Презентація до ювілеїв поетів-земляків Володимира Сосюри та Василя Стуса.

Ліричний Сосюра та революційний Стус: поезія, яка болить і зараз. Селидівський професійний ліцей. Викладач: Богодарова Олена

Поезія – це мистецтво, що відтворює життя, вірує у правду і любов, радощі і страждання, зустрічі і розлуки, тому вона, поезія – житиме вічно!

Їх об'єднуєНародилися на Донбасі 6 січня. Вони жили Україною, і вона живе у їхніх творах. Обох за часів СРСР звинувачували в націоналізмі. Видатні українські поети – підтвердження того, що Донбас був і є українським.

Відмінне народився 6 січня 1898 року. Любив Україну, лірично розповідав про її красу. Петлюрівець і воїн Червоної армії, поет, який прославляв радянську владу, щоб не бути ув'язненим у психіатричній лікарні. народився 6 січня 1938 року. Любив Україну, революційно, дещо агресивно закликав боротися за її незалежність. Поет-лірик, дисидент, політв'язень, його поезії, правозахисна діяльність та громадянська позиція становили небезпеку для радянської влади, яка відправила на 10 років гулагівських таборів.

Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 року у Дебальцевому на Донбасі. Невдовзі після народження Володимира родина Сосюр переїжджає до селища Третя Рота (нині – Верхнє, що входить до міста Лисичанська на Луганщині), де й минають дитячі роки поета. Восени 1918 року він – у складі робітничого загону – бере участь у повстанні проти гетьмана, а вже взимку вступає добровольцем до армії Української Народної Республіки, потрапляє в полон до денікінців. Його навіть засудили до розстрілу, проте Сосюра залишився живий.

Ми пройшли золотими ланами,крізь огонь і синяву пройшли,та навіки, навіки за нами –оселедець, погони та шлик.

У 1920 році він був мобілізований до Червоної армії. Націонал-комуніст Володимир Сосюра увійшов у радянську літературу завдяки поемі «Червона зима» (1921 рік). Сьогодні її б назвали «прорадянською», сам же Сосюра згадував, що її критикували за «махновськість».

Володимира Сосюру не можна назвати абсолютно лояльним до радянської влади. Його книгу «Серце» було заборонено, у 1934 році його виключили з партії та відправили до психіатричної лікарні, а за вірш «Любіть Україну» у радянській газеті «Правда» Сосюру назвали «націоналістом» та «продажним бандерівцем».

І зараз вірші Сосюри залишаються актуальними. Вірш «Любіть Україну» - візитівка сучасної України. Як та купина, що горить — не згора,живе у стежках, у дібровах,у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,і в хмарах отих пурпурових,в грому канонад, що розвіяли в прахчужинців в зелених мундирах,в багнетах, що в тьмі пробивали нам шляхдо весен і світлих, і щирих.

Любив Сосюра Донбас, де народився.​Немов душею п’ю твого життя весну яу радості степів, у гомоні дібров,і музику гудків твоїх я знову чую,Донеччино моя, життя мого любов!

Знайшлося місце у творчості і рідному селищу Третя Рота: і в однойменному автобіографічному романі, і у віршах. Лисиче над Дiнцем... де висне дим заводу,музика у садку та потяг в сiм годин... Вас не забуть менi, як рiдну Третю Роту... Про вас мої пiснi пiд сивий бiг хвилин... ... Колеса тупо б’ють... по рейках перебої –Вже мiст через Донець давно прогуркотiв... Стою бiля дверей – i дихає сосноюквилiння вiтрове про весни юних днiв... Рубiжне... знову путь... Володине... Кабаннє –нарештi Сватове, i крикнув потяг: «​Стiй!»​

Поет упродовж 30 років потай писав поеми «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа». Вони були опубліковані через 23 роки після смерті Володимира Сосюри. Німій, одуреній, забитій,Невже не встать тобі від ран?Москві та Жечі Посполитій. Колись жбурнув тебе Богдан. А потім хтів тобі Мазепа. Від серця щирого добра…Його ж ти зрадила і степом. Пішла рабинею Петра.

Василь Стус народився 6 січня 1938 року. Більшість свого життя прожив у Донецьку. Тут навчався в педагогічному інституті, працював на шахті, вчителював. На відміну від Сосюри, не став радянським поетом, навпаки, відмовився від громадянства СРСР, тому що не хотів «бути рабом».

У 1965 році, коли у київському кінотеатрі «Україна» презентували фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, Василь Стус разом із Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом та Юрієм Бадзьом повідомили присутнім – в Україні почалися таємні арешти інтелігенції. Це була перша громадянська політична акція протесту в СРСР після сталінських часів.

Його принциповість та проукраїнськість була покарана арештом. У січні 1972-го року майже дев’ять місяців слідчого ізолятору довелося пережити Стусу під час першого арешту КДБ, а далі – за антирадянську агітацію та пропаганду отримав 5 років позбавлення волі і 3 роки заслання. «Фактично мене засудили за прагнення до національної справедливості, – писав репресований поет у липні 1976 року. – Моя любов до рідного народу, моя стурбованість кризовим станом української культури були кваліфіковані як націоналізм».

Проте Стус ніколи не вважав, що дарма боровся з радянською владою. Це найбільше відчувається у вірші «Як добре те, що смерті не боюсь я». Вперше Стус написав його в камері попереднього ув’язнення у 1972 році, переписав у 1975-му після клінічної смерті під час операції на шлунку, а опублікували твір уже у 1986 році, наступного року після смерті поета.

