Презентація до першого уроку української мови у8 класі '' Мова - твого життя основа''

. Скільки ти знаєш мов – стільки разів ти – людина . Але якщо ти не знаєш рідної – ти не людина !

. Українці – стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська і всілякі інші.

Евлія Челебі Його батьком був султанський ювелір, а дядько по лінії матері – великим візирем. Сам же Челебі – богословом та державним діячем Османської імперії.

Хроніка заборон за 400 років1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К. Ставровецького.1720 — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.1729 — наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

Як боролися з українською мовою1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може".1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.

Як боролися з українською мовою1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського "Енеїда".1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках" ("Брежнєвський циркуляр").1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української. 1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

Чи триває боротьба з мовою сьогодні ?.

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку XXI століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу. Ліна Костенко.

Вічний учитель і вічний учень……

"ЩЕДРИК" ПРИНІС ЛЕОНТОВИЧУ СВІТОВУ СЛАВУНайяскравіший твір Леонтовича, який приніс йому визнання – "Щедрик". Вперше ця композиція була висвітлена українській публіці у 1916 році у виконанні хору київського Університету. Це була вже четверта редакція "Щедрика" Леонтовича, що набула надзвичайної популярності. 5 жовтня 1921 року він був презентований на концерті в Карнегі Холі в Нью-Йорку. А в 1936 році Пітер Вільховський, який працював на радіо NBC, записує англійську версію слів до "Щедрика" — "Carol of the Bells". Під цією назвою мелодія українського "Щедрика" стала всесвітньо відомою.

Одного разу, учениця композитора Надія Танашевич вхопила його за руку – поворожити. Глянувши на долоню, дівчина сказала: "Це лінія життя, — прошепотіла вона, — але чому вона така коротка?". Композитор намагався відповісти на це жартами, ще не знаючи на скільки мала рацію Надія.

Зі спогадів дочки«Батько ніколи, жодної хвилини не бував удень вдома, приходив лише пізніми вечорами, і його повернення додому назавжди лишилося у мене в пам’яті. Ми з мамою не спали, прислуховувались до знайомих кроків по темній, порожній вулиці. Лише зачувши його швидку ходу, мама примушувала нас лягати, сама ж намагалася не видати своєї тривоги. Батько, захоплений своїми музичними задумами, не боявся пустельних нічних вулиць у ті неспокійні часи… Батько весь віддавався своїм музичним справам. Це був бурхливий час, але нестатки виснажували нашу сім’ю».

Обставини смерті Тривалий час обставини цього моторошного злочину вважалися нез’ясованими. Лише нещодавно працівникам Вінницького обласного краєзнавчого музею вдалося розшукати документи, що розкрили цю таємницю. Зокрема, йдеться про копію щоденника Гната Яструбецького, близького друга Миколи Леонтовича. За його спогадами, того зимового вечора до хати отця Дмитра увечері попросився переночувати чоловік років 22-23, що назвався «чекістом-інформатором» на прізвище Грищенко, відрядженим для боротьби з бандитами. Був балакучим, показував різні документи. Опівночі всі пішли спати. Близько 7-ї ранку пролунав постріл. Дмитро Феофанович застав у кімнаті сина того ж таки Грищенка, який уже поранив Миколу намірявся стріляти вдруге. Наказавши їздовому, що прибув з ним, зв‘язати рідних, Гріщенко забрав гаманець, годинник, білизну, верхній одяг і чоботи ще живого Леонтовича. Життя митця трагічно обірвалося 23 січня 1921 року у батьківській хаті, де композитор був жорстоко вбитий більшовицьким агентом Опанасом Грищенком.

Більшість сучасних дослідників переконані, що у такий спосіб більшовицька влада наказала знищити митця через його українські переконання.

Стус виростав на українському Донбасі, де постійно перебував у мовній опозиції до російськомовної більшости. Навчаючись у Сталінському педагогічному інституті, неодноразово відкрито порушував проблему мови, чим викликав роздратування керівництва інституту. Здобувши освіту, деякий час працював вчителем у Таужнянській середній школі на Кіровоградщині. Відслуживши два роки в радянській армії, згодом почав навчати української мови та літератури в середній школі міста Горлівка. Саме там, у місцевій їдальні, і трапився конфлікт, який спонукав поета систематизувати й викласти на папір свої думки щодо політики русифікації в Україні.

З листа Стуса до Андрія Малишка Донецьк — місто чисто російське (чи майже чисто російське), я взяв призначення на роботу в глибинну Україну — на Кіровоградщину, хоч і відчував, що це — моя безсилість, що це — утеча. А втеча — не вихід. Це ганьба... Зараз я читаю рідну мову в Горлівці, в російській, звичайно, школі. В Горлівці є кілька (2-3) українських шкіл, яким животіти зовсім недовго. В Донецьку таких немає, здається. Отож, картина дуже сумна. У нас немає майбутнього. Коріння нації — тільки в селі, а "хуторянським" народом ми довго не проживем, пам'ятаючи про вплив міста, про армію, про всі інші канали русифікації. На Донбасі (та й чи тільки!) читати українську мову в російській школі — одне недоумство. Треба мати якісь моральні травми, щоб це робити.

