Презентація до теми "Гуцули"

ТЕма: «Гуцули»Підготувала студентка 741 групи Москаленко М. М.

1. Поширення етносу по тереторії україни. Гуцули – етнографічна група українців, нащадки найстародавнішого племені літописних уличів, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України (Верховинський, південна частина Косівського й Надвірнянського районів Івано-Франківської області, Путильський та південна частина Вижницького району Чернівецької області й у більшій частині Рахівського району Закарпатської області). Територія Гуцульщини в Україні — 6,5 тис. км². На півночі Румунії — мармароські та південно-буковинські гуцули.

Традиційна гуцульська культура часто представляється барвистою та вишуканою майстерністю їх одягу, скульптурою, архітектурою, деревообробкою, металообробкою (особливо латуні), килимарством, керамікою, та декоруванням яєць. Поряд з іншими традиціями, відомі також, їх пісні і танці, які відрізняють і підкреслюють їх культуру, серед народів різних країн, які населяють гуцули. Українська гуцульська культура має схожість з сусідніми культурами заходу і південного заходу України, особливо лемків і бойків. Ці групи також мають схожість з іншими слов'янськими народами горянами, наприклад, Польщі, Словаччини, Чеської Республіки та Румунії. Більшість гуцулів належать до УГКЦ і Української Православної Церкви, але є дуже забобонними. Кількість гуцулів у регіонах України за даними перепису 2001 року

2. Антропологічні особливості Переважно високий зріст (або середній), переважно темне волосся, хоча є русяві, очі найчастіше темні (карі), блакитних, сірих, світло-зелених очей менше. Але ці антропологічні особливості можуть бути наслідком змішання з іншими народами.

3. Гуцульський одяг Капелюх із пір’ям називається «крисаня». І прикрашали цей літній фетровий головний убір не лише пір’ям глухаря, а й різнокольоровими шнурами, штучними квітами та вовняними китицями. А взимку чоловіки вдягали «рогату шапку» – ефектну шапку із чорної овчини. Дівчата споконвіку вплітали в коси вовняну пряжу, а заміжні жінки пов’язували голову, прикрашеною різнобарвними узорами, тканою переміткою. Гуцульський капелюх (“крисаня”).

Для пошиття вбрання використовувалися лише натуральні матеріали – вовна, шкіра, хутро. Чоловіки традиційно носили вишиті сорочки з коміром-стійкою та широкими рукавами. Штани також прикрашалися вишивкою. Суконні «гачі» служили зимовим варіантом, як і пофарбовані в червоний колір «крашениці», а влітку гуцули вдягали білі «портіниці» з полотна. Виготовлені з вовни шкарпетки – «капчури», як і онучі (чорні або червоні), декорувалися кольоровим орнаментом. Широко відома за межами регіону гуцульська безрукавка на хутрі – «кептар», оздоблений шкіряними аплікаціями, вишивкою, різноманітними металевими прикрасами. Верхнє вбрання – «сардак» також ошатно декорувався вишивкою, китичками, кольоровими шнурками, гарусовими ґудзиками та обшивався кольоровою ниткою по швах. Гуцульський сердак із колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського у м. Коломия Гуцульське вбрання – дзеркало природної краси . Гуцульський кептар із колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського у м. Коломия

Міцне шкіряне взуття гуцулів характеризувалося складністю крою та різноманітністю елементів. Поширеним взуттям до початку XXст. були «постоли» з гострими носками, виготовлені з цільного шматка м’якої телячої або свинячої шкіри. Побутували на Гуцульщині самобутні «рисовані» чоботи з гофрованою нижньою частиною халяви. Для утеплення взуття в холодну пору використовувалися сукняні підстилки. Вважалося, чим вищий чобіт та чим більше містить декоративних елементів, тим багатша людина у нього взута. «Рисовані» чоботи із колекції музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини м. Косів

Чоловіки оперізувалися шкіряним поясом різної ширини – «чересом», прикрашеним тисненням, латунними бляхами. До череса кріпилися кресало, люлька, протичка, ігольник. Поширеними чоловічими аксесуарами були також декоровані порошниці та шкіряна торба («торбівка»), або вовняна тайстра. На грудях чоловіків традиційно виблискував латунний хрест, нерідко в руках гуцула можна було побачити топірець – «бартку». Чоловічий шкіряний пояс (“черес”) із колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського у м. Коломия.

Жіночі пояси – «попружки» були своєрідними корсетами. Природну жіночу красу доповнювали ковтки у вухах, перстні на пальцях, мідні або вовняні браслети. Проте, основна маса жіночих прикрас розміщувалася на шиї. «Зґарди» з металевих монет та хрестиків, ажурні «силянки» та «ґердани» з різнобарвного бісеру («пацьорок»), намисто зі срібних дукачів, натуральні та штучні корали утворювали барвистий та звучний ансамбль. Жіноча «зґарда» з металевих монет та хрестиків. Жіноче намисто із дукатів із колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського у м. Коломия

Гуцульський весільний стрій має дуже старовинне українське коріння та дещо відрізняється в різних місцевостях. Незмінним лишається лише пишне декоративне оздоблення та яскрава кольорова гама. Весільна сорочка, святкова запаска, багато вишиті кожух та сардак, складали основу весільного вбрання нареченої. До багаторядних шийних прикрас додавалось налобне «чільце» з тоненьких орнаментованих латунних пластинок, які спадали на очі.

4. Національні страви. Бануш. Кулеша (мамалига)Гуцульські голубціГуцульський борщ з білим буряком. Росівниця. Грибна зупа

Дякую за увагу!