Презентація до уроку "Пояснення природних циклів у міфі "Деметра і Персефона". Текстуальний аналіз міфу..

Пояснення природних циклів у міфі “Деметра і Персефона”

Богиня Деметра у пантеоні давньогрецьких богів Деметра (у римлян Церера) дочка Кроноса і Геї, сестра й дружина Зевса — одна з найбільш шанованих богинь Греції. Це богиня родючості і землеробства, яку особливо шанували землероби. На честь її повсюдно в Греції справляли численні свята. Характерно, що в поемах Гомера богиня Деметра якби відсунута на задній план. Це свідчить про те, що шанувати її як велику богиню греки стали тоді, коли землеробство було їх головним заняттям, а скотарство втратило колишнє значення. Життя землероба безпосередньо залежить від природних умов та циклів сільськогосподарських робіт, що розпочинаються ранньої весні й завершуються глибокої осені. Селяни прагнули для себе самих пояснити причини змін пір року й створили міф про Деметру й Персефону.  Її зображували з кошиком фруктів або вінку з маків і колосками на голові. Згідно з міфом, вона навчила людей обробляти землю, користуватися її дарами, щедро дарувала людям достаток і мир.

Як і інші безсмертні боги, Деметра жила на Олімпі, але часто любила спускатися на землю, беручи із собою доньку Персефону (або, як її звала, Куру). Однак Аїд, вражений красою Персефони, викрав її. Після марних пошуків доньки Деметра довідалася про це від Аполлона (Геліоса). Розгнівавшись, вона залишила Олімп і позбавила землю родючості. Щоб заспокоїти Деметру, Зевс послав Гермеса в підземне царство за Персефоною. Проте Аїд дав Персефоні гранатових зернят. З’‎ївши їх, вона не могла забути підземного царства. За велінням Зевса Персефона дев'ять місяців у році проводила в матері, а три місяці правила в царстві Аїда. Деметра відновила на землі родючість і повернулася на Олімп. Культ Деметри в Стародавній Греції був пов'язаний із землеробством, а також із родинним життям і вихованням дітей.

Аналіз міфу про Деметру і Персефону Виразно прочитайте початок міфу. Чому розвитку подій міфу про Деметру і Персефону передує характеристика богині та опис її зовнішнього вигляду? З давніх-давен шанували смертні люди Деметру — богиню родючості, сестру всемогутнього Зевса. Це вона навчила людей обробляти землю, користатися її дарами, вона щедро давала людям достаток і мир. Як і інші безсмертні, Деметра жила на захмарнім Олімпі, але більше любила ходити по землі. Висока, ясночола, у вінку із золотого колосся й червоних маків, встигала вона скрізь, пильнуючи, чи добре вродило у полі, чи гарно ліс зеленіє і чи соковита трава на пасовиськах.

Схарактеризуйте почуття Деметри до її доньки Персефони. Деметра виламала дві великі соснові гілки, запалила їх над вогнедишною Етною і з тими смолоскипами, що незгасно горіли, пішла шукати дочку. Деметра не пила і не їла, не омивала водою з чистих джерел своєї нетлінної шкіри і ясних колись очей. Темно-синій хітон у неї подерся, червоні маки зів’яли, золоте колосся погубилося, а довгі коси взялися памороззю-сивиною. Тепер ніхто не міг би впізнати величну богиню в цій старій зажуреній жінці, що день і ніч блукала, шукаючи дочку. Вона не цуралася людей, сама заходила в села і розпитувала: може, хто бачив, може, хто чув? Та дарма! Схиливши голову в невимовній зажурі, вона йшла все далі й далі. Тільки раз скорботна мати, пригнічена, змучена тяжким горем, присіла трохи спочити на скелі, і відтоді та скеля зветься Скорботною.

Як ви думаєте, чому трагедія з Персефоною сталася саме в Нісейській долині? Прочитайте, як описана долина. Юна Кора гралася зі своїми подругами, безжурними німфами, й опинилася далеко від матері. Веселі німфи повели її в Нісейську долину, де завжди панує весна. Там, серед гаю, сяяло чисте плесо глибокого озера, де попід берегом тихо плавали білі лебеді, ховаючись у затінку дерев, що зеленим вінком стали довкола. А далі ясніла поляна, всіяна барвистими квітами. Дівчата побігли туди, стали гратись і плести вінки. Кора нарвала квітів уже повний кошик і тепер клала їх просто собі в пелену. Німфи вже посплітали вінки і полягали спочити, а Персефона ніяк не могла натішитись, бо що далі бігла, то яскравіші ставали квіти. Зненацька далеко попереду запломеніла якась незнана квітка. Велика китиця ясно-червоних суцвіть вабила зір, блискуче листя сяяло проти сонця і ледь-ледь тремтіло. У захваті схилилася юна Кора над вогнистою квіткою, що пахла солодко й дивно. Довго милувалася нею дівчина і вже хотіла зірвати, але цупке стебло не ламалося. Тоді Кора вирвала квітку з корінням.

Яку роль в долі Персефони відіграла богиня кохання Афродіта та її син Ерот? — Мій синку,— мовила вона (Афродіта) до Ерота, що, згорнувши золоті крильцята, тулився їй до ніг.— Усі смертні і навіть безсмертні підвладні мені, богині кохання, але вічні боги почали про це забувати і вже не так, як колись, шанують нас із тобою. А ми доведемо свою владу — ти ж, хлопчику любий, моя оборона і поміч. Бачиш он страшного Аїда на чорних конях? Ну ж бо поціль своєю гострою стрілою йому в саме серце. Хай і він відчує могутню владу кохання. Весело засміявся бешкетник Ерот з такої витівки матері-красуні, вибрав із свого сагайдака найгострішу стрілу і малими руками, наче граючись, натяг тятиву та й стрелив. А похмурий Аїд і не зауважив, як щось його ніби вжалило в серце. Він задивився на дівчину, майже дитину, що рвала в лузі квіти і сама була наче квітка. Ще дужче защеміло Аїдові серце, і тоді він уперше відчув, що є на світі кохання.

