Презентація "Феміністичний рух у Західній Україні к. ХІХ - п. ХХ ст."

Сумна історія нашого народуі сумна доля його жіноцтва. Наталія Кобринська

Як відомо, фемінізм – це культурний рух за визнання прав жінок нарівні з чоловіками. Так сприймалося це явище в ХІХ ст. й на початку ХХ. Сьогодні фемінізм – це, швидше, певний спосіб прочитання культури, метод аналізу культурних текстів з позиції жінки. У такому розумінні фемінізм щільно пов’язаний з ґендерним підходом до аналізу широкого кола соціально-економічних, політичних та соціокультурних явищ. Історія феміністичного руху нараховує близько двох століть. Вже у ХVІІІ ст., у Франції, Олімпія де Гуж подала до конвенту “Декларацію прав жінок і громадянок”, де, зокрема, говорилося: “Жінки мають право виходити на шибеницю, отже, вони можуть виходити на трибуну”. За даними науковців, першими українськими поетесами були в ХІХ ст. Марта Писаревська (1799 – 1874) та Олександра Псьол (1817 – 1887), хоча творів їх майже не збереглося, і дехто з науковців вважає їх творчість вдалою літературною містифікацією. У 1884 р. в Західній Україні виникло “Жіноче товариство”, організоване Н. Кобринською у Станіславі, до нього входило майже 100 жінок. Олімпія де Гуж

Основоположницею жіночого руху в Україні вважають письменницю і громадську діячку демократичного напрямку Наталію Кобринську, яка об’єднала чимало патріотично налаштованих жінок у жіночі товариства, які організовувалися в Галичині і на Буковині, а пізніше – й на Східній Україні. Активними учасницями жіночого руху були передусім прогресивні письменниці Євгенія Ярошинська, Ольга Кобилянська, Дарина Полотнюк (Ірина Вільде), Олена Пчілка, Леся Українка, Костянтина Малицька (Віра Лебедова), Сидонія Никорович – Гнідий, педагоги Софія Русова, Марія Домбровська (Марійка Підгірянка), перша жінка-лікар Софія Окуневська та інші.Ірина Вільде. Олена Пчілка. Леся Українка. Софія Русова

Неоціненна заслуга Н. Кобринської полягає в тому, що, започаткувавши феміністичний рух, вона вселяла в жіночі душі впевненість, надихала на працю в царині культури, суспільно-політичного життя, з якого жінка була виключена. Її особистий приклад заохотив до праці Анну Павлик, О. Кобилянську, Є. Ярошинську, Ольгу та Михайлину Рошкевичок, Софію Окуневську-Морачевську, Уляну Кравченко (Юлію Шнайдер), Клементину Попович і чимало інших жінок, які лишили помітний слід у культурно-літературному русі 80—90-х років XIX століття.

Наталія Іванівна Кобринська (дівоче прізвище Озаркевич) народилася 8 червня 1855 року в с. Белелуї Снятинського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківщині) у родині священика з поважними національно-культурними традиціями. НАТАЛІЯ КОБРИНСЬКА(1855-1920)

Вихована в родині, де до жінки ставилися з особливою шанобою і повагою, Кобринська була прикро вражена, що хтось десь може ставити жінку нижче за чоловіка. Цілковиту підтримку вона дістала від Теофіла Кобринського, талановитого піаніста, співака, композитора, збирача фольклору, котрий 1877 р. стане її чоловіком. Подружжя переїхало до міста, де, звернувши увагу на непродуктивність жіночої праці та марну трату часу на дрібниці, Кобринська замислилася над потребою реформи жіночого ґаздівства. Почала з себе, запровадивши деякі зміни в господарюванні.

Українська письменниця, перекладач, етнограф, фольклорист, педагог, громадська діячка на Буковині. Народилася в селі Чуньків, тепер Заставнівський район, Чернівецької області. Закінчила 6 клас Чернівецької гімназії й учителювала по селам Буковини, одночасно записувала народні пісні, збірку яких числом 450 «Народні пісні з-над Дністра» вийшла друком 1972. ЄВГЕНІЯ ІВАНІВНА ЯРОШИНСЬКА (18 жовтня 1868 - 21 жовтня 1904)

Оповідання, «образки з життя», нариси Ярошинської характеризуються багатством різноманітних персонажів, серед них: реалістично зображені представники різних прошарків села, інтелігенції, присвяченої служінню народові й збайдужілої, зміщаненої, жінок-інтеліґенток, що борються за рівноправність тощо. Ярошинська була активною діячкою жіночого руху. Померла письменниця 21 жовтня 1903 року у Чернівцях. Похована на центральному кладовищі (вул. Руська). З причини, що твори Ярошинської довго не перевидавалися, вона якийсь час була напівзабутою.

Учасники з’їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу у світ «Енеїди». Львів, 1898 р. З колекції проф. Ф. Погребенника. Зліва направо:1-й ряд: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський.2-й ряд: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий.3-й ряд: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лук’янович, Микола Івасюк.

