Презентація до уроку "Ф. М. Досоєвський. "Злочин і кара". "

Федір Михайлович Достоєвський (1821 – 1881)“Злочин і кара”Значення Ф. М. Достоєвського для розвитку соціально-філософського і психологічного роману. Наслідування митцем традицій М. В. Гоголя

Життєвий та творчий шлях Ф. М. Достоєвського. Федір Михайлович Достоєвський здобув визнання ще за життя. Однак найбільшої слави його твори зажили після смерті митця. Навіть німецький філософ Фрідріх Ніцше визнавав Достоєвського автором-психологом, який став почасти його вчителем. Ф. М. Достоєвський значно вплинув на розвиток літературного й культурного процесу не тільки Росії. Його визнано одним із найвидатніших російських письменників-філософів, що викрив найболючіші проблеми суспільства й порушив найгостріші життєві питання у своїй творчості. Достоєвський залишається найвідомішим російськомовним автором на Заході й у цілому світі. Доробок письменника вже традиційно є складовою освітніх програм не тільки вищих навчальних або спеціалізованих філологічних закладів, а й шкіл багатьох країн світу. Твори митця аналізували численні письменники та критики, захистивши сотні кандидатських та докторських дисертацій. У чому криється талант і така популярність творів письменника?Федір Достоєвський, 1879 р.

Родина, дитинство, юність. Батько письменника - Михайло Андрійович Достоєвський - ординатор Московської Маріїнській лікарні (перша безкоштовна клініка для бідних, яку заснували у 1806 р.). У флігелі лікарні й народився його другий син — Федір. Мати письменника - Марія Федорівна Нєчаєва. Життя сім'ї підпорядковується робочому графіку батька-лікаря. Влітку вони виходять на прогулянку в сад, в неділю відвідують службу в церкві. Після придбання маєтку Дарове, літо проводять в Даровому. Марія Федорівна вчить Михайла та Федора грамоті. Пізніше старші брати навчаються з викладачами, вивчають латину з батьком. Разом знайомляться із сучасними творами російської та французької літератури. Михайло та Федір Достоєвські навчалися у часних пансіонах. Коли хлопці подорослішали, батько віддає братів на навчання в Головне інженерне училище, попри їхнє бажання займатися літературою. Мати хлопців померла від сухот після народження ще шістьох дітей. Батьки письменника: Марія і Михайло ДостоєвськіМосковська Маріїнська лікарня для бідних. Ф. Алексєєв. Краєвид на Головне інженерне училище з боку Фонтанки

Початок літературної діяльностіНа початку 1845 року з'явився перший власний твір Достоєвського — «Бідні люди». Із твором ознайомилися Григорович, Некрасов та Бєлінській — вони були захоплені сюжетом та перечитували найбільш драматичні уривки. Бєлінській високо оцінив першу роботу Федора Михайловича: «Головне, що вражає в ньому — це дивовижна майстерність розміщувати обличчя перед очима читача, окресливши його тільки двома-трьома словами... І потім таке глибоке, тепле співчуття до бідності, до страждання. Скажіть, він, напевно, бідна людина і сам багато страждав?.. Написати таку річ у двадцять п'ять років може тільки геній, котрий силою розуміння в одну хвилину схоплює все, для чого звичайній людині потрібен досвід багатьох років». Невдовзі Бєлінській познайомився з автором особисто та зазначив: «Вам правда відкрита і повідомлена, як митцю, дісталася як дар, цінуйте ж ваш дар і лишайтеся вірним, і будете великим письменником». До цієї зустрічі подумки повертався Достоєвський пізніше, під час каторги, аби зміцнити свій дух.«Бідні люди» — роман у листах між дрібним чиновником у віці Макаром Дєвушкіним і сиротою Варварою Добросьоловою. Розкриває тему хвилювань і почуттів бідних, знедолених людей, пригнічених зовнішніми обставинами. Персонажі навіть не сміють нарікати на свою долю, а їхні мрії про спокійне і щасливе життя так і залишаються фантазіями.

