Презентація до творчості Г.Гейне

Генріх Гейне 1797 -1856

Генріх Гейне народився 13 грудня 1797 року в Дюссельдорфі

Батьки Генріха Гейне Самсон Гейне Бетті Гейне

Війська Наполеона у Дюссельдорфі (1811 р.) Наполеон

Освіта Гейне Підготовча школа Дюссельдорфський католицький ліцей (1807 рік) Навчання в Боннському, Геттінгенському та Берлінському університетах (1819-1825рр.) Доктор права

Кохання Генріха Гейне Амалія Матильда

Улюблені твори “Робінзон Крузо” Даніеля Дефо; “Дон Кіхот” Мігеля Сервантеса; “Мандри Гуллівера” Джонатана Свіфта; “Розбійники” Фрідріха Шиллера

Подорожі Гейне Візит у Веймар до Гете; Подорожі до Англії та Італії; Життя в Парижі (1831 - 1856 рр)

“Матрацна могила” “Мною закінчується у німців стара лірична школа…”

В пам’яті народній…

Літературна діяльність Журнал “Співрозмовник” 1821 рік збірка “Вірші Гейне”; 1826 рік “Подорожні Картини”; 1843 рік поема “Німеччина. Зимова казка”

Літературна діяльність “ Три стовпи ” слави Гейне: “ Романсеро ”; “ Нові поезії ”; “ Книга пісень ”

«Книга пісень» “Страждання юності” - Сновидіння - Пісні - Романси - Сонети “Ліричне інтермецо” “Знову на Батьківщині” “Північне море” - Перший цикл - Другий цикл

“Страждання юності” Кохана зображена як романтична мрія . Образ коханої, що з’являється поетові уві сні, сповнює його серце не щастям та радістю, а гострою тривогою і щемливим сумом. Він бачить її то на балу в сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем. Поету ненависне “порядне товариство”, де всі зневажають його: Ти бачиш, як щодня оті почвари — Пси в окулярах, кицьки у рум’янах — Моє ім’я товчуть в плітках поганих Й вигадують мені пекельні кари.

“Ліричне інтермецо” (теорія літератури: інтермецо – інструментальна пє’са довільної будови) Гейне свої почуття виражає через образи природи – ніжної, лагідної, спокійної. Іноді символіка природи набуває драматичного характеру. Таким є символічний вірш про кедр, що росте на засніженій вершині. З південною пальмою зустрітися йому ніколи не вдасться.

Самотній кедр Самотній кедр на стромині В північній стоїть стороні, І кригою, й снігом укритий, Дрімає і мріє вві сні. І бачить він сон про пальму, Що десь у південній землі Сумує в німій самотині На спаленій сонцем землі.

Тема розлуки, прощання – центральна у розділі «Ліричне інтермецо». Кульмінацією її розвитку є вірш «Коли розлучаються двоє…»: Коли розлучаються двоє, За руки беруться вони, І плачуть, і тяжко зітхають, Без ліку зітхають, смутні. З тобою ми вдвох не зітхали, Ніколи не плакали ми; Той сум, оті тяжкі зітхання Прийшли до нас згодом самі

“Знову на батьківщині” Поет шукає забуття в мандрах. Причиною тому — нерозділене кохання. Він повертається до рідного міста, несподівано зустрічається з родиною колишньої коханої. Оживають згаслі спогади.

“Не знаю, що стало зі мною…”

Не знаю, що стало зо мною, Сумує серце моє,— Мені ні сну, ні спокою Казка стара не дає. Повітря свіже — смеркає, Привільний Рейн затих; Вечірній промінь грає Ген на шпилях гірських. Незнана красуня на кручі Сидить у самоті, Упали на шати блискучі Коси її золоті. Із золота гребінь має, I косу розчісує ним, I дикої пісні співає, Не співаної ніким. В човні рибалку в цю пору Проймає нестерпний біль, Він дивиться тільки вгору — Не бачить ні скель, ні хвиль. Зникають в потоці бурхливім I човен, і хлопець з очей, I все це своїм співом Зробила Лорелей.

“Північне море” Тема поезій – зображення природи Шумлять собі хвилі. Як вічно шуміли, І вітер гуляє, хмари пливуть. Байдужо-холодні зірки мерехтять…