Василь Герасим’юк народився 18 серпня 1956 р. в місті Караганді в сім’ї репресованих Дмитра та Марії Герасим’юків, вивезених із рідного села Прокурава у товарняках, під конвоєм, разом із тисячами інших «пособников бандитских формирований». За три роки до народження Василя його батьки «погодилися» на довічне поселення в Казахстані, що й засвідчили підписами на паперах, які лягли в картотеку каральних органів.
У селі Прокурава на Косівщині Івано-Франківської області минули дитячі літа Василя. Саме тут споконвіку жили митці – живуть вони там і сьогодні різьбярі, музики, вишивальниці, ткачі, – кушніри… Біля Прокурави розкинулися Брустури, де можна почути найкращу на Гуцульщині троїсту музику; тут не тільки грають, а й самі роблять інструменти, які розмовляють усіма голосами Карпат. Нема сумніву, що художнє світобачення В. Герасим’юка виникло в голосах брустурських цимбалів і прокуравських сопілок, у дивах гуцульських килимів і вишиванок, у загадковому й щемливому світі нашого карпатського народного мистецтва. Як говорить поет, його дід «птиці вирізьблював», а мати вишивала «стрімкі узори».
Писати Герасим’юк почав ще в шкільні роки. Його вірші потрапили на сторінки літературних журналів, швидко привернули увагу читачів. По закінченні філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка Герасим’юк працював у видавництвах «Молодь» і «Дніпро». Київський національний університет ім. Т. Шевченка (сучасний вигляд)
Закоханість у Гуцульщину відчувається в кожному вірші В. Герасим’юка. З тієї закоханості він постає як творець, саме вона формує незалежність його поетики. Формування особистості відбувалося у рідному краї, де поєдналися язичництво і християнство, які письменник у своєму духовному досвіді не відділяє.
У творчій манері митця відчувається бажання поєднати досвід духовного життя українського народу із загальнолюдськими культурними надбаннями. Поезії митця засвідчують його значний інтелектуальний потенціал, схильність до філософських роздумів. Характерною рисою художніх пошуків Герасим’юка виступає поєднання християнської духовності з давніми гуцульськими віруваннями.
Змальовуючи глибинну єдність свого ліричного героя з людьми, звичаями, природою гуцульського краю, Герасим’юк утверджує думку про особливу роль, яку в житті кожного відіграє мала батьківщина. Нерозривний зв’язок із родовою традицією зовсім не заважає йому вільно почуватися у світовій культурі. Звертаючись до світових образів та мотивів, поет оригінально й художньо переконливо розкриває їх нові грані в національному духовному контексті.