Неймовірна самокритика – невід’ємна риса характеру Олександра Довженка. “Стрічка завжди і неминуче була гіршою, ніж я уявляв її та створював, – писав режисер. – І це було одним із нещасть мого життя. Я був мучеником результатів своєї творчості. Я жодного разу не відчував насолоди, навіть спокою, розглядаючи результати своєї безмірно важкої та складної праці. І чим далі, тим все більше переконуюся я, що найкращих двадцять років свого життя витратив я даремно”. Безліч сценаріїв Олександра Петровича так і лишилися нереалізованими. Наприклад, він мріяв зняти фільм про Тараса Бульбу і навіть приступив до роботи – завадила Друга Світова війна.
“Щоденник”, як і весь архів О. Довженка, зберігається в ЦГАЛИ (Москва). Право розпоряджатися усією спадщиною належало дружині Ю. Солнцевій. У долі архіву є багато загадкового. Частина знаходиться у Києві, інша – у МосквіВідновився повний текст тільки після 2009 року. Свій “Щоденник” Довженко писав таємно, ховаючи його навіть від рідних та друзів. Він знав, що вести щоденник смертельно небезпечно, але не міг подолати жагуче бажання писати оті сповнені болю рядки, довіряючи паперу свої найпотаємніші думки.
“Щоденник” 1941-1956 р.р. У “Щоденнику”, як у фокусі, вмістилися:трагедії перших років війни;думки з приводу тих чи інших подій, явищ, людей;протест проти командно-бюрократичних методів керівництва; вади нашого довоєнного виховання; безприкладний героїзм воїнів; тривога за долю полонених бійців. У своїх щоденникових записах періоду війни О. Довженко пише про страшні страждання народу.«Мені важко од свідомості, що "Україна в огні" — це правда»,- писав Довженко.
Глибоко переживаючи власне горе і трагедію рідного народу, О. Довженко не обминає у своїх роздумах і вселюдські проблеми. Особливо його хвилює майбутнє світової цивілізації у зв'язку з появою і першим застосуванням атомної зброї. Після бомбардування японських міст Хіросіма і Нагасакі він, зокрема, занотовує у своєму “Щоденнику”.