Презентація "Договори"

Основи правових знань Тема. Договори. Підготувала викладачка загальноосвітніх дисциплін ДПТНЗ «Свеський професійний аграрний ліцей»Оксана ТАРАСЕНКО

У сучасних умовах розвитку ринкових відносин у сільському господарстві договірна форма економічних зв’язків між учасниками АПК набуває особливої актуальності. Договір в АПК — природний спосіб оформлення товарно-грошових відносин, притаманних ринковій економіці. Загальне поняття договору передбачено ст. 626 ЦК України, згідно з якою договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Договір у сільському господарстві можна визначити як правовідношення між двома або більше суб'єктами аграрного господарювання, змістом якого є їхні договірні майнові зобов'язання діяти певним чином: передавати і приймати сільськогосподарську продукцію, виконувати роботу, надавати послуги. Поняття і види договорів у сільському господарствіДоговір виступає правовою формою регулювання економічних відносин усіх без винятку аграрних підприємців. Така правова форма застосовується при здійсненні господарської та іншої діяльності виробників аграрної продукції у відносинах з державними, кооперативними і приватними партнерами. Договірну правосуб’єктність підприємств визначають як закони України, інші нормативно-правові акти, так і статути підприємств, у яких обов’язково передбачаються завдання, предмет і види господарської діяльності, а також правомочності щодо укладення договорів.embedded1

Класифікація договорів у сільському господарстві ґрунтується на системі договірних зобов’язань, що містяться у ЦК України. Відповідно до цього договірні зобов’язання поділяють на договори: Класифікація договорів у сільському господарстві

Враховуючи специфіку аграрних відносин, договори у сільському господарстві поділяють на три основні групи. До першої групи належать такі договори: про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відкормлювання молодняку худоби та птиці; на виробництво та переробку кормів для тваринництва; з фермерськими господарствами на виробництво продукції на землях цих господарств; інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи належать аграрно-правові договори: про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення; інші договори про реалізацію продукції та постачання. До третьої групи означених документів відносять договори: про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; про виконання меліоративних робіт; про ремонт техніки та її технічне обслуговування; про виконання інших 91 підрядних робіт; про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та інші договори про надання різноманітних послуг. Групи договорів у сільському господарствіОкрему групу складають договори про виконання науково-дослідних, дослідноконструкторських та технологічних робіт у сфері сільського господарства тощо.

Характеристика окремих договорів щодо реалізації сільськогосподарської продукціїСучасне аграрне виробництво потребує відповідного виробничо-технічного і технологічного обслуговування, що здійснюється як самими господарствами, так і з використанням послуг спеціалізованих підприємств (організацій). Господарські відносини, що виникають при цьому, юридичне оформляються шляхом укладення відповідних договорів. До них належать договори між виробниками сільськогосподарської продукції і підприємствами сільгоспхімії про забезпечення агрохімічного обслуговування, а також ремонтно-технічними підприємствами про ремонт сільськогосподарської техніки, технічне обслуговування тваринницьких ферм, птахофабрик (цехів), теплиць і т. ін. Сюди належать договори щодо автотранспортного обслуговування виробників сільськогосподарської продукції, договори з будівельними підприємствами.

Основною правовою формою, яка опосередковує відносини щодо матеріальнотехнічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, є договір на поставку продукції виробничо-технічного призначення. Зміст і порядок укладення цього договору мають відповідати вимогам чинного законодавства, зокрема: Господарського процесуального кодексу України, Указів Президента України: від 7 листопада 1994 року «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; від 4 жовтня 1994 року «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України»; а також Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 року, тощо.