Гурток Петрашевського, арешт. У 1847 році почав відвідувати відомі «п'ятниці» Михайла Буташевича-Петрашевського. Петрашевський - діяч визвольного руху, сповідував погляди Фур'є, створив перше соціалістичне зібрання в Російській імперії. Яскравим лідером петрашевців був Микола Спєшнєв — розумний, багатий та освічений поміщик, який кілька років жив в Парижі, у Швейцарії. Дотримувався крайніх лівих поглядів. Федір Достоєвський зробив три доповіді в гуртку — дві про літературу і один про егоїзм (аналіз роману Макса Шпирнера «Єдиний і його надбання»).15 квітня 1849 року в гуртку Достоєвський зачитав заборонений тоді «Лист Белінського до Гоголя». Із зими 1848 року політична поліція слідкувала за зборами петрашевців, їх відвідував таємний агент Антонеллі. Остання зустріч петрашевців відбулася 22 квітня. У той же день Микола І наклав резолюцію на записку щодо їхньої діяльності, граф Орлов підписав наказ про терміновий арешт. Достоєвського заарештували вночі, наступного дня його було розміщено в Петропавловській фортеці. М. В. Петрашевський. М. О. Спєшнєв - один із прототипів Миколи Ставрогіна в романі «Біси»Петропавлівська фортеця. Від самого початку фортеця виконувала функцію в'язниці. Відомі в'язні: М. Костомаров, П. Куліш, М. Чернишевський, М. Горький, Ф. Достоєвський та ін.

Ешафот. Каторга16 листопада 1849 р. військовий суд закінчив розгляд справи петрашевців, 19 грудня генерал-аудиторіат виніс вирок — розстріл 21 учасників таємної спілки, проте звернувся до імператора про помилування, враховуючи каяття, молодий вік арештантів, а також відсутність шкідливих наслідків їхньої діяльності. Микола І помилував їх, замінивши покарання на каторгу, проте весь церемоніал страти був дотриманий, про зміну їхнього вироку було оголошено в останній момент, замість команди до розстрілу. Цю сцену Федір Михайлович описав у романі «Ідіот». У Тобольську відбулася зустріч арештантів із дружинами декабристів: ті подарували новоприбулим політичним в'язням екземпляр євангелій та клопотали про покращення їхніх умов. Федір Михайлович зберігав подаровану книжку до кінця життя. Від зими 1850 року Достоєвський перебував в Омському острозі. Офіційно йому було заборонено писати, але через епілептичні напади та туберкульоз, яким він заразився в острозі, Федір Михайлович часто перебував в лазареті і там потайки робив записи про тюремне життя (т.зв. «Сибірський зошит»). Достоєвський намагався зблизитися з каторжанами, проте дворянин і засуджений за політичний злочин був для них чужим. На подолання бар'єру між звичайними арештантами і Достоєвським знадобилися роки. «Записки з мертвого дому» – твір, у якому Достоєвський розповідає про перебування на каторзі. В острозі Достоєвський глибше вивчає євангелія — єдину дозволену книжку для в'язнів. Для Федора Михайловича починається духовний пошук нових шляхів розвитку Росії, що тривав до 1860-х років.

Інсценування страти “петрашевців”Зібрання “петрашевців”Достоєвський на каторзі

Це цікаво:■ Володимир Ілліч Ленін називав Ф. М. Достоєвського “архискверным” через ставлення письменника до “беспредельщиков”-революціонерів. Саме їх Федір Михайлович зобразив у відомому романі “Біси”, називаючи бісами та шахраями.■ Життя письменника була затьмарене фінансовими проблемами, хворобами, турботою про велику родину. Федір Михайлович майже все життя писав у борг, тобто під наперед узятий від видавця аванс. За таких умов митцеві завжди бракувало часу для опрацювання й відточування своїх творів.■ Достоєвський дуже любив Петербург, який змалював у багатьох своїх творах. Часом навіть зустрічаються точні описи місць Північної Пальміри. Наприклад, у романі “Злочин і кара” Раскольников ховає знаряддя вбивства в одному з дворів, що реально існує в культурній столиці Росії.■ Зиґмунд Фрейд досить високо оцінив творчість Достоєвського: “Найменш суперечливий він як письменник, місце його в одному ряду з Шекспіром. “Злочин і кара” — найвидатніший роман із-поміж усіх, коли-небудь написаних, а “Легенда про Великого Інквізитора” — одне з найвищих досягнень світової літератури, переоцінити яке неможливо”.■ Творчість Достоєвського справила неабияке враження на видатного фізика-теоретика Альберта Ейнштейна, який сказав: “Достоєвський дає мені більше, ніж будь-який науковий мислитель, більше, ніж Ґаусс” (Йоганн Карл Фрідріх Ґаусс — німецький математик, астроном, геодезист та фізик).

