Події, які передували бою під Крутами Після проголошення Центральною Радою УНР Четвертого універсалу, 22січня 1918 року Україна опинилася у стані війни з Радянською Росією. Володимир Ленін у “Маніфесті до українського народу” дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України. 12 грудня 1917 року Всеукраїнський з’їзд Рад У Харкові проголосив Україну Радянською республікою і вже в грудні почала надходити військова допомога більшовицьким силам в Україні. В кінці грудня 1917 року Радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ.
Мовою документів Володимир Винниченко у своїй книзі “Відродження нації”: “…Це була війна впливом…Наш вплив був менший. Він був настільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш- менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків… Всі наші широкі маси переходили на їхній бік… Єдиною активною мілітарною силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність…”
29 січня о 9годині почався наступ. Гончаренко наказав відступати до станції Крути і зайняти там оборону. Студентський курінь був поділений на чотири чоти по 28-30 чол., три з яких зайняли оборону в окопах, четверта перебувала в резерві. Захисників Крут підтримував бронепоїзд під командою сотника С. Лощенка та гармата на залізничній платформі. Бій тривав більше 5 годин, українці відбили декілька атак. Коли більшовики отримали підкріплення, то А. Гончаренко наказав відступати до ешелону. Забравши вбитих і поранених, українські війська відійшли. Незабаром з’ясувалось що не вистачає однієї чоти, яка потрапила в полон.
Командуючий більшовицьких військ наказав стратити полонених. Надвечір студентів та гімназистів розстріляли у дворі станції Крути. Перед смертю гімназист – галичанин Г. Піпський заспівав: “Ще не вмерла України…” Загальні втрати українців у бою під Крутами близько 300 чоловік; З них втрати студентської сотні склали приблизно 80 чол.(27 розстріляних,10-12 вбитих в бою,35-40 поранених, 7 полонених). Серед загиблих сьогодні відомо 20 прізвищ студентів.
Імена похованих на Аскольдовій Могилі: Сотник Андрій Омельченко Володимир Шульгін Лука Дмитренко Микола Лизогуб Олександр Попович Андріїв Божко-Божинський Ізидор Курик Олександр Шерстюк Головощук Чижів Андрій Соколовський Микола Корпан М. Ганькевич Євген Тернавський В. Гнаткевич Григорій Пипський І. Сорокевич П. Кольченко Сірик І. Пурик Символічна могила і дерев’яний хрест крутян на Аскольдовій могилі в Києві.
Письменниця А. Сатрицька – Черняхівська у своєму прощальному слові сказала: “Від року до року сюди будуть приходити, тут будуть молитися, тут будуть складати братерську присягу ті, що матимуть переступати поріг життя. І коли життя зітре з пам’яті сучасних ці дорогі обличчя наших братів, коли прийдуть нові люди…,вони пам’ятатимуть, що тут лежать ті, що віддали все, що мали – молодість, щастя – за волю України. Чуєте? Ваша слава живе і житиме довіку – Вільна Самостійна Україна!”
Пам’яті тридцяти На Аскольдовій могилі Поховали їх - Тридцять мучнів українців, Славних, молодих На Аскольдовій могилі Український цвіт - По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадника рука. Квітне сонце. – грає вітер І Дніпро ріка. На кого завзявся Каїн? Боже покарай! Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. На Аскольдовій Могилі Поховали їх. Павло Тичина, 1918 рік. “За волю України. Полеглим синам в бороні під Крутами”. Київський плакат 1918року.