Слова Стуса лунають і зараз. Вони залишаються криком боротьби, але вже не з радянською владою, а російською. Вірш Василя Стуса «Сто років як сконала Січ». У цьому творі поет згадав події початку XIX cтоліття, коли Російська імперія «додушила» Запорізьку Січ, і тим самим ліквідувала автономію України. Ти вже не згинеш, ти двожилава,земля, рабована віками,і не скарать тебе душителямсибірами і соловками.

Його вірші про вічну боротьбу, про свободу, що не ув’язнити, про те, що потрібно терпіти, як би не було важко, про Україну, яка обов’язково буде вільною. На ній і стій, і стрій – допоки скону,допоки світу й сонця – стій і стій. Хай шлях – до раю, пекла чи полону –усе пройди і винести зумій. Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,той, що обрав тебе навіки вік. До нього змалку ти заповідавсядо нього сам Господь тебе прирік.

Поезія як дорога життя «Або світ прийме мене таким, як я є, як мене народила мати, — або вб'є, знищить мене. Але я — не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття й думки зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу…»

Василь Стус. Поет. Правозахисник. Людина. Товариш. Чоловік. Батько. В'язень. Філософ. Знайомий. Коханий. Знаний і незнаний. Політик і антиполітик водночас. Живий і давно - з точки зору життя людини, а не історичної перспективи -померлий.

В. Стус згорів від любові до України, щоб ми прозріли та жили. Світогляд: сприймав світ оголеним нервом. Життєві принципи: «Людина – це насамперед добродій», «Ще – ціную здатність чесно померти». Ідеал у житті: «Один із найкращих друзів – Сковорода». Джерела творчості: «Перші уроки поезії – мамині». Знав 5 мов, класичну літературу, прагнув осягнути складне життя в Україні. Мотиви лірики: Україна, доля рідних, призначення людини.

Володимир Сосюра – митець надзвичайно складної і суперечливої долі. Світогляд: “Любіть Україну!” Життєві принципи: “Ти власним світом, Україно, сіяти будеш на землі…”Ідеал у житті: Людина, яка шукає істину за покликом серця і сумління. Джерела творчості: народна творчість, Т. Шевченко і поети пізніших часів. Мотиви лірики: боротьба, потяг до життя, дві любові – до жінки й до України в усіх проявах. Захоплення Сосюри: Україна, її культура, традиції, любив грати в більярд.

“Без неї — ніщо ми, як порох і дим,Розвіяний в полі вітрами…Любіть Україну всім серцем своїмі всіма своїми ділами”.«Там ми сплели братерські рукина місці мертвих і, живі,йдемо на обрії нові,де сонце правди вселюдськоївстає із далини близької…» “Доля подала мені знак — я сміливо йду за її покликом. Бо хочу бути гідним того народу рідного, який народиться завтра, скинувши з себе ганьбу вікового нидіння. І в тому народі я здобуду безсмертя!” “Кожна зірка має свій час - сходити й заходити…”

Вірші Володимира Сосюри та Василя Стуса і зараз залишаються актуальними – про Україну та борців, які не дозволять їй бути під російським гнітом.

Ні  сміху,  ні  співів,  мій  друже,  не  треба,хай  слово  багнетом  сія!Палають  міста  під  ударами  з  неба,горить  Україна  моя. Летить  моє  серце,  де  степ  і  могили,де  квітнуло  щастя  моє,де  в  берег  Славута,  з  журби  посивілий,кривавою  хвилею  б’є.І  гнів,  як  пожежа,  шумує  у  жилах,як  грозами  сповнений  сад... Одяг  на  сестер  і  братів  моїх  милихярмо  бронірований  кат. Повзуть  по  Вкраїні,  щоб  волю  пожерти,розлючені  орди  в  цей  час.І  тільки,  за  щастя  б’ючися  уперто,катам  не  здається  Донбас. Не спи, моя рідна земля,Прокинься, моя Україно. Відкрий свої очі у світлі далеких зірок. Це дивляться пильно з небес. Загиблі поети й герої. Всі ті, хто поклали життя. За майбутнє твоє…Довіку не буде із мене раба,душа поневажить полони.

Любить свій край – це для народу жити,Боротися за юне, за нове. Любить свій край – це значить все любити,У чім його святе ім’я живе.

…Коли нас нищать, а ми ще живем,Коли нас палять, а ми квіти сієм, Це значить, що міцнієм з кожним днемІ не втрачаєм світлої надії!Коли нас хочуть запрягти в ярмі,А ми свій дух гартуємо у герці,Це означає, що ми все ж живі, Живем з міцною вірою у серці!Коли врожайні ниви у вогні, А ми стрічаєм осінь короваєм,Це значить не спіткнулись на стерні,Тугий вінок достатку заплітаєм!

Коли сирена серце в нас вийма І тугою проноситься над краєм,Гуртуємося силами всіма І славень свій натхненно заспіваєм!Коли кровавлять, зранені серця, Кругом болючі втрати та руїни, Не зійдем з поля бою до кінця. В ім'я прийдешнього та України! …Хай синьо-жовтий прапор майорить!Помимо болю, смутку та тривоги. Ми віримо: настане світла мить, Мить нашої святої Перемоги! А. Перехрест