Презентація до уроку з курсу "Людна і світ" на тему: «Засоби масової інформації та їх роль у суспільному житті»

План 1. З історії розвитку засоби масової інформації. 2. Основні етапи розвитку засобів масової інформації. 3. Преса. Телебачення. Інтернет-ЗМІ. 4. Головні функції ЗМІ. 5. Характерні риси засобів масової інформації. 6. Політичне маніпулювання. Способи політичного маніпулювання. 7. Свобода і цензура в сучасних ЗМІ. 8. Висновок.

3 історії розвитку ЗМІ Як свідчить еволюція журналістики, одним із головних напрямків її розвитку було найбільш повне задоволення потреб людини в комунікації, тобто необхідній і соціально важливій інформації. Уже в доісторичні часи людина виступала як засіб комунікації, поширюючи певну інформацію серед найближчого оточення. Частково цю роль виконували шамани, провісники і оракули, а засобом її консервації був наскельний живопис, пергамент, глиняні дощечки.

До сьогодні більшість дослідників дотримують думки, що поява преси припадає на V ст. до н. е., коли в Римі виходили перші газети, які уже за часів Юлія Цезаря нагадували сучасні. Найбільш відомим був щоденний бюлетень «Acta diurna» («Події дня»). В Азії також існували подібні видання (наприклад, у Китаї в VIII ст. н. е. виходила «Диба» — «Придворна газета», «Кібелчжі» — «хронікальна газета», а в Японії на глиняних дошках зберігали «Іоміурі каварабан» — «Читати і передавати»), що були, по суті, прадавніми газетами.

За часів Середньовіччя були поширені так звані «летючі листки» (серед них — реляції, ревю, куранти та ін.), які мали яскраво виражений інформаційно-прикладний характер. Винайдення 1440 p. І. Гутенбергом процесу друку за допомогою рухомих літер дало поштовх для розвитку преси і журналістики. Батьківщиною преси як соціального інституту можна вважати територію Західної Європи. Першою газетою у сучасному розумінні цього слова зазвичай вважають бельгійську «Niewe Tydingen» («Всі новини»), яка з'явилася в Антверпені приблизно з 1605 року в друкарні Авраама Вергевена. Із 11 березня 1702 р. в Англії, в Лондоні, почали друкувати першу щоденну газету «Daily Courant» («Щоденний вісник»).

Типи журналістики Прийнято виділяти такі типи журналістики: релігійно-клерикальна (ХV-ХVІ ст.), феодально-монархічна (ХVІ-ХVІІІ ст.), буржуазна (ХІХ-ХХ ст.), соціалістична (XX ст.); загальногуманістична (кін. XX ст.–поч. III тисячоліття).

Основні етапи розвитку ЗМІ До початку нашої ери — прагазетні явища; з початку нашої ери до XV ст. н. е. — епоха рукописних видань; з XV ст. до XVII ст. — винахід і розвиток друкарства, становлення газетно-журнальної справи; з XVIII ст. до початку XX ст. — розвиток журналістики як суспільного інституту, вдосконалення поліграфічної бази, становлення преси як основи демократії; 1900-1945 рр. — набуття пресою функцій «четвертої влади»; 1945-1955 рр. — процес концентрації та монополізації ЗМІ; 1955-1990 рр. — епоха становлення електронних засобів комунікації; з 1990 р. і до сьогодні — становлення нового інформаційного порядку у світі.

У XIX ст. журналістика перетворилась на найважливішу частину суспільно- політичного життя і господарювання. Вона виконувала роль знаряддя політичної боротьби — 80 % преси мали яскраво виражений політичних і суспільно-політичний характер. Стався класичний поділ преси на якісну (елітарну) і популярну (масову). До кінця XX ст. до неї додався тип проміжних ЗМІ.