Фактично це був не табір, а тюрма з наджорстоким режимом утримання. Якщо в кримінальних таборах рецидивістів виводили в цехи робочої зони, то ми й працювали в камерах через коридор. Прогулянки нам давалося годину на добу в оббитому бляхою дворику 2 на 3 метри, заснованому згори колючим дротом, а на помості - наглядач. З наших камер було видно тільки огорожу за 5 метрів від вікна і смужку неба. Огорож різного типу сім, у тому числі дроти під напругою. У периметрі заборонена зона становила 21 метр.

‘З таборового зошита ’’Психологічно я розумів, що тюремна брама вже відкрилася для мене, що днями вона зачиниться за мною - і зачиниться надовго. Але що я мав робити? За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло - за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні, стане горлом обурення і протесту? Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають - яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас... (

"Але голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину". Василь Стус.

Карцер, де Василя Стуса утримували останні дні життя.

Що відомо про смерть автора «Червоної рути»У квітні 1979-го Володимир Івасюк працював у журі хмельницького конкурсу «Молоді голоси». 24 квітня о 8:30 ранку Івасюк повернувся потягом додому у Львів. Поголився, помився і пішов на навчання. Близько першої дня повернувся додому, поклав ноти в портфель і знову пішов у консерваторію, пообіцявши матері, що повернеться за годину. З пар його забрали на авто. Тоді Володимира востаннє бачили живим.25 квітня студент Львівської консерваторії нібито бачив композитора на трасі до Винників. Випадкова жінка з Рівного розповіла слідству, що на початку травня зустріла Івасюка на автовокзалі міста. Композитора знайшли мертвим 18 травня. Під час навчань солдат-радист виявив у Брюховицькому лісі його тіло, підвішене ременем за гілку бука. Слідство постановило, що причиною його смерті стало «самогубство через повішення».

У 2019 році Київський науково-дослідний інститут судових експертиз дійшов висновку, що Володимир Івасюк «фізично не міг вчинити самогубство» з огляду на обставини, за яких його знайшли мертвим. Нарешті, у 2021-му ексзаступник генпрокурора Микола Голомша у прямому ефірі шоу «Право на владу» сказав: «Ми встановили, що він був повішений уже мертвим». Замість аргументів, які мали б іти далі — знову тиша. Спочатку про малоймовірність гебістського сліду в смерті Івасюка говорили його приятелі та колеги по сцені. У публічних виступах та інтерв’ю вони зауважували, що такого просто не може бути, адже Володимир займався лише творчістю, не ліз у політику, а відтак і не ніс жодної прямої загрози радянському режиму чи його безпеці. Серед інших на цьому наголошував поет-пісняр Юрій Рибчинський, який написав чимало текстів на музику Івасюка. Пізніше з’ясувалося, що насправді все було інакше. Коли Рибчинський вперше дізнався, що композитор помер, то «не під запис» чітко та коротко відповів співрозмовнику: «Його вбили».

Ірина Фаріон — яскравий приклад людини, яка присвятила своє життя боротьбі за українську мову та національну ідентичність, тому чимало її висловів були присвячені саме питанню мови, в якому вона бачила основну суть українства й Української держави

"Як допомогти вам опанувати українську мову? Як педагог я бачу проблему в двох контекстах: мову не знають або ті, хто політично упереджені, або розумово відсталі. В якій системі координат перебуваєте ви?" (це запитання Ірина Фаріон поставила у ВР тодішньому прем’єру Миколі Азарову);Влада, що не здатна захистити державної мови, – ніколи не захистить державних територій";"Говорити українською – це означає панувати";

Стріляли не у неї - в нас! У мову, слово українське... Проріс глибоко метастаз, Коріння маючи чужинське. А древній Львів немов застив - Потріскали його основи. Як ти так, чуєш, допустив,Що тут все менше стало мови?Чи ти вже справді постарів, Віддав комусь геройства першість? Чи ти, хранитель добрих снів, Заснув і сам, на камінь спершись?Тепер в кав'ярнях голосних, Немов на тульському вокзалі, Все більше й більше стало тих, Каторих дєди ваєвалі... Вузькими вуличками йшла. Розумна, хоч і вперта жінка - Тут, вдома смерть свою знайшла. Твоя незламна українка... Чи зрозуміє місто це, Хто була та безстрашна пані?Марнієш, Львове, на лице. Й не пахне кава так вже зрані...

ПАМ’ЯТІ ІРИНИ ФАРІОНАж сколихнувсь далекий простір: Упала Жінка… Біль довкіл. Оцей підступний, ниций постріл. Почув у небі Чорновіл. Заброди, кілери продажні. Заглада, зрада… Їхню суть. Відчув у висі недосяжнійІ Володимир Івасюк. Кремлівські карлики, пігмеї,Що ненавидять Божий світ,І у садах землі моєїСтрясають неув’ядний цвіт. У гніві грізна Україна,Її потугу не збороть!І аж до сьомого коліна. Рід вбивць каратиме Господь. Високих чи дрібних за рангом –Усіх чекає чорна мить. Відплата вбивцям бумерангом. Уже – пригляньтеся – летить…

Їх вбили за мову, за стрічку, за прапор... Цивільні, які загинули за Україну.

Війну ж бо маємо там, де нема УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ і де не вчили української історії.

Великий уклін тим, хто боронив і боронить рідну мову !