Презентація до уроку української мови в 11 класі (профіль) "Видатні мовознавці вітчизняної науки"

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІМОВОЗНАВЦІРІЗНИХ ПЕРІОДІВ

І возвеличимо на дивоІ розум наш, і наш язик… Т. Шевченко

Зачинателем нової української літературної мови став І. П. Котляревський, який увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну розмовну мову. 

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Гргоривича Шевченка, який з непереврешною майстерністю розкрив красу і силу українського слова.1814-1861

Українське мовознавство збагачувалося і збагачується завдяки плідній діяльності українських науковців. Його розвиток можна поділити на три періоди:І-ий період к. ХІХ ст. - 40-ві рр. ХХ ст. (П. Житецький, І. Огієнко, О. Потебня);ІІ-ий період 40-ві рр. ХХ ст. - 60-ті рр. ХХ ст. (І. Огієнко, М. Жовтобрюх);ІІІ-ий період (сучасний) 70-ті рр. - наш час (М. Плющ, Г. Удовиченко, С. Ярмоленко, Н. Клименко, І. Ющук). Отже, серед великої кількості вітчизняних мовознавців розглянемо детальніше три постаті із трьох періодів відповідно: Павловла Гнатовича Житецького, Михайла Андрійовича Жовтобрюха Івана Пилиповича Ющука.

Серед українських учених другої половини ХІХ ст. почесне місце належить Павлові Гнатовичу Житецькому, праці якого, присвячені зокрема історії української мови, не втратили своєї наукової значущості до наших днів. Народився П. Житецький 4 січня 1837 р. у Кременчуці в сім'ї священика. Батько, Гнат Павлович, був людиною суворою, ригористичною, неговіркою. Ласку, тепло, підтримку і розраду хлопчик знаходив у спілкуванні з матір'ю. Ірина Мойсеївна, жінка проста і лагідна, знала чимало пісень, казок і приказок. Певно, саме вона прищепила синові любов до слова. Батько ж вважав, що нащадок служителів культу має обов'язково продовжити їхню справу.1837-1911

Як член Київської громади Павло Гнатович бере на свої плечі непосильну громадську ношу: організовує групу укладачів словника української мови і очолює її, згуртовує численних кореспондентів по Україні, які надсилають фольклорний і діалектичний матеріал. Нарівні з М. Драгомановим, В. Антоновичем, М. Лисенком, М. Старицьким, П. Чубинським бере участь у підготовці багатьох народознавчих видань. Учитель Житецький відомий також як один із засновників Колегії Павла Галагана, де й сам працював упродовж сімнадцяти років. Неймовірно багато встигав у той час учений. Змушений віддавати левову частку часу служінні в гімназії, маючи 36 уроків на тиждень, у 1872 - 1874 рр. він створює першу капітальну історико-лінгвістичну працю "Очерк звуковой истории малорусского наречия" (1877 р. Російська академія наук відзначила автора цієї праці Уваровською премією).

У черговій грунтовній праці "Очерк литературной истории малорусского наречия" (1889) П. Житецький велику увагу приділив дослідженню історії української літературної мови, переважно найскладнішого її періоду - ХVІІ-ХVІІІ ст. (ця праця також відзначена Уваровською премією). А 1893 р. окремою книжкою з'являється першорядна праця - "Мысли о народных малорусских думах", в якій учений розглядає унікальне явище української народнопоетичної творчості.

Роки виснажливої роботи і постійні удари долі даються взнаки. Організм П. Житецького не витримує: якось на уроці в колегії ученого вразив інсульт, унаслідок чого паралізувало праву частину тіла. Після інтенсивного лікування зміг ходити лише з ціпком, а тримати правицею перо годі було й думати. Учений став писати лівою і тільки олівцем. Так були створені три підручники для навчальних закладів: "Теория сочинения с хрестоматией" (1895), "Теория поэзии" (1898) та "Очерки из истории поэзии" (1898). Вони перевидавалися по сім-вісім разів, а в 1902 р. були удостоєні премії Петра Великого. Обрання вченого членом-кореспондентом Російської академії додало нової снаги. П. Житецький з насолодою розпочав нову наукову працю "Энеида" Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы ХVІІІ в." (1900). Ця праця - вияв сили духу її творця, що переміг фізичну неміч великою любов'ю до науки.

