Це я, званий Чемерисом«Мого прадіда звали Артемом. Я його ніколи не бачив, бо помер він за три роки до мого народження… Бабуся часто його згадувала: прудкий був Артем, казала, на сто п’ятому році життя не ходив, а – бігав. Коли б не голод тридцять третього, то й досі, мабуть, жив би».
«при слові «Дніпропетровщина» щемно тепліє біля серця»З 1953 до 1993 – живе і працює в Дніпропетровську.1971 р. закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О. Горького. Працював у радгоспі, на підприємствах Придніпров’я, в редакціях обласних газет, видавництві «Промінь». З 1989 до 1993 – голова Дніпропетровської організації Спілки письменників України.
Київський період життя. У 1993 році переїжджає до Києва. З 1993 до 1994 року працював в Адміністрації Президента України головним консультантом з питань літератури. 1996 – 2000р.р. – секретар Національної спілки письменників України, член її президії і Вищої Ради.4 грудня 2016 року помер, похований у Києві.
Інтернет-джерелаhttps://www.google.com.ua/search?q=валентин+чемерис+фото&tbm=isch&source=iu&ictx=1&fir=Fo. PQ3ig. Mbqm. B-M%253 A%252 Coc. Yo. Lmi. FEh. Tye. M%252 C_&usg=AI4_-k. SEJPh. T3jl3xbfnz. T-Azqtz. AIEu. UQ&https://mybook.ru/author/valentin-chemeris/ce-ya-zvanij-chemerisom/read/?page=4http://bdpu.org/philology/ua/files/2015/4/23.pdfhttp://www.borysten.com.ua/index.php/golovna-2/365-suhestii-pro-valentyna-chemerysa