Презентація до теми уроку: «Суспільно-політичне становище республіки»

РОЗДІЛ ІІ. УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАНІЛІЗАЦІЇ (1965-1964)Тема уроку: «Суспільно-політичне становище республіки»

Похорон Й. сталіна«ВІДЛИГА» – неофіційна назва періоду історії СРСР, що почався після смерті Й. Сталіна і тривав до середини 60-х рр. 20 ст. Його характерними рисами були:відхід від терористичної сталінської системи управління;спроби її лібералізації;гуманізація політичного та громадського життя. Історичний термін«від лига» походить від однойменної повісті письменникаІллі Еренбурга «Відлига» іхарактеризує суть епохи: відлига посеред тоталітарної зими.

ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ (в добу «відлиги») – курс на пом’якшення політичного режиму, зокрема припинення масових репресій, часткова реабілітація жертв сталінських репресій, послаблення ідеологічного контролю, заклики (часом декларативні) до відновлення «соціалістичної законності» тощо. ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ процес ліквідації найбільш одіозних форм функціонування політичного режиму, започаткований після смерті Й. Сталіна. Найважливішим її елементом була ліквідація ГУЛАГу.

Спираючись на партійний апарат, Хрущов у 1953–1955 рр. вийшов на провідні позиції в «колективному керівництві», а потім зруйнував його, перетворившись на одноосібного лідера. Його безсумнівним політичним успіхом стало проведення XX з’їзду КПРС, який легітимізував відмову від масового терору як важеля державного управління. Цей партійний з’їзд уважають початком доби Хрущова в історії радянського суспільства. ЛЕГІТИМІЗАЦІЯ (від латин. legitimus– відповідний до закону,правовий) означає визнанняабо підтвердження законності(легітимності) будь-якого права або повноваження, у тому числі права політичної влади на прийняття політичних рішеньта здійснення політичних вчинків і дій.

XX з’їзд КПРС працював від 14 до 25 лютого 1956 р. У звітній доповіді ЦК, з якою виступив М. Хрущов, було підтверджено лінію на розрядку міжнародної напруженості та обґрунтовано положення про відсутність фатальної неминучості нової світової війни. У галузі внутрішньої політики особливу увагу приділено поліпшенню становища в сільському господарстві, прискоренню темпів виробництва товарів народного споживання, розгортанню житлового будівництва.

М. Хрущов повідомив, що делегати повинні зібратися на ще одне, закрите засідання. На ньому він протягом чотирьох годин читав доповідь«Про культ особи та його наслідки». Підтвердив факт існування давно опублікованого на Заході «заповіту» В. Леніна («Лист до з’їзду»), у якому, посилаючись на негативні риси Сталіна-керівника, той рекомендував «партійним товаришам» передати пост генсека комусь іншому. Було перелічено неспростовні факти, що доводили особисту відповідальність Сталіна за трагедію перших років війни з гітлерівською Німеччиною, за депортації цілих народів, масові репресії 1937–1938 рр. і післявоєнних років. Виступ М. С. Хрущова на ХХ з'їзді КПРСзасуджено тільки зовнішні прояви тоталітаризму («культ особи») і найбільш вражаючі випадки зловживання владою (масовірепресії, депортації). Що ж до політики партії на всіх етапах «соціалістичного і комуністичного будівництва», то вона визнавалася правильною.

КУЛЬТ ОСОБИбеззастережне, надмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а інодій обожнювання людини, якаобіймає найвищу посаду вполітичній чи релі гійнійієрархії, надмірне перебіль-шення заслуг, функцій і ролілідера. Його насаджують задопомогою певних процедурі церемоній, а також завдякипропаганді. На хвилі десталінізації М. Хрущов остаточно скомпрометував колишніхпротивників. Після цього він міг собі дозволити високу оцінку окремих творів ідій генсека, знову почав називати його видатним марксистом-ленінцем і заявив,що партія «не віддасть ім’я Сталіна ворогам комунізму». Поглиблення десталі-нізації загрожувало підвалинам тоталітарного ладу.

