Презентація до уроку з позакласного читання за темою "Самуїл Маршак. "Дванадцять місяців"

Урок позакласного читання

Читайте за адресою https://www.ukrlib.com.ua «Багаж», «Від одного до десяти», «Вусатий-смугатий», «Дванадцять місяців», «Де обідав, горобець?», «Дідусь, онук та їх сірий віслюк», «Казка про дурне мишенятко», «Казка про розумне мишеня», «От так неуважний», «Отакий роззява», «Пожар», «Як себе поводити». Маршак Самуїл Якович Маршак Самуїл (1887-1964) Самуїл Маршак — російський письменник. Літературний талант в ньому пробудився з дитинства — він придумував віршики і записував їх у свій зошит. Поталанило йому на зустрічі з людьми, які підтримали у житті: і батьки, і гімназійні вчителі, а згодом і відомий співак Федір Шаляпін, і літератор Володимир Стасов доклали зусиль, щоб талант хлопця не розпорошився. Маршак поїхав навчатися до Петербурга, а завершував освіту в Англії. Повернувшись із-за кордону, Самуїл Маршак активно береться за створення дитячих будинків, саме йому належить ідея створення дитячих театрів, для яких він і пише свої казки-п'єси. Одна з них — "Дванадцять місяців".

Багато книг, написаних мною, Та всі вони злетіли, мов птахи. С. Маршак Поет не тільки писав власні твори. Бездоганно володіючи англійською, С. Я. Маршак перекладав твори В. Шекспіра, Р. В. Блейка та інших англійських поетів. А також твори українських письменників. Серед них — поезії Лесі Українки, І. Франка, . А. Малишка тощо.

“Дванадцять місяців”. Зміст твору Бідна дівчинка живе з мачухою та злою лінивою сестрою. Вона старанно працює, а до неї ставляться жорстоко та зневажливо. Їхньою казковою державою править маленька королева. Вона не хоче вчитися та ще й дуже примхлива. Забажалася їй серед зими кошик пролісків — та й годі! Видала вона наказ: за кошик пролісків видасть вона такий же кошик золота! Жадібна мачуха посилає падчерку у страшну заметіль до лісу. Дівчинка йде, бо слухняна. У лісі вона бачить вогнище, біля якого зібралися дванадцять братів-місяців. Вона розповідає їм про свою біду. Місяці добре знають дівчинку, бо взимку вона збирає хмиз, восени — гриби, влітку — ягоди. Працює, немов бджілка. Січень тимчасово поступається місцем Квітню — і на галявині з'являються проліски. На згадку місяці дають їй каблучку. Якщо станеться щось погане, треба покотити ту каблучку по землі та проказати промовку. Місяці прийдуть на допомогу.

Мачуха та її донька йдуть до королівського палацу. Маленька королева наказує: усім їхати до лісу! Збирати проліски! З нею вирушають професор, старий солдат та фрейліна. У зимовому лісі мачуха та її донька зовсім розгубилися. Вони зізналися, що проліски принесли не вони, а падчерка. Королева підступає до дівчинки, розпитує її, але вона не розкриває таємниці. Тоді королева велить зняти з бідної шубку, стару та латану, а каблучку її кидає в ополонку. Бідна дівчинка вимушена звернутися по допомогу до місяців. Місяці з'являються один за одним. Ось тільки була зима — та вже весна, квіти! Квіти сходять — ягоди, гриби з'являються! Пішов дощ. Коней випрягли. Але верхи їздити ніхто не вміє. Ось коні і розбіглися. Місяці обертають злих мачуху та її доньку на собак, щоб вони тягли сани. Пішов сніг. Падчерці місяці подарували візок та коней, нарядний одяг і скриньку з шубами. Королева хоче наказати дівчинці, та доводиться навчитися просити: "Будь ласка, підвезіть нас..." Добра дівчинка всіх наділяє теплим одягом та бере всіх у свій візок. А місяці повертають дівчинці її каблучку та кажуть, що чекають у гості.