Творчий доробок. Творчий доробок Ф. М. Достоєвського: романи (“Бідні люди”, “Принижені й ображені”, “Гравець”, “Злочин і кара”, “Ідіот”, “Біси”, “Підліток”, “Брати Карамазови”), повісті й оповідання (“Двійник”, “Записки з Мертвого будинку”, “Записки з підпілля”, “роман у дев’яти листах”, “Село Степанчиково та його мешканці”, “Пан Прохарчин”, “Господиня”, “Білі ночі”, “Ялинка і весілля”, “Повзунков”, “Слабке серце”, “Чужа дружина й чоловік під ліжком”, “Нєточка Нєзванова”, “Маленький герой”, “Дядечків сон”, “Чесний злодій”, “Петербурзькі сновидіння в віршах і прозі”, “Поганий анекдот”, “Крокодил”, “Вічний чоловік”, “Бобок”, “Покірлива”, “Два самогубства”, “Хлопчик у Христа на ялинці”, “Сон смішної людини” та ін.), а також публіцистика та критика, нариси й вірші, щоденники. Влітку 1877 року Ф. Достоєвський відпочивав та працював над романом «Брати Карамазови» у вже неіснуючому селі Малий Прикіл (нині територія Малорибицької сільської ради Краснопільського району на Сумщині. «Брати Карамазови» – останній твір Ф. М. Досоєвського.

Вшанування письменника. У січні 1881 року туберкульоз у Достоєвського ускладнився кровохарканням. 27 січня Федір Михайлович попрощався із дружиною та дітьми, попросив передати синові Євангеліє, що той отримав від дружин декабристів у Тобольську. Ввечері того ж дня Достоєвського не стало.1 лютого 1881 року Достоєвського поховали в Олександро-Невській лаврі. Ф. М. Достоєвський справив значний вплив на розвиток літературного і культурного процесу не тільки в Росії. Прикметно, що і в наш час (поч. XXI ст.) Достоєвський лишається найбільш читаним російськомовним автором на Заході та в цілому світі. Твори письменника традиційно включаються до навчальних програм, причому не тільки вишівських і філологічних, у багатьох країнах світу. Загалом функціюють сім музеїв Ф. М. Достоєвського у світі — по одному в Білорусі і Казахстані, решта — в Росії. Наприкінці квітня 2009 року відкрився перший в Україні музей письменника у Війтівцях на Вінниччині (поки що діятиме на громадських засадах), який в першу чергу висвітлюватиме мало відоме українське коріння Ф. М. Достоєвського. Пам'ятник на могилі Ф. М. Достоєвського

Перевіряємо засвоєне. Де народився Ф. М. Достоєвський?Яку освіту отримав письменник?Назвіть перший твір Достоєвського. За що був заарештований? Який вирок отримав?Де відбував покарання?У якому творі розповідає про перебування на каторзі?Через що В. І. Ленін називав Достоєвського “архискверним”?Хто з західноєвропейських філософів високо цінив твори Ф. М. Достоєвського?Твори яких жанрів складають творчий доробок Ф. М. Достоєвського?Назвіть останній твір письменника. Чи бував письменник в Україні?Яким чином вшанована пам’ять про письменника?

“Злочин і кара”. Історія створенняІсторія створення роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара” сягає часів перебування письменника на каторзі. 9 жовтня 1859 р. він із Твері писав братові: “У грудні я почну роман. Пам’ятаєш, я тобі говорив про одну сповідь-роман, який я хотів писати після всіх, розуміючи, що ще самому слід пережити. Днями я вирішив писати його негайно. Усе серце моє з кров’ю буде вкладено в цей роман”. Спочатку “Злочин і кару” письменник замислював як сповідь Раскольникова. Минуло 6 років. Упродовж цього часу було написано романи “Принижені й ображені”, “Записки з Мертвого будинку”, “Записки з підпілля”. Головні мотиви цих творів — тема бунту й тема героя-індивідуаліста — автор згодом синтезував у романі “Злочин і кара”.8 червня 1865 р. Ф. М. Достоєвський попросив аванс у видавця А. О. Краєвського за новий твір для журналу “Отечественные записки” — роман “П’яненькі”. Видавець відмовив, мотивуючи це відсутністю коштів у редакції. Перебуваючи за кордоном, Ф. М. Достоєвський полишив “П’яненьких” і вирішив написати повість, задум якої став зерном майбутнього роману “Злочин і кара”.