АННА ПАВЛИК (1855 – 1928) Анна Павлик, українська громадсько-культурна діячка і письменниця, активна учасниця жіночого руху в Галичині, сестра Михайла Павлика, справляла сильне враження своєю чесністю, одвертістю, непохитністю переконань, які не розходилися з її способом життя. Василь Стефаник, який познайомився з Анною у Коломиї, будучи гімназистом, через багато років в автобіографії писав: «Для мене вона була чимось найкращим в моїм злиденнім життю». Іван Франко присвятив їй поезію «Анні П.».

 Народилася 3 лютого 1863, с. Велдіж, нині село Шевченкове Долинського району Івано-Франківської області, померла 7 травня 1945, с. Бабинці Борщівського району Тернопільської області) — українська письменниця, громадська діячка. Була діяльна в галицькому жіночому русі. ПОПОВИЧ-БОЯРСЬКА КЛИМЕНТИНА КАРЛІВНА

Українська письменниця, активістка українського жіночого руху, перша в Західній Україні жінка-поетеса, чиї твори стали популярними. УЛЯНА КРАВЧЕНКО (справжнє ім'я Юлія Шнайдер)(18 квітня 1860 — 31 березня 1947) Юлія Юліївна Шнайдер народилася в містечку Миколаєві, що на Львівщині в родині повітового комісара, німця за походженням. Початкову освіту майбутня письменниця здобула вдома, у подальшому навчалася у Львівській вчительській семінарії (1877–1881).

Після закінчення семінарії Уляна Кравченко отримала посаду місце вчителя в школі містечка Бібрка, де вчителювала до 1884 р. В тому ж році вона була переведена до сусіднього села Стоки, де у недобудованому приміщенні школи пропрацювала кілька місяців, а потім за протекції Івана Франка була переведена до Львова.

Українська фольклористка, мемуаристка. Одна з перших письменниць у Галичині, яку Іван Франко й Михайло Павлик називали «великим талантом». Дочка пароха с. Лолина Долинського повіту, сестра Ольги і Ярослава Рошкевичів. Мати українського художника Івана Іванця. І. Франко надрукував кілька її художніх творів та нарисів. Крім того, М. Рошкевич допомагала Франкові у різних видавничих справах. МИХАЙЛИНА РОШКЕВИЧ (1855 -1935)

СОФІЯ АНАСТАСІВНА ОКУНЕВСЬКА-МОРАЧЕВСЬКА (12 травня 1865 - 24 лютого 1926) Народилася в селі Довжанка, Тернопільської області в сім'ї священика Окуневського Анастаса Даниловича (походив з давнього українського роду «Окунів»), який 1881 року успішно закінчив Віденський медичний університет і став доктором медецини. Працював на. Буковині, куди дуже часто приїжджала Софія. Дядько Окуневський Кирило Данилович — один із перших українців, що здобули вищу фармацевтичну освіту. 1884 року їй вдалося отримати дозвіл на складання іспитів за гімназійний курс, і 1885 року вона їх блискуче склала при Львівській академічній гімназії, чим викликала сенсацію в усій Галичині (1886 року її закінчило лише 13 дівчат). Одним з її вчителів був відомий філолог Юліан Кобилянський (брат Ольги Кобилянської), який був у захваті від здібностей талановитої дівчини.

У 1887 році поступила на медичний факультет Цюрихського університету, який закінчила в січні 1896-го, ставши першою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині та першою українкою Галичини, що здобула університетську освіту. Отримала звання доктора медицини Цюріхського університету. Практикувала у Швейцарії, Чехії, у місті Львові. Цюріхський університет. Ольга Кобилянська про Софію Окуневську висловилася так: «Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріла».

  Буковинська художниця та етнограф польського походження, близька подруга О. Кобилянської. АВГУСТА ЙОСИПІВНА КОХАНОВСЬКА (6 липня 1866 — 7 грудня 1927) Згідно українських довідкових видань Августа Кохановська народилася у 1866 році в місті Кімполунг (Південній Буковині) в сім'ї чиновника. Батько художниці, Йозеф Кохановський навчався у Чернівцях, де 1850 року закінчив міську гімназію. Український мистецтвознавець Тетяна Дугаєва припускає, що Йозеф Кохановський у дитинстві та у молоді роки мешкав у Садгорі, де одружився і де могла народитися Августа.

Невдовзі родина виїхала до Кімполунгу — міста дитинства та юності їхньої доньки. А 1885 року вони повернулися до Чернівців, де батько отримав посаду в раді окружної управи. 1895–1900 навчалася у Віденській академії мистецтв. По її закінченні поселилася в Чернівцях. Померла в місті Торунь (Польща). Згідно акту про смерть Августи Кохановської це відбулося 7 грудня 1927 року. В українських довідкових виданнях зустрічається дата смерті 7 грудня 1929 року.

Роботи Августи Кохановської

О. Кобилянська найяскравіше втілює ідею українського літературного фемінізму на межі століть. Письменниця була феміністкою за переконаннями, феміністками є її героїні. О. Кобилянська стояла осторонь активного жіночого руху в Галичині 80-90-х рр. ХІХ ст., але залишалася твердою поборницею жіночої самостійності. О. Кобилянська – палка прихильниця Ніцше, але розуміє вона його філософію поверхово й однобічно (подолання нудоти життя, пошук вищого життєвого сенсу, досягнення абсолютної – соціальної – свободи, прагнення знайти в конкретному соціумі “надлюдину”, з якою варто провести життя, або стати такою “надлюдиною” самій).