У договорі поставки повинно зазначатися: найменування, кількість, номенклатура продукції, якщо є необхідність, то і комплекти машин, устаткування, державний стандарт або технічні умови, які повинні бути зареєстровані в органі Держстандарту; якість і комплектність продукції; термін дії договору; ціна продукції, порядок, форми взаєморозрахунків (розрахунки за зовнішньоекономічним контрактом мають здійснюватися відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торговельної палати); умови постачання, які здійснюються відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правила ІНКОТЕРМС) Міжнародної торговельної палати; терміни повернення тари багаторазового використання; реквізити сторін (банківські, поштові); за міжнародним контрактом — арбітражні застереження та інші реквізити; інші умови. Договір поставки вважається укладеним і набуває чинності з дня його підписання сторонами. У випадках невідповідності договору Уніфікованим правилам зовнішньоекономічні договори (контракти) щодо поставки у встановленому порядку визнаються недійсними.

Аграрні товаровиробники мають право на договірній основі реалізувати продукцію за державним контрактом, за спотовими, форвардними, ф'ючерсними контрактами, за опціонами, через біржу, торговий дім і т. ін. Поставка аграрної продукції і сировини за контрактною системою здійснюється: державний контракт — за рахунок коштів державного бюджету, а регіональний — за рахунок місцевого бюджету. Відповідно до Указу Президента України від 18 січня 1995 року «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» закупівля частини аграрної продукції здійснюється шляхом торгів ф'ючерсними, форвардними та спотовими контрактами, іншими угодами на спеціалізованих аграрних біржах.

При здійсненні господарської діяльності аграрні товаровиробники можуть здавати і брати в оренду цілісні майнові комплекси, земельні ділянки цих підприємств. Оренда цілісних майнових комплексів державних сільськогосподарських підприємств, їх структурних підрозділів, а також окремого індивідуально-визначеного державного і комунального майна регулюється законом України «Про оренду державного і комунального майна» (в редакції від 23 грудня 1997 року). Слід звернути увагу на те, що нормами цього закону можуть регулюватися відносини щодо оренди майна інших форм власності, якщо інше не передбачено законодавством.

Договірні зобов'язання, притаманні сільському господарству, можна підрозділити на такі види: по реалізації продукції, вирощеної аграрними товаровиробниками;по матеріально-технічному забезпеченню сільськогосподарських підприємств; по фінансово-кредитному забезпеченню господарської діяльності аграрних товаровиробників; по впровадженню наукових розробок у сільськогосподарське виробництво; по енергетичному забезпеченню виробництва сільськогосподарської продукції; по проведенню зрошувальних робіт з метою підвищення родючості земельних угідь; по рекламуванню продукції аграрних товаровиробників; по підготовці і підвищенню кваліфікації фахівців сільськогосподарського виробництва та інші. embedded1embedded1

Договірна дисципліна — точне і своєчасне виконання зобов’язань за господарськими договорами відповідно до вимог закону та умов договору. Договірна дисципліна у сільському господарствіВідповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні. Виконання господарських зобов’язань мають виконуватися у такому порядку: належним чином відповідно до законів, інших правових актів, договору; належними сторонами; у певний термін; у належному місці. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконане належним чином.

Дотримання договірної дисципліни забезпечується майновою відповідальністю за невиконання взятих за договором зобов’язань. Заходи щодо забезпечення виконання господарських зобов’язань встановлюються ст. 199–202 Господарського кодексу України та гл. 49 ЦК України. Правочинність щодо забезпечення виконання зобов’язання має бути викладена у письмовій формі, інакше договір буде вважатися неправомірним. Згідно зі ст. 202 Господарського кодексу України, гл. 50 ЦК України загальними умовами прийняття господарських зобов’язань є: виконання, проведене належним чином; передача боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо); зарахування зустрічних однорідних вимог; за згодою сторін (зокрема, угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими самими сторонами — новацією); прощення боргу; поєднання боржника і кредитора в одній особі; через неможливість виконання (у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає: непереборна сила, смерть чи ліквідація сторони);в інших випадках. Господарське зобов’язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним згідно з рішенням суду. Порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Дотримання договірної дисципліни в сільському господарстві є одним із найважливіших чинників, які формують імідж АПК і визначають рівень конкурентоспроможності даної галузі.