Презентація до уроку з української літератури в 11 класі.

Тема уроку: Ліна Костенко. Філософські роздуми в поемі “Маруся Чурай” над історичним минулим українського народу, звеличення вірності в коханні та осудження зради.

Епіграф: Красива ж я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. «Маруся Чурай» Л. Костенко

«Маруся Чурай» Ліни Костенко, — зауважував Михайло Слабошпицький,— не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія.

Легенда Маруся Чурай народилася в 1625 році в родині козацького сотника Гордія Чурая. Після смерті батька вона залишилася жити з матір'ю в Полтаві. В юності у дівчини було багато шанувальників, до яких належав і молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку. У 1649 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала його 4 роки. Але, повернувшись до Полтави, Гриць вже не звертав уваги на Марусю, так як полюбив іншу – Галю із заможної полтавської родини. Зраджена дівчина не витримала втрати і вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць. Влітку 1652 року Полтавський суд засудив Марусю до страти, але вона була амністована універсалом Богдана Хмельницького, який привіз Іскра. Для покаяння дівчина ходила на прощу до Києва, але повернулася в 1653 році в Полтаву. Померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого.

Жанр твору: Історичний роман у віршах — великий ліро-епічний твір, в якому ліризовану розповідь викладено у віршовій формі. Його особливості: ●великий обсяг; ●велика кількість персонажів; ●щонайменше дві сюжетні лінії; ●органічна єдність ліричного, епічного й драматичного.

Тематика твору: ●багатостраждальна українська історія з її трагічною героїкою; ●характеристика колоритних народних типів, взятих з різних соціальних прошарків українського життя XVII ст.; ●кохання дівчини-козачки, яке відкривається безміром душевних граней та переживань — поетичних і трагічних; ●сповнений пристрасті роздум про місію митця та його слова, поезії в людському житті загалом, і в українській долі — зокрема.

Головна ідея: Утвердження незламності, сили духу українського народу у визвольній боротьбі проти поляків; засудження зради у коханні Головна думка твору. Незнищенність українського народу, глибока віра в його духовну силу й могутність, оспівування особистості з багатим духовним світом.

Проблематика твору: *вірність і зрада; *митець і суспільство; *пісня і народ; *батьки і діти; *проблему історичного минулого України.

Я, може, божевільним тут здаюся. Ми з вами люди різного коша. Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа. Коли в похід виходила батава,- її піснями плакала Полтава. Що нам було потрібно на війні? Шаблі, знамена і її пісні. Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах. Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах!

Наш батько - з тих, що умирали перші. А Гриць Бобренко- з тих, що хочуть жить. Грицько ж, він міряв не тією міркою. В житті шукав дорогу не пряму. Він народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому. Від того кидавсь берега до того. Любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані.

Гукав мене, а я вже не озвалась. Заплутався,— сказала: вибирай. А в нього ж серце навпіл розривалось. А він Бобренко. Він же не Чурай. Чурай, той так: побачив свою долю,- ось ти, ось я, тепер нас буде двоє. А що у мене стіни голі,- повісимо пістолі та килим з діркою. І у курені з тобою буде солодко мені. А Гриць не так. То розум десь не татків: — З'єднаєм що, нестатки до нестатків? Багатому і діти чорт колише, а бідному і янгол не рідня. А як землі нам мати не одпише? А ще ж стягтися треба й на коня. Подбати мушу про якусь копійку. Весілля мушу справити, а я. То ж був один, тепер нас буде двійко. Аж мати раз не втерпіла моя: — Що ти все: мушу, мушу, мушу, мушу?! Земля, земля... А небо твоє де? Як будеш так розношувати душу, вона, гляди, із совісті спаде.

Я — навіжена. Я — дитя любові. Мені без неї білий світ глевкий. Вона й мені казала: — Як не буде, не скигли, доню, то великий брид. Здушили сльози — не виходь на люди. Болить душа — не виявляй на вид. А ти — це ти. Ти і в стражданні гарна. Ти можеш навіть пожаліть мене. Або сказати: що хотів, те й маєш. Мене вже, віриш, кидає вві сні. Тобі то добре, ти цього не знаєш. У тебе й мука піде у пісні. Тобі дано і вірити, й кохати. А що мені? Які такі куші?! Нелегко, кажуть, жити на дві хати. А ще нелегше — жить на дві душі! *“Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі”. *“Нерівня душ – це гірше, ніж майна”.

« Коли своїм коханням поступився заради грошей і багацьких нив, чи ти тоді од мене одступився, чи сам себе навіки обманив?» «Іди до неї. Будеш між панами. А я за тебе, Грицю, не піду. Це ж цілий вік стоятиме між нами. А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!»

Ця дівчина... Обличчя, як з ікон. Ну, є ж про зраду там які статті? І ви її збираєтесь карати?! Не всяка ж кара має буть незбожна. А що, як інший вибрати закон, -Що ж це виходить? Зрадити в житті не з боку вбивства, Державу - злочин, а людину - можна?! а із боку зради? Але ж, мабуть, ми правди не зурочим, що світ вже так замішаний на злі, що як платити злочином за злочин, то як же й жити, люди, на землі?

Історичні події, зображені у романі: Часи були непевні, лиховісні. Як хмари в небі, купчилась війна. *Зародження козацтва на теренах України; *Повстання Северина Наливайка, гетьмана Павлюка; *Батько Марусі, козацький урядник Гордій Чурай у 1637 році був страчений у Варшаві; *Пожежа в Полтаві 1658 року; *Національно – визвольна війна 1648-1657рр. під проводом Б. Хмельницького.