Функції ЗМІ Взагалі, у ЗМІ величезна кількість функцій в абсолютно різних сферах. Комунікативна — функція спілкування, налагодження контакту. Організаторська, у якій найбільш наочно проявляється роль журналістики як «четвертої влади» в суспільстві. Ідеологічна (соціально орієнтовна), пов'язана з прагненням впливати на світоглядні основи та ціннісні орієнтації аудиторії, самосвідомість людей, їх ідеали та прагнення, включаючи мотивацію поведінки. Культурно-освітня, яка полягає в тому, щоб, будучи одним з інститутів культури суспільства, беручи участь у пропаганді та поширенні в суспільстві високих культурних цінностей, виховувати людей на зразках загальносвітової культури, тим самим сприяючи всебічному розвиткові людини. Рекламно-довідкова, спрямована на задоволення утилітарних запитів, пов'язаних зі світом захоплень різних верств аудиторії (сад, город, туризм, колекціонування, шахи тощо). Рекреативна (розваги, зняття напруженості, отримання задоволення).

Засоби масової інформації – це періодичні друковані видання та інші засоби поширення інформації, спрямовані на охоплення необмеженого кола осіб з метою їх оперативного інформування про події та явища у світі, окремій країні, певному регіоні, а також на виконання певних соціальних функцій.

Преса — друковані засоби масової інформації (періодичні друковані видання), які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року. Під пресою розуміють газети, журнали, альманахи, збірки, бюлетені, рідше книги, листівки, що мають визначений тираж.

Телеба́чення — загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов’язаних з передачею зображень із звуковим супроводом на далекі віддалі. Телебачення є потужним засобом комунікації, засобом масової інформації. Телебачення не знає ані політичних, ні географічних меж, долає простір та палестинці час. Воно робить людини співучасником подій, навіть, здійснені ж без нього. Телебачення створює фон нашому житті, змінює наші звички, привертає до обговоренню різних проблем, формує суспільну свідомість.

Інтернет-ЗМІ (інтернет-видання, інтернет-газета) — регулярно оновлюваний інформаційний сайт, який ставить своїм завданням виконувати функцію засобу масової інформації і користується певною популярністю і авторитетом (має свою постійну аудиторію).

Інформація спочатку поширювалась усно, а з розвитком писемності – письмово: на папірусі, папері, камені. Газети, які дещо нагадували сучасні, виникли після винаходу Йоганном Гутенбергом у 1450 р. друкарського станка. Наступний прорив у розвитку ЗМІ відбувся у ХІХ ст. із винаходом телеграфу, телефону та радіо. На початку ХХ ст. розпочали регулярно транслювати радіопередачі, а з 30-х років минулого століття в наше життя упевнено ввійшло телебачення. Радянський Союз транслював першу телевізійну програму в 1939 р., а регулярне мовлення розпочалося 1946 р. в Москві. Справжня революція відбулась із винаходженням Інтернету, комп’ютерних мереж, електронної пошти.

До головних функцій ЗМІ в демократичному суспільстві належать такі: інформаційна – отримання й поширення інформації про найважливіші події в суспільстві, яка впливає на формування громадської думки з різних питань; освітня – ЗМІ доносять до громадян певні знання, які в подальшому дозво-ляють їм орієнтуватися в суперечливих потоках інформації; політичної соціалізації – через ЗМІ громадяни засвоюють певні стандарти політичної поведінки, цінності й норми, що дозволяють їм адаптуватися до реальності; контролю за діяльністю суб’єктів влади, їх критики – ЗМІ інформують як про позитивні, так і про негативні факти діяльності уряду, окремих посадо-вців; мобілізаційна – ЗМІ спонукають людей до певних дій чи до бездіяльності.

Політика як сфера суспільної діяльності найбільше потребує засобів масової ін-формації для встановлення і підтримки постійних зв'язків між її суб'єктами. Політика є неможлива без опосередкованих форм спілкування і спеціальних засобів зв'язку між різними носіями влади, а також між державою та грома- дянами. У сучасному суспільстві ЗМІ все більше виступають не лише необ- хідною передавальною ланкою у складі механізмів політики, але й її творцем.