Особливості драматичного твору Знайомство зі скороченим змістом твору дає про нього певну уяву, але такий цікавий твір варто прочитати у повному обсязі або подивитися виставу. Навіть кіноверсія не справить такого враження, як сценічне втілення твору. Відомо, що в основу драматичного твору «Дванадцять місяців» покладено мотиви слов’янських казок (а саме словацької та чеської) про братів-місяців. Казка побудована за законами драми. Основу драми складає дія. Глядач стає живим свідком усього, що відбувається на сцені. Герої драми характеризують себе своїми вчинками, висловами, викликаючи у глядача співчуття або презирство. Дія розгортається в теперішньому часі (тобто на очах у глядача) через конфлікт та у формі діалогу. Іноді герої можуть висловлювати власні думки, переживання. Ця форма оповіді називається монологом. «Голос» самого драматурга відчувається в ремарках.

Словникова робота Драма (грецьк. drama — дія) — п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Діалог (грецьк. dialoqus — розмова, бесіда) — один із типів організації мовлення, який за своєю формою є розмовою двох або кількох (полілог) осіб. Монолог (грецьк. mono — один, єдиний, loqos -— слово) — промова однієї дійової особи у творі, частіше драматичному, спрямована до співрозмовця або до самого себе чи публіки. Ремарка (франц. remarque — примітка) — авторські пояснення в драматичному творі стосовно умов і часу дії, зовнішнього вигляду й поведінки дійових осіб тощо. Ремарки виконують настановну роль для режисерів, акторів та читачів.

“Дванадцять місяців”. Дійові особи Баба. Дочка. Пасербиця. Королева — дівчинка чотирнадцяти — п’ятнадцяти років, ровесниця пасербиці. Гофмейстери — висока худа стара діва. Учитель королеви — професор арифметики й краснопису. Канцлер. Начальник королівської варти. Королівський прокурор. Посол Західної держави. Посол Східної держави. Головний садівник. Старий солдат. Заєць і білки. Дванадцять місяців. Глашатаї.

Читання за особами першої дії п’єси Дія перша Картина перша Зимовий ліс. Затишна галявинка. Ніким не займаний сніг лежить заметами, вкриває дерева пухнастими шапками. Дуже тихо. Кілька хвилин на сцені порожньо, немовби мертво. Потім сонячний промінь перебігає по снігу й освітлює крука на сосні, білку, що примостилася біля дупла. Чути шурхіт, хлопання крил, хрускіт сухого дерева. Ліс оживає. [...] На галяву вибігає заєць. На гілках поруч з білкою з’являється ще одна. Заєць (плескаючи лапкою об лапку). - Холодно, холодно, холодно! Від морозу дух переймає, лапи на бігу до снігу примерзають. Злазьте, білочки, із дуба, Нум гуляти в горюдуба, Сонечко гукать, Весну закликать! Білка. - Гаразд, зайче! Кому першому горіти? Заєць. - Кому припаде. Полічимося. Косий, косий, Не ходи босий, А ходи взутий, Лапочки закутай. Коли взуєш чобітки, Не знайдуть тебе вовки, Не знайде тебе ведмідь. Випада — тобі горіть! 1- а і 2 - а білки. - Лови, зайче! Не впіймаєш! (Побігли.)

Білки мчать по снігу, заєць за ними. Тим часом на галявину виходить дівчина — пасербиця. На ній велика подерта хустка, стара кофтина, стоптані черевики, грубі рукавиці. Вона тягне за собою санчата, за поясом у неї невеличка сокира. Дівчина спиняється між двома деревами і дивиться на зайця та білок. Ті так захопилися грою, що й не помічають її. Білки з розгону стрибають на дерево. Заєць. - Ви куди, куди? Так не можна, це нечесно! Я з вами більш не гуляю. Білки. - А ти, зайче, стрибни, стрибни! Хвостом махни — та й на гілку! Заєць. (пробує стрибнути, жалісно). - Та в мене ж хвіст куций! Білки сміються. Дівчина теж. Заєць та білки озираються на неї і зникають. Пасербиця. - Ой, не можу! До чого смішно! Хвіст, каже, в мене куций! Якби своїми вухами не чула, не повірила б! (Сміється.) На галявину виходить солдат. За поясом в нього велика сокира. Він теж тягне за собою санки. Солдат — вусатий, бувалий, немолодий. Солдат. - Здорова була, красуне! Ти з чого це так радієш? Пасербиця сміється ще дзвінкіше. Солдат, на неї дивлячись, теж посміхається. - З чого це тебе так сміх розбирає? Може, і я посміюся з тобою разом. Пасербиця. - Та ви не повірите! Тут заєць з білками в горюдуба гуляв! Він за ними, а вони від нього — по снігу та на дерево. Та ще й дражняться. Солдат. - Оце так по-нашому й говорять? Скажіть на милість! Пасербиця. - Ось ви мені й не вірите! Солдат. - Як же не вірити? День нині такий — старому рокові кінець, новому — початок. А я ще від діда свого чував, ніби його дід йому розповідав, що в такий день усяке на світі буває! Казав мій дід, що саме в переддень Нового року довелось його дідові з усіма дванадцятьма місяцями зустрітися. Щира правда! Увесь рік старий зразу побачив – і зиму, і літо, і весну, і осінь. На все життя запам’ятав, синові розповів і внукам розповісти наказав.