Історичні особи, що зображені в романі: *Дмитро Вишневецький – ватажок українського козацтва; *Богдан Хмельницький- гетьман України; *Ярема Вишневецький – польський магнат,“страшний руйнатор України”; *Януш Радзивілл – литовський князь; *Мартин Пушкар – полтавський полковник; *Северин Наливайко – козацький ватажок; *Іван Іскра(Остряниця), Лесько Черкес, Семен Горбань,Яким Шибилист – запорожці.

Дмитро Іванович «Байда» Вишневе́цький 1517 -1563/1564 Український магнат на Волині, козацький ватажок, гетьман. Урядник Королівства Польського (староста канівський і черкаський). Власник маєтків у містечку Вишнівець Крем'янецького повіту. Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі.

Северин Наливайко – Козацький ватажок, один із керівників повстання 1594-1596рр. в Речі Посполитій. Гетьман Павло Михнович Бут, який увійшов в історію також під прізвищем Павлюк. 1637-1638 рр.

ПУШКАР Мартин Іванович полтавський полковник (1648—1658), активний учасник Визвольної війни, соратник Б.Хмельницького. Після смерті гетьмана підтримав кандидатуру його сина Юрія. Виступав проти повернення України під владу Речі Посполитої. У 1657— 1658 спільно з кошовим отаманом Я.Барабашем очолював повстання проти гетьмана І.Виговського. У битві під Полтавою війська повстанців зазнали поразки, а сам Пушкар загинув.

Богда́н (Зино́вій-Богда́н) Миха́йлович Хмельни́цький 1596- 1657 —український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманату (1648–1657). Керівник Хмельниччини — повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої.

Єремія Вишневе́цький 1612- 1651рр. Відомий державний діяч Речі Посполитої та Русі-України. Ідеолог української колонізації лівого берега Дніпра. Один з найбагатших магнатів Речі Посполитої. Богдан Хмельницький вважав його за «лютого ворога козаччини»: «цей пан до всього лихого є причиною — своєю пожадливістю і запальністю всю землю нінащо перевернув».

Януш Радзивілл 1612- 1655рр. Князь, державний і військовий діяч. Великий гетьман литовський (1654–1655), польний гетьман литовський (1646—1654) з роду Радзивіллів.У роки національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648–1657рр., очолював шляхетські війська на землях Литви та Білорусі.

А тут до самої Волині лежать ці села удовині! Хто знає, що тут відбулося? Хто розказав це людям до пуття? Неназване, туманом пойнялося. Непізнане, пішло у небуття. І десь, колись, через багато літ, ніхто цього й не втямить вже як слід, не зніме шапку, не проллє сльози, бо що? — дорога, їздили вози, гули вітри, бриніла хохітва. Велике діло — писані слова! Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров'ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем. Могилами у полі без імен, дорогою до Києва з Лубен!

Сюжет твору розгортається двома лініями: ●особистою – доля М. Чурай та інших персонажів, які відіграють у її житті важливу роль; ●історичною- національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького 1648-1657-рр.

Композиція роману: Роман складається з дев’яти розділів. Твір починається фактично із розв’язки, причому несподіваної і страшної, а розташування частин композиції у нехронологічному порядку тільки збільшує напругу й загострює цікавість. I розділ «Якби знайшлась неопалима книга». ІІ розділ «Полтавський полк виходить на зорі». ІІІ розділ «Сповідь». ІV розділ «Гінець до гетьмана». V розділ «Страта». VI розділ «Проща». VII розділ «Дідова балка». VIII розділ «Облога Полтави». IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння».

Свято Івана Купала Чомусь згадались ночі на Купала... Зірками ніч висока накрапала. Бездонне небо і безмежний світ, а нам всього по вісімнадцять літ. Такі несмілі, ще тремтять вуста. Отак до ранку — ніч і висота. А ще згадалось — колесо вогненне з гори в долину котиться проз мене. Обкручене соломою, летить палахтить на вітрі, палахтить! І, розгубивши іскри увсібіч, обвуглене, заточується в ніч... А вже дівчата в плахтах, у намисті, вінки пускають за водою вниз. А вже гадають, хто кому до мислі, а хлопці зносять до багаття хмиз. Пливуть вінки, і мій пливе, не тоне. А серце ще таке безоборонне, таким співаю срібним голоском!.. Чорти знімають зорі рогачами... Вінок пливе, зникає за ночами... Чи десь його прибило між корчами, чи десь лежить, примулений піском?..

Зимові свята: щедрівки, Різдво, Водохрещення. А то — щедруєм. Низочкою ходим, тонкими голосочками виводим: "Ой на річці на Йордані Там пречиста ризи прала..." На Ворсклі хрест вирубують опішнями. Заллють водою, уморозять в лід. Горбаті верби льодяними клішнями скляні бурульки струшують з борід. Летять з гори санки і гринджолята, в очах мигтять занесені тини. Тоді у мене не було вже тата, мені зробила мати ковгани. Аж білий вихор здійметься довкола, як нас по схилу сани розтрясуть,- зима тікає, підібравши поли. А вже співають, корогви несуть.

Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,- оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься— Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори. Україна

Символічність образу Марусі Чурай: *символ пісенного таланту українського народу; *символ України, українського народу; *символ дівочої чистоти та вроди; *символ вірності і палкого кохання; *символ міцності духу; *символ великого жіночого жалю.

Пам'ятник Марусі Чурай у Полтаві

Раїса Опанасівна Кириченко

«Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай, по нашій землі, три віки любові вже подаровано людям. А попереду - вічність, бо велика любов і велика творчість - невмирущі». Михайло Стельмах.