Презентація до уроку позакласного читання "І.Я. Франко “Лисичка - кума “

І. Франко ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ“Лисичка - кума “

Народна мудрість «Життя мені мало всміхалося, але діти були тим весняним, сонячним промінням, яке зігрівало моє серце»

«Усі казки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро»«Для тих, хто хотів би знати, відки я брав свої казки, скажу, що відки брав, то брав, але кожну казку я перероблював основно, прибиваючи її до смаку, розуміння й окруження наших дітей і нашого народу».І. Я. Франко

ПРИГАДАЙКазка – це цікава вигадана історія про події, яких не буває насправді. Рослини і тварини в ній уміють говорити і робити те, що і люди

“Коли ще звірі говорили “ {5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A} 1 Осел і лев 2 Старе добро забувається 3 Лисичка і Журавель 4 Лисичка і Рак 5 Лис і Дрозд 6 Заєць і Їжак 7 Королик і Медвідь 8 Вовк війтом 9 Заєць і Медвідь 10 Ворона і Гадюка 11 Три міхи хитрощів 12 Вовк, Лисиця і Осел 13 Лисичка-черничка 14 Мурко й Бурко 15 Лисичка кума 16 Війна між Псом і Вовком 17 Фарбований Лис 18 Ворони і сови 19 Як звірі правувалися з людьми 20 Байка про байку

Читання казки

Був собі раз Вовчик-братик і Лисичка-сестричка, і задумали вони взятися чесно на хліб працювати. Винайшли собі нивку поля і змовилися посадити на ній картоплю. Вранці-рано вибралися обоє до роботи — ямки робити та картоплю садити. Дома поснідали, що там бог дав, а щоби в полудне не бігати додому, взяли відразу з собою обід і полуденок: глечик меду і кошик паляниць. Поклали страву між корчі, а самі, перехрестившися, та й до роботи. Коплють, коплють, та Лисиці швидко навкучила чесна праця. Нібито копле, а сама думає, як би то вихопитися та в корчі медку полизати. Ось у недалекім болоті поміж тростиною загукав Гук на все горло:— Гуп-гуп-гуп!— Зараз, зараз, сватоньку,— скрикнула Лисичка, немовбито її кликано. І вже кинула мотику та й забирається йти.

— А куди ти, Лисичко? — питає її Вовчик-братик. — Хіба не чуєш, сват Гук мене кличе.— Та чого?— Ми ще з ним учора балакали: бачиш, у нього сьогодні хрестини, то він просить мене за куму.— Га, коли так, то йди, тілько не барися.— Я заразісінько верну! — мовила Лисичка. — Копли собі свій загонець, я тебе здогоню. Побігла Лисичка в корчі, зараз до горщика, попоїла добре меду, закусила паляницею, все чистенько позав’язувала, пооблизувалася та й іде до Вовчика, спишна водячи хвостом — звичайно, кума.— А що, вже по хрестинах? — питає Вовчик.— Та вже, — мовить Лисичка.— А що там бог дав?— Хлопчика.— А як же його охрестили?— Початочок.— Ото ім’я! Я ще й не чував такого, — мовив Вовчик. Лисичка нічого не мовила, але взялася пильно до роботи.

Може, так минула година, а може, й дві, — знов Лисичці захотілося медку полизати. І ледве Гук з болота загукав, а вона на весь голос кричить:— Зараз, сватуню, зараз!— А то що, Лисичко? — питає Вовчик.— Та, бачиш, там друге дитинятко у свата народилося, ще раз на хрестини просить.— Ну що, коли просить, то йди, тілько не барися.— Я заразісінько, Вовчику! — мовила Лисичка та й шмиг у корч. Зараз до горнятка, наїлася добре меду, паляницею закусила, так що з їх спільного полуденку вже мало що й лишилося, та й вертається до Вовчика.— О, ти вже тут! Уже по хрестинах?— Та вже.— А що ж там бог дав?— Та дівчинку.— А як її охрестили?— Серединка.— Ото! Я ще й не чував такої назви, — дивувався Вовчик.

