“Страждання юності” Кохана зображена як романтична мрія . Образ коханої, що з’являється поетові уві сні, сповнює його серце не щастям та радістю, а гострою тривогою і щемливим сумом. Він бачить її то на балу в сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем. Поету ненависне “порядне товариство”, де всі зневажають його: Ти бачиш, як щодня оті почвари — Пси в окулярах, кицьки у рум’янах — Моє ім’я товчуть в плітках поганих Й вигадують мені пекельні кари.
“Ліричне інтермецо” (теорія літератури: інтермецо – інструментальна пє’са довільної будови) Гейне свої почуття виражає через образи природи – ніжної, лагідної, спокійної. Іноді символіка природи набуває драматичного характеру. Таким є символічний вірш про кедр, що росте на засніженій вершині. З південною пальмою зустрітися йому ніколи не вдасться.
Тема розлуки, прощання – центральна у розділі «Ліричне інтермецо». Кульмінацією її розвитку є вірш «Коли розлучаються двоє…»: Коли розлучаються двоє, За руки беруться вони, І плачуть, і тяжко зітхають, Без ліку зітхають, смутні. З тобою ми вдвох не зітхали, Ніколи не плакали ми; Той сум, оті тяжкі зітхання Прийшли до нас згодом самі
Не знаю, що стало зо мною, Сумує серце моє,— Мені ні сну, ні спокою Казка стара не дає. Повітря свіже — смеркає, Привільний Рейн затих; Вечірній промінь грає Ген на шпилях гірських. Незнана красуня на кручі Сидить у самоті, Упали на шати блискучі Коси її золоті. Із золота гребінь має, I косу розчісує ним, I дикої пісні співає, Не співаної ніким. В човні рибалку в цю пору Проймає нестерпний біль, Він дивиться тільки вгору — Не бачить ні скель, ні хвиль. Зникають в потоці бурхливім I човен, і хлопець з очей, I все це своїм співом Зробила Лорелей.