18 травня о 18:00Вебінар: Інтерактивний урок математики: алгоритми та приклади створення дидактичних матеріалів

Аналіз ліричних творів ЗНО

Про матеріал
В файлі містяться твори, які є в програмі ЗНО з української літератури. Подані твори та їх повний аналіз - тема, ідея, художні засоби.
Перегляд файлу

Аналіз ліричних творів

 

«Задивляюсь у твої зіниці...»

В. Симоненко

 

Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

 

 

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: лірика.

 

Жанр: патріотична лірика.

 

Тема: роздуми над долею рідної землі, її історії; розкриття щирих синівських по­чуттів поета до своєї Батьківщини.

 

Ідея: возвеличення любові до рідної землі, заклик до земляків любити вітчизну, дбати про її майбутнє.

 

Віршовий розмір: шестистопний ямб.

«Ти знаєш, що ти - людина»

В.Симоненко

Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

 

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
 

І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

 

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: лірика.

 

Жанр: громадянська лірика.

 

Тема: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути якомога більше, зробити добрі справи.

 

Ідея: утвердження думки про неповторність кожної людини; заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.

 

Віршовий розмір: шестистопний ямб.

 

Художньо-стильові особливості:

Рефрен (повтори): «Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні».

 

Риторичні запитання: «Ти знаєш, що ти – людина?», «Ти знаєш про це чи ні?»

 

Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!» Епітети: «люди – добрі, ласкаві й злі», «усмішка, мука – єдина».

 

 

 

 

 

Андрій Малишко

 

ПІСНЯ ПРО РУШНИК

 

Рідна мати моя, ти ночей не доспала, 
Ти водила мене у поля край села, 
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, 
І зелені луги, й солов'їні гаї, 
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 
І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю, 
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. 
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: 
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: 
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: лірика.

Жанр: вірш.

Вид лірики: філософська.

Тема: розповідь ліричного героя-сина про материнську любов, гімн материнству.

Ідея: уславлення материнської любові, заклик шанобливо ставитись до матерів. 

Епітети: далека дорога, солов'їні гаї, незрадлива ласкава усмішка, засмучені очі, очі хороші, тихім шелесті. 

Персоніфікація: "цвіте доріжка,... луги,... гаї,... усмішка,... очі", "щебетання дібров", "оживе... дитинство, й розлука, і вірна любов".

Порівняння: "простелю, наче долю".

Звертання: «Рідна мати моя».

Повтор (рефрен): «І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя...», «І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші...», «І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука...».

 

Анафора: "І ...".

 

Образ-символ: рушник (оберіг родини), дорога (життєва дорога), мати (любов, турбота), очі (дзеркало душі), діброви (рідна земля).

 

Віршовий розмір: чотиристопний анапест 

  Д. Павличко

Два кольори

 

Як я малим збирався навеснi

Пiти у свiт незнаними шляхами,-

Сорочку мати вишила менi червоними i чорними,

Червоними i чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотнi, в душi моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне - то любов, а чорне - то журба.

Мене водило в безвiстi життя,

Та я вертався на свої пороги.

Переплелись, як мамине шиття,

Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотнi, в душi моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне - то любов, а чорне - то журба

Менi вiйнула в очi сивина,

Та я нiчого не везу додому,

Лиш згорточок старого полотна

I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.

 

ПАСПОРТ ТВОРУ

 

Рід літератури: інтимна лірика.

 

Жанр: ліричний вірш (пісня).

 

Тема: роздуми про долю людини, про те, що для неї найдорожче; це вияв любові до рідної матері, яка своїми руками вишила синові сорочку червоними і чорними нитками: вона стала ліричному герою й оберегом на все життя, і нагадуванням про рідну домівку.

 

Ідея: заклик не забувати своє коріння, батьків, те, що є основою життя.

 

Віршовий розмір: ямб із пірихієм.

 

Художні засоби:

 

Епітети: «незнані шляхи», «щасливі і сумні дороги», «вишите життя».

 

Метафори: «водило в безвісти життя», «переплелись... мої... дороги», «війнула в очі сивина».

 

Символи: «червоне - то любов, чорне - то журба», вишита сорочка - символ материнської любові, дорога - символ життєвого шляху.

 

Рефрени: «два кольори мої, два кольори», «червоне - то любов, а чорне - то журба».

 

 

 

Василь Голобородько

 

НАША МОВА

 

Кожне слово

нашої мови

проспіване у Пісні

тож пісенними словами

з побратимами

у товаристві розмовляємо. 