— У Гуків, Вовчику, все такі незвичайні назви дають. На те вони голосні птахи. Попрацювали знов з годину, і знов Лисичці запах дуже медок, і ледве тільки Гук загукав із тростини, а вона кричить:— Іду, сватоньку, йду!— Та куди йдеш, Лисичко?— Хіба не чуєш, що сват іще раз за куму просить?— Що за диво, що він тебе так часто за куму просить? — мовив Вовчик.— Бо мене дуже любить, Вовчику.— Ну, то йди ж, а не барися, треба роботу кінчити.— Я зараз тут буду, Вовчику. Роби, не бійся, я свсе зроблю. Побігла Лисичка до корча, виїла решту меду з горщика, схрупала решту паляниць, усе поперевертала та й іде до Вовчика.

— А що, вже по хрестинах?— Та вже.— А що там бог дав?— Хлопчика.— А як же його охрестили?— Остаточок.— Ну, що ж, нехай здоров росте. Копали так, копали, аж ось уже й полудне. Вовчик давно зголоднів, та все якось стидаеться признатися, а далі кинув мотику та й каже:— Ну, натепер досить. Чи не пора обідати?— Певно, що пора, Вовчику-братику, — мовить Лисичка, а сама нібито копле, пильнує роботи.— А ти ж не голодна?— Та ні, Вовчику, іди ти сам та пообідай, мене там на хрестинах погостили. Пішов Вовчик у корчі, дивиться, ого! Горщик порожній, аж вилизаний від меду, кошик перевернений і паляниць ані кришки нема! Аж тепер зрозумів, куди се Лисичка-сестричка так часто на хрестини ходила! Аж тепер йому вияснилося, які-то вона своїм похресникам чудернацькі назви давала!

— А, так ти така, погана Лисице! — скрикнув Вовчик. — Хочеш мене роботою і голодом на смерть заморити, а сама всю страву пожерла! Чекай же! Я тебе за те саму розірву і на обід згамкаю!Почула Лисиця Вовчиків крик, побачила, який він біжить злосливий та недобрий, і не чекала довго. Дала ногам знати та до лісу, а в лісі шусть у першу нору, яку надибала під корінням старого дуба. Думала, що сховається зовсім, але Вовчик таки встиг побачити кінчик її хвоста, як Лисичка його втягла до нори. Прибіг та й кричить:— Ага, ти тут? Вилізай мені зараз! Не сховаєшся від мене. Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота.— Не обзиваєшся? Добре! Чекай лише, я тебе досягну.

Скочив Вовк, виломив довгу клюку, застромив у нору та й шпортає. Думка була вхопити Лисичку за ногу та й витягти на світ божий. Не похопилася Лисичка, а клюка хап її за ногу. Нора тісна, Вовк, почувши, що щось зачепив, так тягне, що є сили. От Лисичка, хоч і як їй мурашки поза плечима бігали, почала реготатися та й кричати: — Ото дурний! Зачепив за дубовий корінь та й тягне. Думаєш, що мене за ногу вхопив. Тягни, дурню, тягни!Почувши се, Вовк пустив Лисиччину ногу та й почав знов шпортати клюкою, поки не зачепив справді за дубовий корінь.

— Ай, ай, ай! Моя ноженька! — закричала Лисичка, а дурний Вовк з радості як почав тягти, поки сам не змучився і клюки не зламав. Тоді плюнув і пішов геть і зарікся з Лисичкою більше не мати ніякої спілки.— Чи сподобалась вам казка?— Кому ви співчували?— Чиї вчинки вам не сподобалися?

ВИВЧИ ВИЗНАЧЕННЯЛітературна казка — це авторський художній твір у прозовій чивіршованій формі, заснований на фольклорних джерелах, алеможе бути й цілком оригінальний. За основу казки взято вигаданіфантастичні події. Кінцівка є переважно оптимістичною: добро перемагає зло У літературних творах розповідь ведеться від імені особи, її називають мовою автора, а реплікидійових осіб — мовою персонажів (або дійових осіб). Прозова мова не організована ритмічно, не віршована, вонаподібна до тієї, якою ми спілкуємося в повсякденні. Прозою написані народні казки «Мудра дівчина», «Летючий корабель», народнілегенди й перекази, літературна казка І. Франка «Фарбований Лис»