У вересні 1865 р. Достоєвський запропонував цю повість журналу “Русский вестник”. У листі до видавця М. Н. Каткова письменник детально виклав план свого твору й визначив його головну ідею: “Це — психологічний звіт одного злочину”. Але в процесі написання повість поступово переросла у великий роман, і Достоєвський пожертвував усім написаним і почав знову. У середині грудня 1865 р. першу частину роману було завершено: вона вийшла друком у січні 1866 р. у журналі “Русский вестник”. Подальша робота над твором тривала впродовж усього 1866 р. Роман “Злочин і кара” — перший із-поміж великих прозових творів, у якому новаторський світогляд письменника й нова поетика виявилися якнайповніше.

Никому не воздавайте злом за зло, но пекитесь о добром пред всеми человеками…И потому надобно повиноваться не только из страха наказания, но и по совести.. Святое Письмо. Мораль сповіді одного вбивства найкраще відображають ці слова із Святого Письма – настільної книги Достоєвського. Незважаючи на те, що літературознавці написали безліч праць про роман Достоєвського «Злочин і кара», проаналізували чи не кожне слово, і донині цей твір залишається складним та неоднозначним. До речі, ми вивчатимемо цей роман упродовж трьох уроків, а в японських юридичних навчальних закладах із ним ознайомлюються близько дев’яноста годин! У романі Кендзабуро Ое безпритульні підлітки зачитуються твором Достоєвського. Що ж є такого особливого в цьому творі? Спробуємо з’ясувати це сьогодні на уроці.

Зміст твору. Сюжет роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара” розгортається довкола головного героя Родіона Романовича Раскольникова, у голові якого дозріває теорія злочину. Раскольников дуже бідний: він не може сплатити не тільки за навчання в університеті, а й за проживання в кімнаті, більше схожій розмірами й виглядом на шафу. Мати й сестра його також живуть у злиднях; незабаром Родіон дізнається, що його сестра, Дуня Раскольникова, готова заради грошей вийти заміж за людину, якої не кохає, аби тільки допомогти родині. Це стало останньою краплею, і Раскольников здійснює навмисне вбивство старої лихварки й вимушене вбивство її сестри, свідка. Але Раскольников не може скористатися викраденим. Достоєвський яскраво змалював жахливе існування героя у статусі злочинця, збагачуючи твір тонким психологізмом, осмисленням Раскольниковим трагічності вчиненого. До дії в романі залучаються нові обличчя: родина Мармеладових, Петро Петрович Лужин, Аркадій Іванович Свидригайлов, Порфирій Петрович. Доля зіштовхує героя із самотньою, заляканою, бідною дівчиною, у якій він знаходить споріднену душу й підтримку — Сонею Мармеладовою, що стала на шлях проституції для забезпечення своєї родини. Також Раскольников знаходить опору в університетському другові Разуміхіні, закоханому в сестру Родіона. Зрештою Раскольников, змучений сумнівами, приходить до слідчого Порфирія Петровича й зізнається у вбивстві. Раскольников так і не визнав за собою злочину: шкодує він лише про те, що так “безглуздо і глухо пропав”, піддавшись власній слабкості. Цікаво відзначити, як Достоєвський протиставив Родіону Раскольникову іншого “вбивцю” — дворянина Свидригайлова. Дві людини-співрозмовника, два протилежних погляди на життя. Отруйник своєї дружини наприкінці роману застрелюється. А головний герой Раскольников, відбуваючи восьмирічний термін на каторзі, здобуває на свої почуття взаємність Соні Мармеладової, яка за прикладом дружин декабристів попрямувала за своїм коханим.

