Презентація до уроку-проекту "Поети-шістдесятники": "У літературній вітальні : Василь Симоненко"

У ЛІТЕРАТУРНІЙ ВІТАЛЬНІПРОЕКТВасиль Симоненко –«лицар на білому коні» ОПОРНИЙ ЗАКЛАД «СВІТЛІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ»Школа успіху, любові та добра. Учитель Романова Марина Василівна

Він прожив на світі лише 28 років(з них суто художній творчості були віддані переважно безсонні ночі останніх семи літ) і назавжди ввійшов до історії рідної літератури.

Скільки б не судилося страждати,Все одно благословлю завжди. День, коли мене родила мати. Для життя, для щастя, для біди. В. Симоненко. Василь Симоненко - «лицар на білому коні» в українській літературіЖурналіст, поет – шістдесятник, лауреат Шевченківської премії (посмертно)

Рідна хатас. Біївці на Полтавщині Рідна мати. Ганна Трохимівна Щербань В. Симоненко за роботою

Василь Симоненко звертався до різних жанрів та форм. Він – автор громадянської, патріотичної та інтимної лірики, гумористичних і сатиричних творів, щоденникових записів, казок для дітей.

“Берег чекань” 1965“Поезії”1966“Земне тяжіння”1964“Тиша і грім”1962“Лебеді материнства” 1981 Основні поетичні книги

Патріотична і громадянська лірика“Лебеді материнства”Можна все на світі вибирати, сину,Вибрати не можна тільки Батьківщину!Провідна думка твору – найдорожчим для кожної людини є Батьківщина,Котру не обирають, як рідну матір, а люблять такою, як вона є. На початку твору постає чарівний світ казки, що манить і бентежить. Маленького героя. Далі – напутнє слово матері синові, якому колись Доведеться вирушати в життєву дорогу і поставати перед вибором. Вірш сповнений народнопісенних символів, казкових образів,Співзвучний із колисковими; його прикрашають епітети і порівняння.

«Ти знаєш, що ти — людина?»З перших рядків твору звучать риторичні запитання, які підкреслюють сутність нашого життя та історичної місії людини на землі, неповторності кожної особистості. Не можна забувати про те, що кожна мить неповторна, її ніколи не повернути, її ніхто, крім нас, не проживе: І жити спішити треба – Кохати спішити треба – Гляди ж, не проспи!Кожній людині треба залишити свій слід на цій землі, бо дуже мало часу для цього відпущено долею.

“Де зараз ви, кати мого народу ?”Поезія «Де зараз ви, кати мого народу?» - це гнівне засудження перевертнів, приблуд, завойовників-заброд , які в давні й недавні часи глумились над українцями, намагались підкорити їх, поставити на коліна. Поет відчуває себе і свій народ спадкоємцем козацьких традицій, бачить його «жорстоку і лагідну душу» — лагідну від природи і жорстоку, відважну, віддану Батьківщині, коли необхідно боронити її волю і незалежність. Образ рідного краю змальований В. Симоненком у лагідних, світлих тонах, запозичених із фольклору, — «ясні зорі», «тихі води».

“Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок…”Алегорично-символiчну картину змальовується у вiршi  «Є тисячi дорiг...»  У кожного своє призначення i свiй вибiр — яку дорогу обрати. Можна знехтувати своïм батькiвським полем, пiти на службу до сильних цього свiту, отримати славу й багатство, нагороди та привiлеï. А можна, долаючи утому, колючи босi ноги й заганяючи колючки, обробляти свою ниву, чесно виконувати свою справу. своє призначення вiдповiдно до свого хисту. Лiричний герой вiрша обрав останнє, бо це його нива, i вiн нами гається просуватися широкою дорогою, а не вузькими стежками чи манiвцями.