М. А. Жовтобрюх народився 17 листопада 1905 р. в селі Ручки Гадяцького району Полтавської області. Все життя зберігав особливий пієтет до своїх батьків - селян і до рідного краю, з яким пов'язана й доля славного роду Драгоманових, Олени Пчілки, Лесі Українки. Початкову освіту здобув у рідному селі, потім навчався у вищепочатковій школі в м. Комишні Миргородського р-ну, закінчив педагогічний технікум у Гадячі у році. З 18 років почав учителювати у початковій школі у селі Попівщина Роменського р-ну Сумської області, потім працював у Харцизьку Донецької області. 1905-1995

Мріяв про філологічну освіту і в 1926 р. вступив до Дніпропетровського інституту народної освіти. У 1929 р. закінчує мовно-літературне відділення, одержує кваліфікацію вчителя української мови і літератури у вищих і середніх навчальних закладах. З 1937 року і до кінця життя М. А. Жовтобрюх був міцно пов'язаний то трудовою діяльністю, то науковим керівництвом, науково-педагогічним впливом з Київським педагогічним інститутом ім. М. Горького (нині Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова). М. А. Жовтобрюх мав надзвичайну освіченість, кожну мовну проблему чи явище розглядав концептуально, в контексті здобутків різних наукових шкіл і новітніх ідей. З 1959 року М. А. Жовтобрюх почав працювати в Інституті мовознавства імені О. О. Потебні, де й з'явилися його найвагоміші наукові праці. Серед них підручники "Курс сучасної української літературної мови" (4 видання), "Порівняльна граматика української і російської мов", "Історична граматика української мови" та багато інших. Головне він висловив так: " .мене завжди хвилювало те, що людина візьме для себе із моїх праць, як прислужаться вони їй, як вплинуть на її становлення як людини. Наука твориться для людей. Творити її непросто, оволодівати нею також нелегко". Михайло Андрійович сам сумлінно вчився все життя і інших чесно навчав. А ще: "Головне, щоб учитель міг мислити, мислити науково, мав глибокі знання, був ініціативним, умів збагачувати свої знання, аналізувати мовні факти нашої дійсності й правильно на них реагувати. Такі вчителі в нас є, на жаль, не всі". Це ж голос ученого сьогодні.

Серед друкованих праць з історії української літературної мови особливе місце займає книга М. А. Жовтобрюха "Мова української преси (до середини дев'ностих років ХІХ ст.)" (1963). Це монографія з докторської дисертації, яка одержала високу наукову оцінку в шести рецензіях. Продовження наукового дослідження знайшло висвітлення у праці "Мова української періодичної преси". Немає потреби доводити, що ця книжка була першою науковою прцею про мову української преси.

У роботі "Мова української преси" відображено майже всі ідеї і тенденції, явища, події і факти, що характеризували період ХХ століття в історій української літературної мови. А це був справді знаковий період для долі не тільки нової літературної форми мови, а й усієї української мови та загалом тогочасного українського культурного життя. На початок ХІХ століття майже вийшла з ужитку давня книжна українська літературна мова, нова літературна мова, формування якої виразно започаткувалося ще в період Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, а інтенсифікувалося з виходом "Енеїди" Івана Котляревського, ще була слабкою і стилістично мало диференційованою. Вона потребувала розвитку, збагачення і одночасного унормування лексичного складу, виробленя вимовних, орфографічних, лексичних і граматичних норм, графічної і правописної системи. Рівночасно з розвитком і унормуванням нової літературної мови на народнорозмовній основі поставало питання про потребу і можливості появи преси українською мовою. У «Мові української преси» він проаналізував у часових зрізах і становище української мови та стан розвитку нової літературної мови, і преси на західних українських землях, де україномовна ситуаці також була складною через українську бездержавність, але дещо іншою.

Основні наукові дослідження — з проблем сучасної української літературної мови, історії української мови, історії українського мовознавства, культури усної і писемної мови, соціолінгвістики, порівняльної граматики слов'янських мов. Автор монографій:«Мова української преси (до середини дев'яностих років XIX ст.)» (1963),«Мова української періодичної преси (кінець XIX — початок XX ст.)» (1970),«Українська граматика» (1986, російською мовою; у співавт.),«Східнослов'янські мови» (1987, російською мовою; у співавт.),«Нарис історії українського радянського мовознавства (1918—1941)» (1991) та ін. Співавтор і відповідальний редактор праць:«Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика» (1969),«Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія» (1973),1978 року вийшла спільна праця — з М. Я. Брициним та А. Майбородою «Порівняльна граматика української і російської мов».