ЗМІ як засіб формування громадської думки ЗМІ відіграють у політичному житті суспільства суттєву роль, без-посередньо стосуючись його життєдіяльності і виконуючи репродук- тивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (творчу) функції, тому вони тією ж мірою, що і творці по-літики, несуть відповідальність за те, що відбувається в суспільстві. Об'єднання націй у сильні централізовані держави часто става-ло можливим завдяки появі преси, яка створила новий вид соціаль- ної спільноти — публіку окремо взятої газети. Члени цієї агрегації розділені відстанями, але об'єднані інформацією, яку вони спожива-ють. Преса прискорила і поставила на «потік» вироблення єдиних символів і значень у національному масштабі. Сьогодні ЗМІ не тільки безупинно відтворюють цей процес, але й виводять його на глобаль-ний рівень. Хоч мас-медіа покликані вирішувати певні завдання в по-літичній системі та суспільстві, у реальному житті вони досить само- стійні, мають власні цілі діяльності, що часом не збігаються з потре- бами суспільства, і використовують для їх досягнення різні методи.

У демократичних державах явно переважає раціональна модель масових комунікацій, розрахована на переконання людей за допомогою інформування та аргументації, побудованою у відповідності із законами логіки. Ця модель відповідає сфор-мованому типу менталітету і політичної культури людей. Во- на пропонує змагальність різних ЗМІ у боротьбі за увагу і дові-ру аудиторії. У цих державах законом заборонено використання ЗМІ для розпалювання расової, національної, класової та релігійної не- нависті і ворожнечі. Проте різні політичні сили широко засто- совують методи переважно емоційного впливу для пропагуван-ня своїх ідей і цінностей, що особливо яскраво проявляється в період виборчих кампаній. Цими можливостями широко користуються тоталітарні, авторитарні і особливо етнократичні режими, надаючи своїй політичній пропаганді емоційності. Тут ЗМІ широко використо- вують методи психологічного навіювання, засновані на страху й вірі, для розпалювання фанатизму, недовіри або ненависті до політичних опонентів, осіб інших національностей.

Незважаючи на важливість емоційного впливу, головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес, основними етапами якого є одержання, відбір, препарування, коментування відомостей. Від того, яку інформацію, у якій формі та з якими коментарями отримують суб'єкти політики, багато в чому залежать їхні подальші дії. Вони не тільки відбирають відомості, які постачають інформаційні агентства, але й самі видобувають та оформляють їх, виступають їх коментаторами і поширювачами. Потік інформації у сучасному світі настільки різноманітний і суперечливий, що самостійно розібратися в ньому окремій людині чи навіть групі фахівців несила. Тому відбір найбільш важливої інформації та її подання у доступній масовій аудиторії формі і коментування — важливе завдання всієї системи ЗМІ. Інформованість громадян, у тому числі політиків, прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріями добирають інформацію, наскільки глибоко вона відображає реальні факти після її пре- парування та редукції, здійснених газетами, радіо, телебаченням, а також від способу і форм подання інформації.

У сучасний період розвитку українського суспільства успішне розв'язання політичних, економічних і соціаль-них завдань дедалі більше залежить від дії такого суб'єктивного чинника, як соціальна активність осо- бистості. Важливу роль у формуванні цієї активності, а також громадської думки відіграють засоби масо- вої інформації. Про зростаючу роль преси, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їх-ній бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зо- браження здатні в найкоротші терміни досягти най-більш віддалених районів, проникнути в будь-яке со-ціальне середовище.

Характерні риси засобів масової інформації: публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів); наявність спеціальних технічних засобів; непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партне-рів; непостійний характер аудиторії; переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта.