Тема війни. Україна для Симоненка - це мати, святиня, вона йому дає крила й снагу, глибінь роздумів і художні барви, відданість Їй для поета - синівське щастя, і сила, і честь. Нещадний він до її ворогів, глушителів та відступників, проти яких спрямована його спопеляюча ненависть. Тема національного самоусвідомлення і тема свободи тісно взаємопов'язані у творчості Симоненка. Він висміює і придавлює тих, хто забрав волю в його народу, хто в різні часи збиткувався і глумився над Україною. Україна для Симоненка - це мати, святиня, вона йому дає крила й снагу, глибінь роздумів і художні барви, відданість. Нещадний він до її ворогів, глушителів та відступників, проти яких спрямована його спопеляюча ненависть. Тема національного самоусвідомлення і тема свободи тісно взаємопов'язані у творчості Симоненка. Він висміює і придавлює тих, хто забрав волю в його народу, хто в різні часи збиткувався і глумився над Україною. Тема війни

Василь Симоненко відверто заявив про своє прагнення до правди, до пошуку істини і до непримиренної боротьби зі злом. Багато людей живе у «рожевому світлі»,не помічаючи правди. Василь Симоненко намагався відкрити людям очі на реальні події, підняти завісу над замовчуваним. Своє коротке земне життя він присвятив служінню рідному народові. В його поезіях часто думка про готовність до самопожертви в ім'я щасливого майбутнього. Так, у вірші «Можливо, знову загримлять гармати» він пише: Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя.« Можливо, знову загремлять гармати"

Любов до України Симоненка випробовувалася голодом, нуждою, офіційною брехнею, та все це не змогло загасити для поета світ рідного неба. Він бився за рідну землю в мирні дні — за її гідність, проти бісів тиранії, брехні, розпаду. Симоненко за коротке життя надивився експериментів із землею і людьми. Він мав силу й відвагу у віршах звинувачувати тих, хто знущається над серцем і розумом народу. Ненависть до тиранії і деспотизму в усіх проявах була важливою струною його музи: Це все було…О, не забудьте, люди,Своїх братів, що нині неживі,Що руйнували світ тиранства і облудиІ нищили в’язниці вікові..″Земля кричить. Шинкують кров’ю війни…″

Інтимна лірика В. Симоненка — потужне крило його поезії. Неповторність віршів про кохання — в художньому дослідженні філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування. Поета цікавлять суперечності й складнощі у взаєминах двох люблячих сердець, вибухи емоцій, які супроводжують кохання.

Несподівано прийшла любов до ліричного героя у вірші “Вона прийшла”. Під впливом чару кохання міняється його внутрішній світ, і все довкола теж стає все привабливішим і кращим. Душа закоханого співає солов’ями, вона тягнеться за чудовим покликом. Людина глибокої душі, В. Симоненко у віршах про любов не міг бути поверховим чи нещирим. Він був прекрасним і чистим навіть тоді, коли не все складалося за бажанням, коли не вдавалося висловити коханій те, чим жила душа. Прийшла любов непрохана й неждана —Ну як мені за нею не піти?

Жартiвливий вiрш В. Симоненка присвячений чорнявiй математичцi. Можливо, це перше юнацьке захоплення учня своєю вчителькою, можливо, маленька помста учня, якому важко даються iкси та iгреки, та ще й вiдволiкає своєю вродою, баламутить серце красива математичка. А може, учнiвська вдячнiсть за вiдкритi закони науки, за вiдданiсть своïй справi. Про це ми можемо лише здогадуватися."Ікс плюс ігрек"

"Є в коханні і будні, і свята…"Цей вірш доводить нам,що кохання не стає менш поетичним, проходячи через будні. Воно,навпаки, міцнішає і стає глибшим,виваженішим, мудрішим. Надихає ліричного героя на вчинки,змушує почувати свою силу, натхнення,мужність.І навіть буденність не може перетворити його на дрібне почуття: Є в коханні і будні,і в свята,Є у ньому і радість, і жаль,Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. 

Пам’ятник у Черкасах