Виступ М. Хрущова з доповіддю на закритому засіданні ХХ з’їзду. КПРС перевів процес лібералізації в нову площину – десталінізацію. Обидва процеси тотожні й відрізняються один від одного тільки ступенем гласності. РЕАБІЛІТАЦІЯ – поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини. Політичною реабілітацією вважають винесення виправдовувальноговироку під час переглядусправи за відсутністю складузлочину або за недоведеннямучасті в скоєн ні злочину. У 1956 р. розпочато кампанію за реабілітацію українських письменників та інших діячів культури, які стали жертвами сталінського терору. Зокрема, було реабілітовано М. Куліша, З. Тулуб, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, Є. Плужника, М. Ірчана, Г. Хоткевича, А. Кримського, О. Курбаса та багатьох інших. На початок 1956 р. з таборів і спецпоселень повернулися додому понад 60 тис. осіб, засуджених за членство в ОУН, участь в УПА або «бандпосібництво». З 1956 по 1959 рр. в Україні було реабілітовано понад 250 тис. осіб.

АПОГЕЄМ ДЕСТАЛІНIЗАЦІЇ ХРУЩОВСЬКОЇ ДОБИ СТАВ ХХІІ З’ЇЗД КПРС (ЖОВТЕНЬ 1961 Р.). З’їзд ухвалив:винести з мавзолею Ленiна саркофаг із набальзамованим тілом Сталіна. Труну поховали біля Кремлівської стіни. По всій країні розпочався демонтаж пам’ятників Сталіну. Закривалися присвячені йому музеї. Вулиці, підприємства, навчальні заклади і міста, які мали ім’я Сталіна, терміново перейменовували. У листопаді 1961 р. місто Сталіно (колишня Юзівка) стало називатися Донецьком, Сталінську область відповідно перейменували на Донецьку. ХХІІ з’їзд КПРС відомий ще однією подією. Він ухвалив нову програму партії, у якій стверджувалося, що через 20 років, тобто в 1981 р., «нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі».

Від середини 1940-х до середини 1950-х рр. у системі ГУЛАГу відбулося майже півсотні повстань. Боротьба в’язнів спричинила кризу системи трудових таборів. Страйки й повстання стали поштовхом до поступової ліквідації цієї системи. Найвідомішими в таборах ГУЛАГу були повстання в Норильську(місто в Красноярському краї, РФ) у травні – серпні 1953 р., Воркуті (місто в Республіці Комі, РФ) у травні – серпні 1953 р., Кенгірі (Казахстан) у травні – червні 1954 р. У 1948 р. на базі 6 табірних відділень Норильтабору створено табір особливого режиму – Горлаг (Головний особливо режимний табір), де політичних в’язнів утримували окремо від засуджених за кримінально-побутові злочини. В’язні Горлагу (понад 16 тис. осіб) працювали на мідно-нікелевому руднику, вугільних шахтах, на заводах, а також зводили місто Норильськ. Норильський табір

У травні 1953 р. в’язні 4-ї зони Горлагу на чолі з українцем Є. Грицяком припинили роботу і відмовилися повертатися в житлову зону. Згодом до повсталих приєдналися в’язні інших табірних відділень Горлагу. Бунтівники вимагали зменшення тривалості робочого дня, поліпшення побутових умов проживання, медичного обслуговування, перегляду справ політв’язнів. Під час повстання були створені страйкові комітети табірних відділень, провідну роль у яких відігравали члени ОУН, колишні бійці УПА та балтійські націоналісти. Протистояння тривало до початку липня й було придушене.

