Презентація до уроку образотворчого мистецтва «Квітковий світ Катерини Білокур»

Марченкова О.Ю. КЗОНВО № 113 ДМР м. Дніпро

Життєвий і творчий подвиг талановитої художниці Катерини Василівни Білокур не має аналогів у світовому мистецькому просторі. Нелегкими були її стежки і дороги, але мала вона «в серці те, що не вмирає», а тому, навіть в найскрутніші хвилини життя, не дозволила зневажати «душі своєї цвіту».

7 грудня 1900 році в селі Богданівці Пирятинського повіту Полтавської губернії в бідній селянській родині народилася дівчинка. Батьки — Василь Йосипович та Якилина Павлівна — назвали її Ка­териною, адже вона народилася в день великому­чениці Катерини. Дитячі та юнацькі роки Білокур минули безрадісно. Прядка й веретено правили за «розвагу» майбутній художниці. Отримавши в подарунок буквар, здібна дівчинка невдовзі на­вчилася читати й писати. Батько і дід спочатку допомагали їй у цьому, але були здивовані власними успіхами дівчинки.

Коли вона почала малювати — сказати важко, мабуть, не в дитинстві, а вже в отроцтві. Доля не лише обдарувала дівчину непересічним талантом художниці, але й послала важке випробування, адже рідні та близькі не сприймали її захоплення — докоряли й сварили...

Перші свої спроби малювати Катерина робила вуглиною на шматку домашнього полотна.

В природі все буденне і святкове, І дивне, й незвичайне, і просте. Є зміст в листку, Є зміст в пташиній мові,— В усьому, що зів'яло і цвіте, Все загадкове, потаємне й зриме Нашіптує мені: «Люби, живи!»

І грає вітер з синіми очима На променях зеленої трави. І чую я, як в серці зріє слово І папороть надій моїх цвіте... В природі все буденне і святкове, А може, просто кажучи,— святе!

«Хата в Богданівці» (1955) Богданівка — не Богом дане, Не чортом прокляте село, А та земля, де на світанні Найбільше квітів розцвіло. І гомонять вони, як люди, І мова їхня — голосна. Таких квіток ніде не буде, Хіба що вицвітуть у снах. Такі — не хиляться, не в'януть, Таких морози не приб'ють. І навіть росами тумани Перед світанком не заллють

«Квіти на блакитному фоні» На них немає ні пилинки. Як їх не можна не любить? Це їх самотня добра жінка Колись навчила говорить. Усі вони у світ широкий Зітхають крильцями бджоли. Лиш чорнобривчик кароокий Ще не говорить, бо малий. Але і він — уже сміється, І тулить личко до листа, І сам собі таким здається, Як хтіли пензель і рука

. «Буйна» (1944 - 1947) Його сестра, струнка жоржинка, Усім розказує про те, Що мама їхня — Катерина, Що серце в неї — золоте. В родинній злагоді-довірі, Чи тепле літо, чи зима, Гуляють квіти на подвір'ї, А хтось казав: «Дітей нема».

А то збираються, ідуть, Щоб дивувать красою світ. А їх очікують сусіди Та бур'янець коло воріт. Вони вертаються, бо знають: Яким не був би інший світ, А квітка мальви спочиває, Коли схиляється на пліт.

Квіти увечері» (1942) Квіти мають душу — Відверто сказати мушу, Я впевнився в цьому не раз: Всі квіточки мають душу, За рідних вважають нас. Кохати вони уміють Сильніше за нас, брати! Повірте, вони не посміють До хати ганьбу внести.

«Півонії» (1946) Вони захищають садибу Від недругів, зла, незгод. Хто любить це Боже диво, Той любить життя й народ. Дарують ласкаво й щиро Від недугів ліки вони. Життя наше роблять щасливим Ці діточки сонця й весни. Всі квіти — буття окраса, Посланці далеких світил. Вони із прадавнього часу Нам зводять до них мости

На обласних, міжнародних виставках біля її полотен завжди людно. Відвіду­вачі наче зачаровані картинами Катерини Білокур. А в рідному селі вона працювала взимку в хаті, де від холоду вода у відрі замерзала... І ґрунтованого полотна, і необхідних фарб постійно бракувало... Але, долаючи негаразди, нестатки, вона створювала дивовижні картини, якими захоплюється світ!

Картини видатної художниці експонують у музеях Укра­їни; установлено три пам'ятники Катерині Біло­кур на її рідній землі; картинну галерею, де екс­понують роботи художниці й твори українських митців, присвячені її пам'яті, відкрито в Яготині; вулиця Катерини Білокур з'явилася у Києві; видано альбоми, книги, мистецтвознавчі дослі­дження; створено науково-документальні та ху­дожні фільми; засновано премію імені Катерини Білокур.

Змалювала світ – Від сонця фарби мала. Дивилася на цвіт – Роси краплинки брала. Шукала в небесах Тужливий крик лелеки. Знайшла у голосах Його відлуння легкі. Не втратила надії, Коли природа в’яла Вперед ішла до мрії – Художницею стала. Завжди вона шукала У квітці особливе. Пам’ятник К.Білокур у Яготині Немов зоря, згасала, Знайшовши серцю миле.