Найбільш масовий і сильний політичний вплив на суспільство мають аудіовізуальні засоби масової інформації, насамперед те-лебачення. Думку про першість телебачення за ступенем охоп- лення населення України підтверджують результати опитуван- ня "Української маркетингової групи" .

ЗМІ забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та пред- ставляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не може правильно зорієнтуватися у політичних процесах, визна-чити свою політичну орієнтацію, приймати відповідальні рішення.

Історичний досвід свідчить, що ЗМІ можуть служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям: як розвивати у людей прагнення до свободи, соціальної справедливості, до-помагати їм у компетентній участі в політиці, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякувати населення, сія- ти недовіру і страх.

Політичне маніпулювання Під поняттям "політичне маніпулювання" розуміють приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх до дії (бездіяльності) всупереч власним інтересам. Маніпулювання здійснюється непомітно для тих, ким управляють; воно не тягне за собою безпосередніх жертв і крові, не потребує величезних матеріальних затрат. Політичне маніпулювання пере-важно ґрунтується на систематичному впровадженні у масову сві-домість соціальнонолітичних міфів.

Способи політичного маніпулювання: пряма підтасовка фактів; замовчування невигідної інформації, розповсюдження брехні та наклепів; напівправда (висвітлення конкретних, незначущих деталей при одно-часному замовчуванні більш важливих фактів або загальна неправ- дива інтерпретація подій); навішування ярликів для компроментації політиків чи політичних ідей тощо.

Цензура – це контроль офіційної влади за змістом, випуском та по-ширенням друкованої продукції, змістом і виконанням (показом) сценічних постановок, радіо- й телевізійних передач, а інколи й приватного листування (перлюстрація) з метою недопущення або обмеження по- ширення ідей та відомостей, які ця влада визнає за небажані чи шкід-ливі.

Свобода і цензура в сучасних ЗМІ Ми часто говоримо про свободу слова та цензуру в Україні. Але чи насправді вони існують в нашій державі і в сучасних ЗМІ. Перша, ма- буть ні, а остання діє, але в спосіб який обмежує права громадян Укра- їни. Засоби масової інформації в Україні знаходяться під абсолютним контролем влади. Ззовні ситуація можливо виглядає не так погано і немає такого жорсткого контролю який був за часів Кучми. Але час від часу виходять наяв факти, які свідчать про протилежне. Є і цензура в Україні. Діапазон її застовування достатньо широкий – це й пряма цензура у формі «замовлень», або «нарядів» (які матеріали варто чи не варто випускати), цензура і держзамовлення, що впровад-жується шляхом зняття сюжетів, прогам та публікацій, які присвячуються проблемам навмисно нерозголошеним для широкої громадськості, цензура в образі інституту акредитації, який має законні повноваження позбавляти права на існування будь-яке виданная. А нинішня політич-на, соціальна та економічна ситуація в Україні спонукає до роздумів та запитань, чи будуть колись існувати вільні демократичні ЗМІ, свобода слова та правильно застосовувана цензура в Україні.

Засоби масової інформації — потужний засіб оперативного донесення інформації в різні куточки світу, впливу на емоції людини, здатний ефективно переконувати реципієнта. Особливо чітко це виявляється щодо електронних ЗМІ. У міру розширення технічних можливостей їх роль зростає. А за емоційним впливом на почуття і свідомість людей вони залишаються неперевершеними і збирають найбільш масову аудиторію. У засобах масової інформації, а особливо на телебаченні питання про підвищення ефективності виступів тісно пов'язані з рівнем організації творчого процесу, форм і засобів соціально-політичного виховання журналістського, художнього і технічного персоналу. Перш за все це відбір проблем, розв'язання яких може підтримати і підказати аудиторія.

Висновок Зазнаючи оновлення, система засобів масової інформації в умовах національного відродження виступає як ефективний інструмент суспільного впливу й досягнення громадянської злагоди, що є важливим фактором функціонування сучасного демократичного суспільства.