Одним із найбільших виступів в’язнів у СРСР у післясталінський періодбуло Кенгірське повстання в’язнів ГУЛАГу. Повстання тривало 42 дні у травні – червні 1954 р. Усі ув’язнені в Кенгірі (6500 осіб) відмовилися виходити на роботу. До них приєдналося 12 тис. в’язнів, що працювали на сусідніх рудниках. Повстанням керував Конспіративний центр націоналістів, переважно українських. Незабаром у Кенгір прибув військовий ешелон внутрішніх військ, у складі якого було п’ять екіпажів танків Т-34. Повстання було придушене. Убитих і покалічених повстанців налічувалося понад 700 осіб.

Унаслідок повстань влада пішла на певні поступки в’язням спецтаборів: дозволили вільно пересуватися поза бараками в межах зони; скасували номери на одязі ув’язнених; дозволили виходити на працю без конвою; встановили 8-го-динний робочий день, за який в’язні стали отримувати плату у вигляді карток на їжу, яку могли придбати на території зони; дозволили побачення з рідними тощо. На кінець 1950-х рр. 70 % таборів і колоній МВС СРСР було розформовано. Офіційно ГУЛАГ скасували за наказом МВС СРСР у січні 1960 р. ГУЛАГ був ліквідований,але мережа тюрем і таборівіснувала далі.

Перший в історії візит радянського керівника в США у вересні 1959 р. виявився безплідним. Не дала результатів і зустріч М. Хрущо ва з американським президентом Дж. Кеннеді в червні 1961 р. у Відні. У перші роки Радянський Союз випереджав Сполучені Штати Америки в космічній гонитві. Хрущов використовував таке випередження для здійснення наступальної зовнішньої політики.

У серпні 1961 р. на прийомі в Кремлі після повернення з космосу другого космонавта Германа Титова він заявив: «У нас нема 50- або 100-мегатонних бомб (ідеться про потужність бомб у тротиловому еквіваленті: 1 мегатонна – це мільйон тонн тротилу. – Авт.), у нас є бомби потужністю понад 100 мегатонн. Ми вивели в космос Гагаріна і Титова, але ми можемо замінити їх іншим вантажем і спрямувати його в будь-яке місце на Землі».

У жовтні 1962 р. спалахнула Карибська криза, пов’язана із завезенням на Кубу радянських ракет. Кілька днів світ балан сував на межі ракетно-ядерної війни. Після подолання кризи між Кремлем і Білим домом було встановлено лінію прямого зв’язку. Безпосереднім наслідком Карибської кризи стало прискорення порозуміння у справі заборони ядерних випробувань. 5 серпня 1963 р. міністри закордонних справ СРСР, США і Великої Британії підписали в Москві Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. Після цього Договір був відкритий для підписання усіма державами – членами ООН, які виявляли таке бажання. У жовтні його підписали представники УРСР. Наприкінці листопада 1963 р. Верховна Рада УРСР ратифікувала договір.

Радянська Україна не могла мати безпосередні відносини з будь-якою закордонною країною. Проте українським дипломатам була дозволена діяльність у міжнародних організаціях. Вони активно працювали в ЮНЕСКО, Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародному бюро освіти, Міжнародній організації праці. За поданням української делегації ЮНЕСКО прийняла постанову про відзначення в усьому світі у 1964 р. 150-ї річниці від дня народження Т. Шевченка. Під егідою ЮНЕСКО відбувся завершальний акт святкування – Міжнародний форум діячів культури в Києві.

У 1957 р. в Нью-Йорку відкрилося Постійне представництво УРСР при ООН. Його робота сприяла більш широкій участі України в міжнародному житті. У середині 1960-х рр. українські дипломати працювали в трьох десятках різних міжнародних організацій та їхніх органів.

Зовнішньоекономічні зв’язки України розвивалися здебільшого з країнами радянського блоку, їх координували за лінією Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), адже саме в країни Центрально-Східної Європи було спрямовано до 80 % українського експорту: сировинні ресурси, паливо, метал та сільськогосподарську продукцію. Натомість в Україну завозили машини, устаткування і товари широкого споживання. Поступово в українському експорті зросла частка машинобудівної продукції. У 1964 р. розпочався експорт літаків Ту-124 і Ан-24.