Виразно прочитайте фрагмент, в якому йдеться про викрадення Персефони Аїдом. … щось загуло під ногами, земля розступилась і знизу вискочив четверик чорних, мов ніч, коней. Вони мчали золоту колісницю, а на ній стояв убраний у чорне сам Аїд, володар підземного царства. Дужими руками схопив Аїд Персефону, і розсипалися всі її квіти. Дівчина відчайдушно пручалася, та похмурий бог силоміць посадив її в золоту колісницю, тоді вйокнув на коні й змахнув багряно-чорним батогом. Схарапуджені коні шалено помчали, аж із ніздрів у них виривалося полум’я, а страшний Аїд гнав їх дужче й дужче. Даремно рвалася нажахана Персефона з Аїдових обіймів, коси в неї розтріпалися, легенький одяг подерся. — Мамо, мамо, рятуй мене! — гукала вона щосили.

Під час пошуків доньки Деметра стикалася з богами і людьми. Як поставилися до нещасної матері стара селянка; сільський хлопчина Аскалаб; богиня Геката, що зналася на чаклунстві і ворожбі; бог Геліос-Сонце?

Геліос відповів на запитання Деметри, але відповідь була для неї невтішною: — О велика богине Деметро! Я вельми тебе поважаю, тож охоче все розповім. Справді, я бачив, як юна Персефона рвала квіти в Нісейській долині, та раптом схопив її могутній Аїд і умчав на своїх чорних конях. Тільки ти не журися, поважна Деметро, і гнівом не ятри собі серця. Хіба володар підземного царства не гідний бути тобі зятем? Та і вчинив це він, певне, з волі самого Зевса. По тих словах Геліос узяв віжки, і вогненно-сліпучі коні полетіли, наче легкокрилі птахи. А Деметру пойняв нестримний гнів. Подумати тільки, її дочку викрадено з Зевсової волі! Кора так любить сонце і квіти, то щоб вона вічно жила в підземному царстві, де страшний морок і де тільки тіні померлих блукають?!

1. Чому Деметра відмовилася повернутися на захмарний Олімп? 2. Як природа відреагувала на горе Деметри? Розгнівана Деметра не схотіла вертати на захмарний Олімп до безжурних богів, що не знають ніякого горя. В подобі простої смертної жінки, у чорному вбранні ходила Деметра з краю в край, тяжко сумуючи за дочкою, і разом із нею тяжко сумувала вся природа. Чорний, жахливий час настав для людей. Марно орали вони землю, марно кидали в неї зерно — воно не сходило, земля перестала родити і стояла суха, потріскана. Пов’яли квіти, пожовкли зелені луки, дерева сумно простягали до неба посохлі гілки, наче благали в богів милосердя. Все менше ставало води в річках, повисихали чисті джерела, життя на землі ніби завмерло. А Деметра, заглиблена в своє велике горе, нічого не помічала.

Чи винні люди у трагедії Деметри і Персефони? Як ставиться богиня Деметра до людей? Чому Зевс вирішив втрутитися у справу? Як Зевс вирішив проблему Деметри й Персефони? Яку роль у цьому зіграло Аїдове кохання до Кори? Яким чином Аїду вдалося зробити так, щоб Кора не змогла покинути його царство назавжди? Яке покарання отримав від Кори зухвалий Аскалаф?

Рішення Зевса Зевс Громовержець і замислився: не міг він порушити законів підземного царства, але жаль було йому Персефони, та й перед Деметрою почував себе винним — дозволив-бо Аїдові викрасти її юну дочку. Тож тепер треба їх усіх примирити, негоже безсмертним сваритись. І мудрий Зевс розсудив так: дві третини року Персефона буде з матір’ю, а третину — в царстві тіней. Так воно й сталось. Третину року владарює Персефона в підземному царстві, велично сидить на троні обіч свого могутнього чоловіка Аїда. А на землі в цей час сумує за дочкою Деметра, і з нею сумує вся мати-земля. Поля тоді чорні, як чорне вбрання у Деметри, не чути птахів, тільки холодний вітер гуде, ніби плаче. Та от повертається Персефона, земля прокидається від зимового сну, ласкаво сяє весняне сонце, і все навкруги розцвітає.

Це цікаво Від імені богині Деметри утворилося сучасне чоловіче ім’я – Дмитро (Дмитрій). Які квіти збирала Кора? За свідченням Овідія, Кора збирала червоні маки. На острові Кріт знайдено зображення богині з голівками маку у волоссі. На іншому зображенні богиня Деметра передає голівки маків дочці. Але Кора збирає квітучі маки через червоний колір пелюсток, який вважався символом відродження після смерті.

Уолтер Крейн, “Викрадення Персефони Аїдом”. 1877 Міф “Деметра і Персефона” у творах світового мистецтва.

Берніні. Викрадення Персефони. 1622

Статуя Деметри. Мармур. Римська копія роботи Фідія (бл. 420 р. до н. е.)

Росетті. Персефона.

Ф. Лейтон. Повернення Персефони.1890- 1891

Домашнє завдання 1. Знайти у міфі про Деметру і Персефону пояснення ще одного природного явища. 2. Скластим сенкани “Деметра”, “Аїд”.