Пасербиця.- Як це можна, щоб зима з літом і весна з осінню зійшлись! Солдат. - Ну, що знаю, те й кажу, а чого не знаю — про те мовчу. А ти чого сюди в такий мороз забрела? Мене начальство відрядило, а тебе хто? Пасербиця. - І я не своєю волею прийшла. Солдат. - У наймах ти, чи що? Пасербиця. - Ні, вдома живу. Солдат. - Та як же тебе мати відпустила? Пасербиця. - Мати не відпустила б, а от мачуха наказала хмизу набрати. Солдат. - Значить, ти сирітка? Отож то й амуніція в тебе другого строку. Наскрізь продуває. Я тобі допоможу, а тоді вже за своє діло візьмусь. Пасербиця й солдат разом збирають хмиз і складають його на санчата. Пасербиця. - А яке ж у вас діло? Солдат. - Ялинку мені треба зрубати найкращу в лісі. Для самої королеви. Завтра в нас гостей повен палац буде. Отож і треба нам усіх здивувати. Пасербиця. - А що ж у вас на цю ялинку повісять? Солдат. - Що всі вішають, те й у нас буде. Всякі іграшки, хлопавки та брязкальця. Тільки в інших всі ці прикраси з паперу золотого та зі скла, а в нас із щирого золота й діамантів. В інших зайчики ватяні, а в нас — з атласу. Пасербиця. - Невже королева ще з ляльками бавиться? Солдат. - А чого б їй не бавитись? Вона хоч і королева, а не старша за тебе. Пасербиця. - Та я давно вже не бавлюсь.

Солдат. - Ну, тобі, видать, ніколи, а в неї часу вистачить. Над нею ж ніякого начальства нема. Як померли її батьки — король з королевою, — так і зосталась вона повною господинею і собі, й людям. Пасербиця. - Значить, і королева у нас сирітка? Солдат. - Виходить, що сирітка. Пасербиця. - Шкода її! Солдат. - Авжеж шкода! Нема кому повчити її, довести до пуття, до розуму. Ну, твоє діло зроблено. Хмизу на тиждень вистачить. А тепер пора й мені за своє діло братись, ялиночку шукати, а то дістанеться мені від нашої сирітки. Вона в нас жартів не любить. Пасербиця. - От і мачуха в мене така... І сестриця в неї вдалася... Хоч що зробиш — нічим їм не догодиш, хоч як повернешся — все не в той бік... Солдат. - Почекай, не вік тобі терпіти. Доживеш і до хорошого життя. Пасербиця. - Спасибі за слово ласкаве і за хмиз спасибі. Швидко я сьогодні впоралась. От я вам зараз ялиночку одну покажу. Чи не підійде вам? Солдат. - Що ж, покажи. Ти, видать, у лісі, як удома.

Пасербиця і солдат зникають у хащах. На галяву виходять два високі діди — Січень — місяць і Грудень — місяць. Січень — у білій шубі й шапці. Грудень — у білій шубі з чорними смугами і в білій шапці з чорною облямівкою. Грудень. - Ось, брате, приймай господу. Нібито все в мене гаразд. Снігу нині досить: берізкам до пояса, соснам — по коліна. Січень. - Дякую, брате. Видать, ти добре попрацював. А тепер пора нам до нашого свята приготуватись — сніг у лісі поновити, віти посріблити. Грудень. - А чи не зарано ще? Та ось і санчата чиїсь стоять — значить, люди по лісі бродять. Закидаєш стежки снігом, їм звідси й не вибратись. Січень. - А ти полегесеньку починай. Дмухни вітром, помети віхолою, гості й здогадаються, що додому час. Грудень. - Що ж, почнемо помалесеньку. Вірнії слуги, — Сніговії хуги! Всі дороги заметіть, В ліс нікого не пустіть! Починається віхола. Крізь снігову завісу майже не видно дідів у білих шубах і шапках. На галявину повертаються пасербиця і солдат. Вони грузнуть у заметах, затуляють обличчя од вітру. Удвох вони несуть ялинку. Солдат. - Віхола яка розгулялася, — прямо кажучи, новорічна! Не видно нічого. Ось ялиночку прив’яжу й рушимо. А ти на мене не чекай, іди собі додому, бо замерзнеш у своїй одежинці, та й віхолою тебе замете! Пасербиця. - Нічого, мені не в первину. (Допомагає прив’язати ялинку.) Солдат. - Ось і готово. А тепер кроком руш, в путь-дорогу! Я вперед, а ти за мною, по моїх слідах. Так тобі легше буде. Ну, поїхали! Пасербиця. - Поїхали. (Здригнулася.) Ох! Подивіться-но. Он там, за тими соснами, два діди в білих шубах стоять. Солдат. - Які ще там діди? Де? (Робить крок уперед.) Це сосни. У цей час дерева зсовуються, і діди зникають за ними.

