Презентація "Григорій Сковорода. "Ой ти птичко жовтобока", "Гей, поля, поля зелені""

Григорій Сковорода "Ой ти птичко жовтобока" "Гей, поля, поля зелені"

Григорій Савич Сковорода український філософ, богослов, поет, педагог, перекладач, композитор літургійної музики. Має значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називають “Українським Сократом”.

Народився Григорій 3 грудня 1722 р. в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, на Полтавщині у козацькій родині. Батько Сава Сковорода був рядовим козаком, який у мирний час займався шинкуванням і продажем вина. Мати Пелагея походила зі Шангіреїв, рід яких мав кримськотатарське походження. Григорій мав ще старшого брата Степана. З дитинства ріс “чудним” хлопчиком, заглибленим у свої думки і не придатний до господарської роботи. Влітку 1730 його віддали до дяківської школи в Чорнухах.

У серпні 1734 р. Григорій вступив до Києво – Могилянської академії . Вчився добре, протягом навчання вивчав декілька мов та опановував твори античних авторів.

Після звільнення з Харківського колегіуму у 1769 р. Сковорода оселився на пасіці в Гужвицькому лісі неподалік Харкова і зажив життям пустельника. Відтепер він обрав новий і не знаний до того стиль життя – мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті – чверть віку. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній він ніколи не розлучався з Біблією, сопілкою, і своїми творами. Слава про нього розходилася широко, і багато хто бажав його бачити й чути як речника великої правди.

Навколо нього сформувалося коло шанувальників – студенти філософії – Я. Правицький. В. Білозерський. М. Заводовський. Вони збиралися в домі Сковороди, читали античних авторів, писали вірші, співали, гуляли за містом у садах.

Творча спадщина Григорія Савича Сковороди порівняно невелика але досить багатогранна. Вона представлена творами (збірка “Сад божественних пісень, що проріс із зерен Священного писанія”, вірш “De Libertate”), байками в прозі (“Байки харківські”), трактатами, діалогами, притчами (“Розмова, названа Алфавіт, або Буквар світу”, “Асхань”, “Нарцис”, “Вступні двері до християнської доброчинності”, “Убогий Жайворонок”), перекладами та переспівами римських авторыв (поетичні твори Овідія, Горація, Муре, прозові твори Цицерона, Плутарха, Сидронія Гозія та ін.). Найбільшу цінність становлять пісні та байки, написані прозою.

Григорій Сковорода – це людина глибинного характеру, світлого серця і проникливого розуму. Людина, саме життя якої було оригінальним творінням. «З усіх утрат втрата часу часу найбільша»“З видимого пізнай невидиме”“Найгірша хвороба – хворіти духом.”«Бери вершину і матимеш середину»«Один у багатсві бідний, а інший у бідності багатий»«Ні про що не турбуватись – значить не жити»“Визначай смак не по шкарлупі, а по ядру”

В останній рік життя Григорій Савич проживав у селі Пан – Іванівка в домі колезького радника Андрія Ковалівського де і помер 9 листопада 1794 року. На хресті над могилою, на прохання самого Сковороди, було написано: «Світ ловив мене, та не впіймав …».

Національний літературно – меморіальний музей Г. С. Сковороди, с. Сковородинівка, Золочівського району Харківської областіМеморіальний музей Г. С. Сковороди Національного історико – етнографічного заповідника «Переяслав», м. Переяслав. Чорнухинський літературно – меморіальний музей Г. СковородиІсторико-культурний заповідник «Батьківщина Григорія Сковороди», смт. Чорнухи Полтавської області.

Великий письменник і філософ – писав: «Ми створимо світ кращий. В майбутній Україні бачу все нове: нових людей, нове творіння і нову славу» . Можливо, ми українці ХХІ століття, є тими людьми, які творять нашу нову славу, нашої оновленої землі, на цій землі завжди житиме в серцях вдячних правнуків легендарний любомудр, наша гордість і слава – Григорій Сковорода.

ЗБІРКА«Сад божественних пісень»Вірші Г. Сковороди— це передусім поезія особистих переживань автора, його морально-філософських роздумів про смисл життя, про істинне щастя, добро, чесність тощо.

"Ой пташино жовтобока"Тема: автор порівнює пташину з людиною, щоб вона не рвалась вверх, а хапала середину "не клади гнізда високо" Основна думка: "А я буду собі тихо                           Коротати милий вік,                           Так мене мені все лихо,                            Буду щасний чоловік". Худ.засоби:метафори: "Буйні вітри повівають, руки явору ламають«; епітети: "милий вік","щасний чоловік", "пташино жовтобока". Жанр: філософська лірика.

У творі ми бачимо піднесення найвищих якостей людини: розуму, совісті, працьовитості, проповідь життя, близького до природи. Ідеал поета – не явір, який стоїть над горою і якому буйні вітри ламають вітки, а верба, що шумить низько над водою. Відповідний і епіграф до цієї пісні: «Господь гордим противиться, смиренним же дає благодать».

«Гей, поля, поля зелені...»Тема: зображення краси природиІдея: возвеличення любові до рідного краю. Худ.засоби:метафори: під хмарами дзвонить,на гілля лящить,зійшла денниця,сонце визирає;епітети: потоки чисті,береги трависті. Жанр: пейзажна лірика

У пісні «Ах поля, поля зелені», як і в попередній, виразно звучать народнопісенні мотиви. Автора приваблюють поширені в народній ліриці образи зелених ланів, чистих поточків, кучерявих лісів, жайворонків, соловейків і т. п. Розмір поезії наближається до побудови українських народних пісень. Життю міста з його гарячковою невсипучістю, виром пристрастей і бажань він протиставляв поезію тихих полів, зелених дібров, настрій безтурботного мандрівника, який не знає честолюбства і користі.

Домашнє завдання. Вивчити напам’ять вірш (на вибір)