Працював над створенням «Історії української мови. Фонетики» (1979, у співавторстві з В. Русанівським, В. Скляренком), що стала однією з найкращих спроб вивчення історії звукового складу української мови. Ця праця разом з іншими трьома книгами серії («Морфологія», 1978; «Лексика і фразеологія» та «Синтаксис», обидві — 1983) відзначена премією ім. І. Франка НАН України. Брав участь у написанні підручників і посібників для університетів і педагогічних інститутів:«Історична граматика української мови» (1957),«Курс сучасної української літературної мови» (4-е вид., 1972),«Порівняльна граматика української і російської мови» (1978),«Історична граматика української мови» (1980).

Іва́н Пили́пович Ющу́к (нар. 3 жовтня 1933, с. Черників (нині — Чорників) Володимир-Волинського району Волинської області) — український мовознавець, літературознавець, перекладач, громадський діяч, професор (з 1992). Автор 20 новаторських підручників з української мови для середніх та вищих шкіл. Дослідник Голодомору-геноциду українців 1932—1933 років. Професор (1992), завідувач кафедри слов'янської філології і загального мовознавства Київського міжнародного університету, Заслужений діяч науки і техніки України (з 1993), відмінник освіти України, член Національної спілки письменників України, член Центрального правління та Головної ради Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка[2], лауреат Всеукраїнської премії імені Бориса Грінченка, Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2014) та премії імені Дмитра Нитченка (2016).1933

Автор наукових праць з методики викладання української мови: Тарас Шевченко в літературах народів Югославії (друга половина XIX — початок ХХ ст.) / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. — К .: Академія наук УРСР; Відділення літератури, мови та мистецтвознавства, 1963. — 18 с. Вивчення відмін іменників // Українська мова і література в школі, 1967, № 12 — с.53-64 Тематико-граматичне групування дидактичного матеріалу / У співавторстві // Українська мова і література в школі, 1969, № 11 — с.53-58Історичні довідки під час вивчення іменника // Українська мова і література в школі, 1970, № 1 — с.73-77 Вивчення прикметника та займенник в 4 класі / У співавторстві // Українська мова і література в школі, 1970, № 5 — с.72-79 Вивчення дієслова та прислівника в 4 класі / У співавторстві // Українська мова і література в школі, 1970, № 8 — с.69-79 Загальні відомості з синтаксису та пунктуації в 4 класі / У співавторстві // Українська мова і література в школі, 1970, № 10 — с.67-76

Автор підручників і посібників: Рідна мова (для 5, 6, 7, 8, 9 класів середньої школи)Загальні відомості з морфології та орфографії: Додаток до підручника «Українська мова» для 4 класу шкіл з українською мовою навчання / У співавторстві. — К.: Радянська школа, 1969. — 78 с. Початкові відомості про частини мови: Додаток до підручника «Українська мова» для 4 класу шкіл з російською мовою навчання / У співавторстві. — К.: Радянська школа, 1970. — 64 с. Вивчення української мови в 4 класі шкіл з російською мовою навчання. — К.: Радянська школа, 1970. — 150 с. Українська мова: Навчальний посібник для слухачів підготовчих відділень. — К.: Вища школа, 1976. — 312 с. Українська мова: Навчальний посібник для слухачів підготовчих відділень. — 2-е вид. — К.: Вища школа, 1979. — 312 с. Українська мова: Навчальний посібник для слухачів підготовчих відділень. — 3-е вид. — К.: Вища школа, 1984. — 312 с. Практикум з правопису української мови: Навчально-методичний посібник. — К.: Радянська школа, 1989. — 288 с. Практикум з правопису української мови: Посібник. — 2-е вид., переробл. та допов. — К.: Освіта, 1994. — 256 с. Практикум з правопису української мови. — 4-е вид. — Київ: Видавничий дім «Освіта», 2000. — 254 с. Та ін.

2014 — лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка — за багаторічну роботу над створенням підручників і посібників з рідної мови, наслідком якої є єдиний навчальний комплекс «Українська мова: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів» (К.: Либідь, 2003, 2004, 2005, 2008. — 640с.) та «Українська мова. Вправи: Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів»ВІДЗНАКИ

Використано матеріали з мережі Інтернет