Презентація до уроку української літератури для 8 класу на тему: Українські народні думи.

8 клас Українська література Тема: Українські народні думи. Героїчний епос українського народу. Різновиди дум (історико-героїчні, соціально-побутові). Кобзарі та лірники – виконавці народних дум (О. Вересай, Г. Гончаренко, М. Кравченко, Василь та Микола Литвини, В. Нечепа та ін.)національна капела бандуристів України. Жанрова своєрідність, історична основа, героїчний зміст дум. Спецефічність поетичної форми, ритму. Добрий день! Сьогодні ми ознайомимося з українською народною думою як жанром художньої літератури, їх різновидами, особливостями жанру, тематичною спрямованістю твору; дізнаємося про видатних виконавців народних дум; розвиватимемо логічне мислення, спостережливість, уміння робити висновки; виховуватимемо почуття поваги до талановитих діячів української культури; прищеплюватимемо пошану до культурних надбань рідного народу.

Дайте відповіді на запитання: Що таке фольклор? Які твори художньої літератури він охоплює? Для чого народ складав пісні? Які особливості мають історичні пісні? На честь кого вони складалися? За що народ уславлює своїх захисників? Які з них вам відомі? Хто із пісенних героїв вам найбільше сподобався і чому?

Думи — оригінальний і популярний вид усної народної творчості. Українські народні думи — це неначе поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море. Хоч вони з'явилися не без впливу книжної освіти, як свідчить про це часте вживання церковнослов'янських слів, дійшли до нас в усній передачі народних співаків, лірників-бандуристів, кобзарів.

Теорія літератури. Дума — вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання співучим голосом під музичний супровід кобзи чи бандури). Поява дум припадає на XV—XVI століття.

Особливості народних дум (історичних): Зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб; Певне дотримання правдивості життєвих фактів; Докладність поетичної розповіді; Висока поетичність мови; Невелика кількість основних дійових осіб (дві-три); Своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка); Віршована форма (нерівноскладовість рядків, довільна специфіка римування, монорими); Виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри; Усне поширення і зберігання; Варіантність тексту; Великий обсяг (як для фольклорних творів).

Тематика українських народних дум. Тематика дум пов'язана з подіями, що стосуються всього народу, його ідеалів і прагнень. Отже, українські народні думи відтворювали: страждання невільників у турецькій неволі («Невільницький плач», «Маруся Богуславка», «Про втечу трьох братів з Азова, з турецької неволі»); оспівування боротьби українського народу за визволення з-під гніту експлуататорів у XVII ст. («Іван Богун»...); відображення класових суперечностей між козацькою старшиною та простим рядовим козацтвом, виступи проти «своїх» панів («Дума про козака Ганжу Андибера»); розповідь про діяльність історичних героїв, що стали на чолі визвольної боротьби — Богдана Хмельницького і його сподвижників — Максима Кривоноса, Івана Богуна, Нечая Морозенка; показ проблем моралі, людських взаємин («Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат»...)

Остап Вересай народився 1803 року в селі Калюжниці на Чернігівщині в родині кріпака. Батько Остапа був сліпим, грав на скрипці і цим заробляв на хліб. На четвертому році життя втратив зір і Остап. У 15 років хлопця від-дали в науку до кобзаря. Вересай виявив надзвичайне музичне обдаровання, добру пам'ять, тож досить швидко опанував репертуар. Але кобзарську майстерність удосконалював упродовж усього життя. Остап Вересай мандрував Україною, зворушуючи слухачів майстерним ви-конанням народних дум та пісень. Ще за життя став відомим далеко за межа-ми України, особливо після того, як був запрошений Миколою Лисенком на III Археологічний з'їзд у Києві, де його спів слухав відомий французький професор Альберт Рамбо, а потім популяризував ім'я талановитого українця в Європі. Останні роки життя Остап Вересай провів у Сокиринцях. Павло Чубинський допоміг йому звести нову хату. Кобзар до останнього співав пісні і думи, хоча уже далеко не ходив, лише в навколишні села. 1884 року востаннє виступав у Київській художній школі М. Мурашка, де учні малювали з нього портрети.

Кравченко Михайло Степанович із села Великих Сорочинців. М. Кравченко осліп на п'ятнадцятому році життя. Сімнадцяти років почав навчатися в миргородського кобзаря Самійла Яшного. Майже дев'ять місяців навчався у Гриценка-Холодного. Мешкав М. Кравченко в невеликій хаті. Перша жінка померла, і він залишився з трьома дітьми. Одружився вдруге. 1901–1902 роках жив в одній хаті зі своїм братом та його дружиною — людьми хворими і нездатними до жодної праці. М. Кравченко дуже бідував. Щоб прожити самому й утримати таку рідню (як до нього А. Шут, А. Никоненко й деякі інші співці-музики), заробляв не лише кобзарством, а й плетінням шнурів. Робота ця була тяжкою, псувала пальці. М. Рильський присвятив кобзареві вірш «Кравченко у Короленка». У рідному селі Кравченку встановлено пам'ятник.

Нечепа Василь Григорович народився першого вересня 1952 р. в м. Носівка на Чернігівщині. Найперші уроки отримав у своїй родині, а трохи згодом — у місцевого таланта, народного скрипаля Олександра Сопіги. У юнацькі роки навчався в музичній школі й училищі Чернігова. З 1967 року В. Нечепа працював у багатьох колективах. З 1985 року виступає кобзарем-лірником-співаком. Він випустив на професійну сцену десятки «Соколиків» Чернігівського гурту кобзариків. Разом з народним депутатом України А. Єрмаком стояв біля витоків Всеукраїнського товариства Нестора Махна «Гуляй-Поле». Останніми рока-ми — з 2003го — працює у Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП).

Домашнє завдання: Прочитати ст. 28-35; Виконати домашнє завдання 1,2 ст. 35.