Сюжетний ланцюжок твору. Бідний студент Раскольніков задумав убити лихварку і йде «на спробу» → відмова героя від наміру після відвідування старої → розповідь Мармеладова і повернення Раскольнікова до свого задуму → лист від матері, її повідомлення про сестру Дуню → сон Раскольнікова, друга відмова від злочинного задуму → випадкова звістка про те, що сестри лихварки не буде ввечері вдома; розмова в трактирі між студентом і офіцером про стару процентницю → підготовка до злочину і вбивство лихварки та її сестри Лизавети → душевні та фізичні муки студента; переховування грошей, марення → допомога Разуміхіна → приїзд матері та сестри Раскольнікова; допомога Мармеладову, якого збив кінь, його смерть → знайомство із Сонею → Раскольніков відмовляє Дуню від шлюбу з Лужиним заради матеріального порятунку їх сім’ї → підозри слідчого Порфирія Петровича → розмова Раскольнікова із Сонею, його зізнання → Свидригайлов підслуховує розмову → Порфирій Петрович називає Раскольнікова вбивцею, хоча визнав провину інший → Соня переконує Раскольнікова зізнатися, він не витримує докорів сумління та викриває себе → Cуд, визначення покарання — каторга → Соня їде разом із Родіоном → Раскольніков знаходить розраду у вірі, в Євангелії.

Жанр роману “Злочин і кара”Більшість літературознавців вважає, що роман «Злочин і кара» створено «на підставі глибоких і сумних роздумів письменника над найважливішими проблемами часу. Достоєвського цікавлять, перш за все, моральні наслідки повсюдного збіднення, зростання злочинності й народного пияцтва, спричинені реформою 1861 року й подальшим розгулом хижацтва». Головним мотивом роману «Злочин і кара» Достоєвський робить мотив падіння моральності, людського роз’єднання, зростання злочинності й трагедію «маленької людини». Він усвідомлює, що всі злочини, внутрішні страждання та метання головного героя, муки совісті й боротьба розуму та серця є відображенням конфліктів і парадоксів навколишньої дійсності. Тема «маленької людини” споріднює твори Достоєвського та М. Гоголя (згадайте Акакія Акакійовича). Щодо назви твору, то в перекладі з російської символічне значення назви дещо звузилося. Російською мовою «преступление» — це ще й «пере-ступ», перехід через межу, через яку переступати людині не можна, тобто через моральні, «неписані» закони. У своєму творі Достоєвський запропонував новий, поліфонічний тип художнього мислення. Жанр його «Злочину і кари» дехто навіть визначає як поліфонічний роман. Що це означає? У музиці поліфонія — багатоголосся. У літературі поліфонічність — «множинність самостійних і незлитих голосів та свідомостей», незалежність художніх світів, що відображають свідомість героїв.

Знайдіть перелічені ознаки в тексті роману “Злочин і кара”

Екранізації роману. Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара” неодноразово екранізували різні режисери в різних країнах світу, зокрема: 1909 р.— реж. В. М. Гончаров (Росія); 1935 р.— реж. П. Шеналь (Франція; за роль Раскольникова актор П’єр Бланшар здобув 1935 р. Кубок Вольпі Венеційського кінофестивалю за кращу чоловічу роль); 1956 р.— реж. Ж. Лампен (Франція); 1969 р.— реж. Л. О. Куліджанов (СРСР; 2 серії; творців та акторів фільму було нагороджено Державною премією РРФСР імені братів Василь’євих); 1983 р.— реж. А. Каурісмякі (Фінляндія); 2007 р.— телесеріал Д. Й. Свєтозарова (Росія; 8-серійний телефільм).

Ілюстрації до роману. Відомо, що під час роботи над романом Ф. М. Достоєвський створював графічні нариси обличчя Раскольникова, Соні, Дуні, Лизавети Іванівни, Порфирія Петровича. Роман ілюстрували багато відомих художників, поміж яких П. М. Боклевський, М. В. Добужинський, Д. О. Шмаринов, І. С. Глазунов, Е. Й. Неізвєстний, С. Г. Якутович. Родіон Раскольников у зображеннях П. М. Боклевського, Д. О. Шмарінова, І. С. Глазунова

Домашнє завдання. Продовжити читання роману “Злочин і кара”. Передивитися фільм Л. О. Куліджанова. Підібрати цитати для характеристики образу Родіона Раскольникова.