грудень січень Пасербиця. - Та ні ж, я бачила. Два діди — в шубах, у шапках... Солдат. - Нині й дерева в шубах та шапках стоять. Ходімо швидше, новорічну завірюху, та ще в лісовій глуші, ще й не таке приверзеться! Пасербиця і солдат ідуть геть. З-за дерев знов з’являються діди. Січень. - Пішли? Ну, мабуть, це твої останні гості. Більше в цьому році людей у нас в лісі не буде. Клич братів новорічне вогнище розкладати. Грудень. - А хто дрова принесе? Січень. - Ми, зимові місяці! Грудень. - А хто вогню принесе? Голоси з хащі. - Весняні місяці! Грудень. - Хто жар роздуватиме? Голоси. - Літні місяці! Грудень. - Хто жар заливатиме? Голоси. - Осінні місяці! У глибині лісу мелькають чиїсь постаті. Крізь гілки світяться вогні. Січень. - Що ж, брате, всі ми ніби зібрались — увесь рік. Замикай ліс на ніч, щоб ні ходу, ні виходу не було. Грудень. - Гаразд, замкну! Віхола-метелиця Хай по лісі стелеться, Хай курить, Хай димить, Замітає землю вмить! Стань, завісо вітряна, Перед лісом, як стіна!

Робота з текстом твору Запитання до І картини І дії. Кого з лісових мешканців ми зустрічаємо у першій картині твору? Чи до вподоби їм зимова погода? В яку гру грають звіри? Чому пасербиця та солдат опинилися в лісі? Що вам відомо про цих героїв? Звідки ми про це дізнаємося? Яку казкову історію розповів солдат? Хто ще присутній у лісі? Хто ці діди, що їх побачила пасербиця? Чому починається віхола (заметіль)?

Читання за особами першої дії п’єси Картина друга Палац. Класна кімната королеви. Шкільна дошка в розкішній золотій рамі. На оксамитовій подушці сидить і пише довгим золотим пером чотирнадцятилітня королева. Перед нею сивобородий професор арифметики і краснопису, подібний до старовинного астролога. Він у мантії, у докторському химерному ковпаку з китицею. Королева. - Терпіти не можу писати! Усі пальці в чорнилі. Професор. - Ви маєте рацію, ваша величносте. Це дуже неприємна справа. Недаремно старовинні поети обходились без письмового приладдя, тому їхні твори й віднесені наукою до розряду усної творчості. Проте наважуюсь попрохати вас накреслити власною вашої величності рукою ще чотири рядки. Травка зеленіє, Сонечко блищить. Ластівка з весною Вже до нас летить. Королева. - Я напишу тільки: «Травка зеленіє». (Пише.) Травка зе-не... Входить державний канцлер. Канцлер. (низько схиляючись). - Доброго ранку, ваша величносте. Дозвольте найшанобливіше просити вас підписати один рескрипт і три накази. Королева. - Ще писати! Добре. Але тоді вже я не буду дописувати «зенеліє». Дайте сюди ваші папірці. (Підписує папери один за одним.)

