Презентація "Дослідження та освоєння Євразії"

Дослідження та освоєнняЄвразіїРобота Таранюка Івана

1. Розширення географічних знань про Євразію за часів Античності і Середньовіччя. На території Євразії виникли й розвивалися найдавніші цивілізації Землі. Вправні мореплавці — греки й фінікійці — залишили перші записи про нові відкриті землі, що служили практичною вказівкою для мандрівників. Греки добре орієнтувалися в Середземномор’ї, плавали вздовж берегів Чорного моря, відкрили гирло Дунаю, Дністра, Дніпра, де створювали власні колонії. Залишки давньогрецьких поселень збереглися й на території України (Херсонес, Ольвія тощо). Греки пропливли за «Геркулесові стовпи» (Гібралтарська протока) і досягли Північного моря й Британських островів. Рис. 2. Великий Шовковий шлях у Каталонському атласі (1375 р.). Великий Шовковий шлях з'єднував Китай із Заходом. Ним користувалися купці від 500 р. до н. е. Величезні каравани верблюдів, навантажені шовковими тканинами, прянощами, рідкісними породами дерев, коштовним камінням, регулярно вирушали з Китаю на Захід. Вони проходили всю Азію, діставалися Антіохії, а звідти морським шляхом прямували до Риму. Військові походи Александра Македонського, а пізніше — римських легіонерів також сприяли вивченню нових земель. Для опису своїх походів і відкриттів він брав із собою істориків, учених, інженерів і «крокомірів» (людей, які вимірювали пройдений шлях). Птолемей І — один із полководців — був секретарем Македонського та вів щоденник, у якому не лише занотовував військові події, але й складав докладні описи територій, якими проходило військо. Геродот (V ст. до н. е.) здійснював тривалі подорожі країнами Сходу. Його праця «Історії» містить детальні описи життя, побуту, звичаїв народів давніх цивілізацій, явищ природи та великих споруд (рис. 1). У Середні віки географічні знання про материк поповнювалися завдяки походам вікінгів, поморів, хрестовим походам християн-місіонерів у Палестину. Подорожі італійця Марко Поло (1271—1295 рр.) збагатили відомості про Індію, Китай, Індійський океан. Завдяки подорожам купців із караванами були складені карти торговельних шляхів (рис. 2). Португальський мореплавець Васко да Гама в 1499 р. вперше проклав морський шлях із Європи в Індію. Арабський вчений і мандрівник Ібн Баттута на початку XIV ст. здійснив подорожі до Туреччини, на Балканський півострів, побував на півдні сучасної України, у Центральній Азії, Індії, Індонезії, Китаї. Рис.2 Рис.1

2. Дослідження європейців у Центральній і Східній Азії. Важкодоступні райони Азії почали досліджувати лише в XIX ст. У 1856—1859 рр. російський мандрівник Петро Семенов здійснив подорож на Тянь-Шань. Він зібрав колекції 1700 видів рослин, зразки 300 видів гірських порід. П. Семенов описав вертикальну поясність Тянь-Шаню, вивчив 23 гірські перевали, установив висоту снігової лінії, відкрив сучасне гірське зледеніння, досліджував озеро Іссик-Куль, витоки річки Сирдар’ї. У пам’ять про дослідження ним Тянь-Шаню в 1906 р. до його прізвища було додано другу частину «Тянь-Шанський» (рис. 3). У вивченні Центральної Азії значною є роль Миколи Пржевальського (рис. 4), правнука запорізького козака Паровальського. Щонайменше 18 років свого життя він присвятив вивченню важкодоступних азіатських районів. М. Пржевальський досліджував верхів’я великих річок Хуанхе та Янцзи, наніс на карту північні окраїни Тибету, провів серйозні кліматичні спостереження території, зібрав найбагатшу ботанічну та зоологічну колекції, розкрив таємницю озера Лобнор. За роки досліджень Пржевальський здолав понад 33 тис. км. Академік Володимир Обручев, автор книг «Плутонія», «Земля Саннікова», «Золотошукачі в пустелі» та інших, написав свої пригодницькі романи, ґрунтуючись на фактах, зібраних ним в експедиціях. Він здолав Сибір і Середню Азію, Крим і Кавказ, Північний Китай і Центральну Азію, пройшов місцями, де не ступала нога жодного європейського мандрівника. Природу Центральної Азії також досліджували Г. Потанін, О. Воейков, П. Козлов, М. Вавилов, Е. Мурзаєв та ін. Рис.3 Семенов-Тянь-Шанський. Рис. 4. М. Пржевальський.

3. Вивчення північних районів Азії, Сибіру, Далекого Сходу. Відкриття північно-східного морського шляху, який з’єднав Європу зі сходом Азії через Північний Льодовитий океан, пов’язане з іменами відважних землепрохідців: російський мореплавець Семен Дежньов (рис. 5) проплив уздовж північних узбереж материка, досліджував долини річок Лена, Колима та Індигірка, відкрив протоку між Азією та Америкою; у 1697—1699 рр. сибірський козак Володимир Атласов подорожував Камчаткою, досяг Північних Курильських островів, склав опис відкритих земель. У XVII ст. російські землепрохідці, незважаючи на суворі кліматичні умови, практично відкрили весь Сибір. За результатами їхніх досліджень були складені перші карти Північної Азії. Рис. 5. С. Дежньов.

Головне• Вивчення території Євразії почалося ще за давніх часів і триває дотепер.• Перші відомості про азіатські країни були донесені європейцям завдяки мандрівкам Геродота, військовим походам, торговельним караванам. У Середні віки багато відкриттів було здійснено арабами та європейськими купцями.• Наукові дослідження внутрішніх районів Азії розпочалися лише в XIX ст. Великий внесок зробили П. Семенов-Тянь-Шанський, М. Пржевальський та ін.• Дослідження північних областей Азії були здійснені російськими землепрохідцями.