 

кожне слово

нашої мови

записане у Літописі

тож хай знають вороги

якими словами

на самоті мовчимо

 

 

ПАСПОРТ ТВОРУ

 

Верлібр (білий вірш)

 

Рід літератури – лірика.

 

Жанр – патріотична лірика

 

Тема  мотив мови як генетичного коду нації; висловлення почуття любові, пошани до рідної мови, яка проспівана у Пісні, записана у Літописі.

 

Ідея – уславлення ролі мови, її значущості в житті нашого народу; гордості українців за свою мову.

 

Тавтологія: «кожне слово нашої мови»; «тож».

 

Епітет: «пісенні слова».

 

Оксюмирон: «якими словами на самоті мовчимо».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Василь СТУС

ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО

 

Господи, гніву пречистого

благаю – не май за зле.

Де не стоятиму – вистою.

Спасибі за те, що мале

людське життя, хоч надією

довжу його в віки.

 

Вірою тугу розвіюю,

щоб був я завжди такий,

яким мене мати родила

і благословила в світи.

І добре, що не зуміла

мене од біди вберегти.

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: філософська лірика.

Жанр: вірш-медитація (молитва).

Тема: звернення ліричного героя до Бога із проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу.

Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не згубити у тяжких випробу­ваннях самоідентичності, неповторності своєї долі.

Віршовий розмір: дактиль.

Римування: перехресне.

Художньо-стильові особливості:

Епітети: «гнів пречистий»; «мале людське життя».

Риторичне звертання: «Господи...».

Метафори: «вірою тугу розвіюю», «надією довжу його в віки».

 

 

 

 

 

ІВАН ДРАЧ

БАЛАДА ПРО СОНЯШНИК

В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу,

і рвав у пазуху гнилиці,

І купався коло млина, і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вуха воду,

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце,-

В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари на небі...

І застиг він на роки й століття

В золотому німому захопленні:

— Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму.

Дядьку, хіба вам шкода?!

 

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

 

ПАСПОРТ ТВОРУ

 

 

Літературний рід: ліро-епос.

 

Жанр: балада (модерна).

 

Тема: талант бачити красу в повсякденні;

поетичні роздуми про суть мистецтва, його таїну; розкриття важливої ролі слова в людському житті.

 

Образи: олюдненої природи: соняшник (майбутній митець), сонце (поезія, джерело натхнення); природи: груші-гнилиці, горобці; предметів і явищ: велосипед, млин.

 

Віршовий розмір: верлібр.

 

Метафори: «В соняшника були руки і ноги», «він бігав наввипередки з вітром,

він вилазив на грушу», «і рвав у пазуху гнилиці», «і купався коло млина, і лежав у піску», «і стріляв горобців з рогатки», «він стрибав на одній нозі».

 

Епітети: «Було тіло шорстке і зелене», «Красиве засмагле сонце,- В золотих переливах кучерів», «У червоній сорочці навипуск», «сонце моє оранжеве!», «В золотому німому захопленні».

 

Анафора:

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху

                                                  гнилиці,

І купався коло млина, і лежав у піску,

І стріляв горобців із рогатки.

 

Алітерація: «вилити з вуха воду...».

 

Риторичне звертання: «Поезіє, сонце моє оранжеве!»

 

Риторичне питання і оклик: «Дядьку, хіба вам шкода?!»

 

Рит.оклик: «Дайте покататися, дядьку!»

ЛІНА КОСТЕНКО

СТРАШНІ СЛОВА, КОЛИ ВОНИ МОВЧАТЬ

Страшні слова, коли вони мовчать, 
коли вони зненацька причаїлись, 
коли не знаєш, з чого їх почать, 
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 
із них почав і ними ж і завершив. 
Людей мільярди і мільярди слів, 
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність. 
Усе було: асфальти й спориші. 
Поезія - це завжди неповторність, 
якийсь безсмертний дотик до душі.

 

ПАСПОРТ ТВОРУ

Літературний рід: лірика.

Жанр: філософська лірика.

Тема: ліричні роздуму про значення слова в житті людини, суть мистецтва.

Віршовий розмір: ямб.

Тип римування: перехресне.

Художні засоби:

Епітети – «страшні слова», «безсмертний дотик».

Метафори – «хтось ними плакав, мучивсь, болів», «слова мовчать», «слова причаїлись».

Антитеза – «краса й потворність», «асфальти й спориші».

Анафора – «коли вони зненацька причаїлись,

                     коли не знаєш, з чого їх почать».

Оксюмирон – «слова мовчать».

 

 

 

docx
Додав(-ла)
Гарна Лілія
Додано
30 січня
Переглядів
276
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку