Мета уроку: Розглянути: властивості додавання раціональних чисел, правило віднімання раціональних чисел. Розвивати вміння виконувати дії додавання і віднімання раціональних чисел із застосуванням раціональних способів обчислення, знаходити невідомі компоненти у рівнянні, пояснювати свої дії при виконанні вправ, працювати самостійно і в парах. Бути: старанним і наполегливим у навчанні.
Історія виникнення раціональних чисел. Від’ємні числа виникли в Китаї в І ст. до н.е. в зв’язку з потребою розв’язувати рівняння. В ті давні часи знаків " +" і "- "не було, тому ці числа зображали червоним і чорним кольором ( « чен » або « фу »). Додатними числами позначали майно, свої гроші, прибуток. Додатнім числам раділи і позначали їх червоним кольором (китайці їх називали «чен», що означає червоний). Від’ємні числа не любили, їх називали «фу», що перекладається, як чорний. Ними позначали борг, збиток, недостачу і зображували їх чорним кольором. Такий спосіб позначення чисел Китайці використовували до середини XIII ст., поки Лі Є не запровадив зручніше позначення від’ємних чисел — цифри, що зображали від’ємні числа, перекреслювали рискою навскіс справа наліво. З Китаю довго до Європи не надходили відомості і вчення про від'ємні числа, бо на той час Китай був замкненою у собі країною. Тому ці знання не розповсюджувались довго за межі Китаю. Сучасне розуміння від’ємних чисел пов’язане з рухом ліворуч від нуля по числовій осі, прийшло з працями французького математика і філософа Р. Декарта (1596-1650). І тільки з початку ХІХ ст. від’ємні числа стали у математиці такими ж звичайними як і додатні.
«Яка ж необхідність була у від’ємних числах» Першими зустрілися з потребою у від'ємних числах географи, моряки, картографи, оскільки їм необхідно було характеризувати положення міст, розміщених на північ чи південь від головного міста, і на захід чи схід від нього. Головними місцями відліку були вибрані екватор і Грінвічський меридіан. Пізніше в археологів, істориків виникла потреба характеризувати шкалу часу.
«Необхідність у від’ємних числах»Фізикам, інженерам, астрономам, лікарям потрібно було вимірювати температуру. У XVIII ст. шведським ученим Цельсієм (1701 - 1744) була запропонована вимірювальна шкала, у якій за початок відліку (нуль) була прийнята температура плавлення льоду, а температура кипіння води — за 100° С.