Канцлер. - Дуже вдячний. А тепер дозволю собі попросити вас написати... Королева. - Знов написати? Канцлер. - Тільки вашу височайшу резолюцію на цьому проханні. Королева (нетерпляче). - Що ж я повинна написати? Канцлер. - Одне з двох, ваша величносте: «стратити» або «помилувати»... Королева (стиха). - По-ми-лу-ва-ти... Стра-ти-ти... Краще напишу «стратити» — це коротше. Канцлер бере папери, кланяється і виходить. Професор (тяжко зітхаючи). - ...Ах, ваша величносте, що ви написали! Королева. - Ви знову помітили якусь помилку. Треба писати «стратети»?.. Професор. - Ні, ви правильно написали це слово — і все ж таки зробили дуже велику помилку. Ви вирішили долю людини, навіть не подумавши! Королева. - От іще! Не можу ж я писати й думати водночас! Професор. - І не треба. Спочатку треба подумати, а потім писати! Королева. - Якби я вас слухалась, я б тільки й робила, що думала, думала і нарешті, напевно, збожеволіла б. Але, на щастя, я вас не слухаюсь... Ну, що там у вас? Питайте швидше, бо інакше я цілий вік не вийду з класної! Професор. - Дозвольте спитати, скільки буде сім разів по вісім? Королева. - Щось не пригадую... Це мене ніколи не цікавило... А вас? Професор. - Звичайно, цікавило, ваша величносте! Королева. - Як дивно! Ну, до побачення, наш урок закінчений. Сьогодні, перед Новим роком, у мене безліч справ. Професор. - Якщо така воля вашої величності... (Сумно збирає книжки.)

Королева.- Справді ж, добре бути королевою. Усі мене слухають, навіть мій учитель. Скажіть, а що ви зробили б з іншою ученицею, якби вона відмовилась вам відповісти, скільки буде сім разів по вісім? Професор (боязко). - Поставив би у куток. Королева. - Ха-ха-ха! А якби вона й після цього не схотіла сказати? Професор. - Я б... Прошу пробачення у вашої величності, я б залишив її без обіду... Королева. - Без обіду? А якщо вона жде до обіду гостей наприклад, посланців якоїсь держави або іноземного принца? Професор. - Та я ж говорю про звичайну школярку, ваша величносте. Королева (притягує крісло і сідає в нього). - Ви, як виявляється, дуже жорстокий дідуган. А чи ви знаєте, що я можу вас стратити?! Професор (тремтячи). - Ваша величносте! Королева. - Так, так, можу. Чому б ні? Ви дуже свавільна людина... Що б я не сказала, ви кажете: неправильно. А я люблю, щоб зі мною погоджувались. Професор. - Ваша величносте, присягаюсь життям, я більше ніколи не буду з вами сперечатись, якщо така ваша воля. Королева. - Присягаєтесь життям? Ну, гаразд. Тоді продовжимо наш урок. Спитайте в мене що-небудь! (Сідає за парту.) Професор. - Скільки буде шість разів по шість, ваша величносте? Королева (дивиться на нього, схиливши голову набік). - Одинадцять. Професор (сумно). - Абсолютно правильно, ваша величносте. А скільки буде вісім разів по вісім? Королева. - Три. Професор. - Правильно, ваша величносте. А скільки буде...

Королева. - Скільки та скільки! Яка-бо ви допитлива людина! Краще самі розкажіть мені щось цікаве. Щось новорічне. Адже ж завтра Новий рік. Професор. - Ваш покірний слуга!.. Рік, ваша величносте, складається із дванадцяти місяців... Королева. - Он як? Справді? Професор. - Абсолютно точно, ваша величносте. Місяці звуться: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень.. . Королева. - І ви знаєте всі на ймення? Яка у вас чудова пам’ять! Професор. - Дуже вдячний, ваша величносте. Серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень. Місяці йдуть один за одним. Тільки скінчиться один місяць, зразу ж починається другий. І ніколи ще не бувало, щоб лютий настав раніше, ніж січень, а вересень — раніше, ніж серпень. Королева. - А якби я схотіла, щоб зараз настав квітень? Професор. - Це неможливо, ваша величносте! Королева. - Ви знов?. Професор (благально). - Це не я заперечую... Це наука і природа! Королева. - Скажіть, будь ласка! А коли я видам такий закон? Професор (безпорадно розводить руками). - Боюсь, що й це не допоможе... Але навряд чи вашій величності будуть потрібні такі зміни в календарі. Адже кожен місяць приносить нам свої подарунки і розваги. Грудень, січень і лютий — санки та ковзани, новорічну ялинку, в березні починає танути сніг, у квітні з-під снігу визирають перші проліски... Королева. - От я й хочу, щоб уже був квітень, я дуже люблю проліски! Я їх ніколи не бачила. Професор. - До квітня лишилось зовсім небагато, ваша величносте, всього якихось три місяці, або дев’яносто днів.

Королева. - Дев’яносто? Я не можу чекати і трьох днів. Завтра новорічний прийом, і я хочу, щоб у мене на столі були ці... як ви їх назвали... проліски. Професор. - Ваша величносте, але закони природи... Королева (перебиваючи його). - Я видам новий закон природи!.. (Плеще в долоні.) Гей, пошліть до мене канцлера! (Професорові.) А ви сідайте за мою парту і пишіть! Тепер я вам буду диктувати. (Замислюється.) Ну! «Травка зеленіє, сонечко блищить, а в наших королівських лісах розцвітають весняні квіти. (Замислюється.) Тому наймилостивіше наказуємо приставити до Нового року в палац повний кошик пролісків. Того, хто виконає нашу височайшу волю, ми нагородимо по-королівському...» Що б таке пообіцяти? Пишіть: «Ми дамо йому стільки золота, скільки вміститься в його кошику, подаруємо шубу на сивій лисиці й дозволимо взяти участь у нашім новорічнім королівськім виїзді». Ну, написали?.. Як ви повільно пишете! Тепер дайте мені перо, я напишу своє високе ім’я. У цей час у дверях з’являється канцлер. Королева. - Ставте печатку! І подбайте, щоб усі в місті знали мій наказ. Канцлер (пробігає очима). - До цього — печатку?! Воля ваша, королево! Королева. - Так, так, воля моя, і ви повинні її виконати! Завіса спускається. Один за одним виходять два глашатаї із сурмами і сувоями паперу в руках. Урочисті звуки сурем. Глашатаї. - Під свято новорічне ми видали наказ: хай проліски у січні розквітнуть в лісі враз! У лісі квітнуть квіти, новий стрічають рік! Хто скаже, що не квітнуть, - той справжній бунтівник!

Перший глашатай. - А тому наймилостивіше наказуємо приставити на Новий рік до палацу повний кошик пролісків! Другий глашатай. - Того, хто виконає нашу височайшу волю, ми нагородимо по-королівському! Перший глашатай. - Під наказом власною її величності рукою підписано: «З Новим роком! З першим квітня!» Другий глашатай. - Морозу вже не буде, і сніг розтане вмить! До лісу, добрі люди, За пролісками йдіть! Як пролісків хороших ви нам принесете... Червінців повен кошик одержите за те! Перший глашатай (плескаючи долонею по долоні). - Брр!.. Холодно!

Робота з текстом твору Запитання до II картини І дії Якою вам уявляється принцеса? Чи сподобалася вона вам? Які почуття викликає, поясніть, чому саме такі? Як вона ставиться до навчання? Як на вашу думку, чи мала право принцеса, не читаючи, підписати папір про страту людини? Яку пораду з цього приводу дав принцесі професор? Який наказ підписала принцеса? Я ви гадаєте, чи розумним було рішення принцеси? Яку нагороду обіцяла принцеса тому, хто принесе до Нового року проліски?

Робота над змістом твору Діти, ви дізнаєтеся, що станеться далі, якщо прочитаєте твір до кінця. У 1956 року за мотивами п'єси вийшла однойменна екранізація, здійснена студією «Союзмультфільм» (Москва); 1972 року вийшов художній фільм «Дванадцять місяців». Але вже зараз ви можете подумати над тим, чого навчає твір. Як ви гадаєте, чому королева (згідно авторській ремарці їй вже 14-15 років) ще досі не вивчила таблицю множення, не навчилася швидко писати, не знає назв місяців? Чому пасербиця вже забула про ляльки, а королева досі з ними грається? Чому вона пише “стратити”, навіть не дізнавшись, у чому звинувачують людину? Чи дійсно вона вірить, що за її наказом у січні розквітнуть проліски? Якщо вірить, про що це свідчить? Чи вірите ви, що важке випробування може змінити принцесу на краще? Чи співчуваєте ви королеві, як співчуває їй пасербиця у розмові зі старим солдатом у лісі? Сподіваюся, що чесні відповіді на ці запитання дозволять вам зробити правильні висновки.

Домашнє завдання Дочитати твір до кінця. За бажанням – передивитися художній фільм “Дванадцять місяців”. Надати поради королеві, що їй необхідно робити, щоб змінитися на краще.