Презентація до уроку "Жага до життя". Описи природи та їхня роль у тексті оповідання."

Описи природи та їхня роль у тексті

Повторення. Випробування героя. На минулому уроці й вдома ви простежили за випробуваннями, які випали на долю головного героя оповідання “Жага до життя” й вирішили, що це пошкоджена нога, зрада напарника, самотність, голод, поєдинок з ведмедем, боротьба з вовком, подолання страху голоду на судні “Бедфорд”. Зачитайте знайдені в тексті твору цитати

Пошкоджена нога: Той, що йшов позаду, посковзнувся на гладенькому валуні й ледве не впав, але в останню мить утримався на ногах, голосно зойкнувши з болю. Мабуть, у нього запаморочилась голова; заточившись, він випростав вільну руку, ніби шукав опертя. Ставши рівно, він спробував ступити вперед, але знов похитнувся і мало не впав. — Агов, Біле! Я підвернув ногу! Зрада напарника: Біл так і не оглянувся. Товариш дивився йому вслід, і, хоч його обличчя ніяк не пожвавилося, очі засвітилися тугою пораненого оленя. Біл вийшов, кульгаючи, на той берег і подався далі, не повертаючи голови. Чоловік, що стояв серед потоку, вдивлявся йому вслід.— Біле! — гукнув він ще раз. Це був благальний крик дужої людини, що потрапила в біду, але Біл не обернувся.

Самотність: Він озирнув те коло світу, в якому залишився. Невесела картина. З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки; і в його очах нараз проблиснув страх. Голод: “Голод давався взнаки”. ” голод гнав його вперед”. “…рибка втекла”, ін з’їв двох пічкурів сирими “лиш тому, що наказував розум. Чоловік усвідомлював: щоб вижити, треба їсти”. “Він страшенно ослаб, йому паморочилося в голові, іноді так, що аж в очах темніло. Його почали мучати галюцинації, муки голоду щоразу повертали розум, до дійсності”. Але його діймав лише голод: цілу ніч йому снилися обіди, бенкети та столи, заставлені найрізноманітнішими стравами.

Поєдинок з ведмедем: Одчайдушну хоробрість змило хвилею страху. А що, коли звір нападе на нього, слабосилого? Він міцніше затис у руці ножа і подивився просто у вічі ведмедеві. Ведмідь став на задні лапи й вичікувально рикнув. Якби чоловік побіг, ведмідь погнався б за ним, але чоловік не втік. Осмілілий зі страху, він теж загарчав, дико, люто, вкладаючи в це гарчання весь свій страх. Ведмідь одступив убік, погрозливо рикаючи: він і сам злякався цієї загадкової істоти, що стояла прямо й не боялась його.

Боротьба з вовком: Він угледів вовчу голову. Гострі вуха не стирчали догори, як у інших вовків; очі були тьмаві й налиті кров’ю, голова понурилася. Він був хворий. Звір не зводив з нього голодного погляду. Він то ліз навкарачки, то непритомнів, а вовк усе плентався слідом за ним, кашляючи і хриплячи. Його коліна стали суцільною раною, як і ноги; кривава смуга тяглася за ним по каменях та мохові. Якось, оглянувшись, він побачив, що вовк пожадливо вилизує слід, і зрозумів, який його чекає кінець, якщо… якщо він сам не вб’є вовка. I почалась одвічна страшна трагедія боротьби за існування: хвора людина повзла, хворий вовк шкутильгав за нею — дві вмирущі істоти волоклися через пустелю, чигаючи на життя одна одної.

Подолання страху голоду на судні “Бедфорд”: Вони обстежили нишком його койку. В ній знайшлося повно сухарів, матрац був напханий сухарями, в кожному закутку були сухарі. I все ж чоловік мався при своєму розумі. Просто він уживав запобіжних заходів на випадок голоднечі, та й годі. Вчені сказали, що це минеться; воно й справді минулося, перш ніж «Бедфорд» кинув якір у бухті Сан-Франциско. Герой Д. Лондона переживає різні почуття, що стосуються його фізичного й морального стану, та проявляє позитивні якості характеру. Герой відчуває змореність від довгої дороги, холод Білої пустелі, тугу від усвідомлення зради товариша, страх самотності, голод, який не вгамовується мізерною «їжею», біль у ногах, розтертих до крові, та замученому тілі, відчай від марних спроб роздобути їжу, виснаженість, що призводить до галюцинацій. Сміливість, виявлена під час зустрічі з ведмедем, усвідомлення нестримного бажання жити, спокій, що змінив страх, терпіння, з яким герой продовжує свій важкий шлях, сила волі у поєдинку з вовком допомагають герою вижити.

Описи природи та їхня роль у тексті Як вам вже відомо з 5-го класу, пейзаж – це зображення природи. Якщо художник малює картини природи пензлем, то письменник використовує для цього слова. Пейзаж у творі Джека Лондона “Жага до життя” допомагає представити місце і час дії, умови, в яких розвивається дія; зрозуміти стан героя, його почуття, настрій; містить авторську оцінку того, що відбувається. Сувора природа Північної Америки відображена в картинах Р. Кента (1882 – 1971), що допоможуть нам краще уявити те, що оточує безіменного героя оповідання Джека Лондона.

Природа на початку оповідання: «Побіля обрію дотлівало сонце, ледве проглядаючи крізь запону туману й мли, що налягали на землю без чітких обрисів, наче гуща.» «Невесела картина. З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки…» «…сонце ховалося за товщею сизих хмар. …сіре небо…»  

«Ніде ані деревця, ні кущика — саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.» «Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні. Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів.» «Поки він розпалив вогонь і нагрів води, повітря сповнилось білою гущею. Почав падати мокрий лапатий сніг. Попервах він танув, ледве торкаючись землі, але дедалі снігопад густішав, і зрештою сніг укрив землю суцільним завоєм, погасив вогнище й замочив запас моху.»

«Настав день — сірий, без сонця. Дощ ущух.» «Від дощу сніг розтанув, біліли тільки верхівки горбів. Визирнуло сонце …» «День знов був туманний …» «Настали жаскі дні зі снігом та дощем.» «Гріло яскраве сонце. …сонце пестило його ніжними променями й напоювало теплом змучене тіло. Гарний день, подумав він.» «Зійшло яскраве сонце … Погода стояла чудова — в північних широтах настало коротке бабине літо.» Отже, ми побачили, як з часом змінюється стан природи. Якщо на початку оповідання переважають сірі кольори, то під кінець сяє сонце, ніби надаючи герою надію на порятунок.

Людина в екстремальній ситуації Хто добре жив і кинув все, лиш той здобуде гарту,- і виграти потрапить той, хто ставить все на карту. Такий епіграф обрав Джек Лондон до свого оповідання. Які цінності людського життя утверджує епіграф? Чи підтверджує зміст оповідання ідеї епіграфа? Чого досяг герой оповідання? Як ви гадаєте, чи повернеться він з часом за золотом, що залишив на місці подій? Заради чого варто ризикувати власним життям?

Домашнє завдання 1. Подумайте, чому головний герой оповідання не має імені. Відповідь запишіть у робочі зошити. 2. Придумайте власне завершення оповідання, де буде йтися про те, що сталося з героєм після повернення у Сан-Франциско. (За бажанням)