Романський стиль — художній стиль європейського середньовіччя, для якого характерні чіткість форм, сувора мужня краса, войовничий дух та постійна потреба у самозахисті, значимість і урочиста міць. Цей стиль панував на великій території сучасної Західної Європи та частини Східної Європи від Англії та Іспанії до Угорщини та Польщі. Термін спочатку застосовувався лише до архітектури, а пізніше — до живопису, скульптури та інших видів мистецтва.
Романський стиль у живописі та скульптурі за своїми художніми ознаками — мистецтво доволі умовне, схематичне. Для романської композиції характерні простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, яскраві кольори. Монументальна скульптура і настінний живопис розвивалися разом з архітектурою та підпорядковувалися інтересамцеркви (символічний характерзображень). Сюжети з Євангелій та Біблії займали головне місце в скульптурі й живописі.
Романський живопис широко представлений книжковою мініатюрою. Найбільша кількість рукописів, збережених до наших днів, була створена в монастирях Південної Франції та Баварії (Німеччина). Мініатюри цього періоду переважно виконані в дусі народних традицій і вирізняються яскравими насиченими кольорами та високою майстерністю митців. Основними орнаментальними мотивами були геометричні фігури (коло, квадрат, меандр) та рослинні форми (стилізоване листя аканта, квіткові розетки). У рослинні й геометричні орнаменти органічно впліталися зооморфні мотиви.
Скульптура Наприкінці X—XII ст. здебільшого розвивалася монументальна скульптура, що передавала хвилювання, сум’яття образів, трагічність почуттів, відчуженість від усього земного. Митці вважали, що скульптура,як вид мистецтва, нерозривно пов’язана з архітектурою, і що за межамихраму немає скульптури. Вони прагнули нагадати віруючим про Бога, відобразити в камені складний устрій всесвіту, його божественну суть. Скульптурне оздоблення наповнювалося великою кількістю фантастичних істот, страшних монстрів, чудовиськами і вирізнялосяекспресією.
Романська епоха стала періодом розквіту різних галузей декоративно-прикладного мистецтва: литва, карбування, різьблення по кості, художньої емалі, ткацтва, килимарства, ювелірного мистецтва. У всіх цих видах художньої творчості майстри використовували геометричні, рослинні або зооморфні орнаменти, зображували побутові сцени, фольклорні чи біблійні сюжети. Верхівка єпископського посоха, слонова кістка, бл. 13 ст.
Єдиний збережений гобелен романської доби в Британії — гобелен Байє (Вестмінстерське абатство, Лондон). — шмат вишитої тканини, розміром 0,5 на 68,38 метри — гобелен у традиційному розумінні — на якому зображено події, що передували завоюванню Англії норманами та події, власне, завоювання, а також пояснювальні написи, писані латиною.
У романську епоху було започатковано новий вид виконання духовної музики – григоріанський спів. Григоріанський спів або григоріанський хорал – традиційний спів католицької церкви, що виконувався чоловічим хором в унісон. Https://www.youtube.com/watch?v=Ismdhz0 RJOE Григоріанський спів був канонізований реформатором церковної музики папою Григорієм І Великим у 590-604 рр. Музичне мистецтво
Театральне мистецтво. У державах Західної Європи в романську добу спостерігався занепад класичного театру й піднесення інших видів театрального мистецтва: театр пантоміми (мімів), театр мімансу, мандрівний театр жонглерів. До складу театру пантоміми входили хористи, оркестрова група та кілька акторів-мімів. Актори пластичними рухами супроводжували текст п’єси, який виконував хор під музичний супровід.
У Х-ХІ ст. в країнах Західної Європи набув популярності театр мімансу – видовище спотворених дітей, яких показували публіці за великі хроші. Міманс поступово витіснів театр жонглерів – у Франції так називали всіх мандрівних комедіантів і музикантів. Творчість жонглерів, що зародилася на ґрунті землеробських обрядових свят, стала професійною близько XI століття і започаткувала новий мандрівний театр, до складу якого входили міми, музиканти, поети, вокалісти, акробати, дресирувальники, майстри професійного жонглювання.
Мода романського стилю Стиль одягу романського періоду виник на основі традицій античності, Візантійської імперії та варварських племен, які населяли Європу раніше. Основою і чоловічого, і жіночого вбрання були туніки. Чоловічий одяг складався зі спідньої та верхньої тунік до колін. Нижню туніку шили з лляної тканини та з рукавами, а верхню — з дорогої матерії, без рукавів та з прямим горловим вирізом. Крім того, в холодну пору року носили хутряні жилетки, плащі. Жіночі туніки були довжиною до підлоги і мали трапецієподібну форму із закритою верхньою частиною, завищеною талією і звуженими рукавами. Жіноча мода вимагала одягати кілька туалетів один на інший.
Не тільки крій одягу дозволяв визначити, до якого стану належить людина, але і якість тканин, їх забарвлення, фурнітура, оздоблення виробів, прикраси. Для дворян і багатих купців одяг виготовлялася з яскравого візантійського шовку (пурпурного, синього, зеленого кольору), для простолюдинів - з грубого, домотканого льону або вовни темних тонів (сірого або коричневого кольору).