Презентація. " Харчування людей у минулому; родинні традиції та свята; одяг людини в минулому".

Тема уроку: Харчування людей у минулому; про родинні традиції та свята; про одяг людини в минулому. Урок –подорож по незвичайній країні.

─ Про яку країну згадується у вірші? На Землі великій є одна країна: Гарна, неповторна, красна, як калина. І живуть тут люди добрі, працьовиті. І, скажу по –правді, ще й талановиті. Землю засівають і пісні складають, На бандурах грають і вірші складають .

Мета уроку: розповісти про традиційний одяг українців та українське традиційне харчування; познайомити учнів з головними обрядовими святами українців; розкрити їх різноманітний зміст, історичні і духовні корені; домогтися усвідомлення учнями понять «звичаї» та «обряди»; розвивати творчі здібності, уяву учнів; виховувати інтерес до культурної, обрядової спадщини свого народу, любов до української пісні, слова.

План уроку: 1) Харчування людей у минулому. 2) Традиції, обряди, звичаї та родинні свята українців. 3) Народний одяг.

Домашнє завдання. Зробити Міні-проект на вибір. Виготовити разом з батьками буклет на одну з тем: Харчування українців Одяг українців Звичаї та обряди українців.  

Пригадайте основні заняття людей у минулому. Яке основне заняття? Сіяли гречку, просо, ячмінь, овес, горох, квасолю, коноплі, мак, льон. Поширюється соняшник. Овочеві культури — капуста, буряк, морква, огірки, цибуля, часник. Вирощувалися гарбузи, в південних районах — кавун і диня. З приправ росли пертрушка, пастерна, хрін, кріп. З садівних культур — яблука, груші, сливи, вишні, смородина.

Харчування людей у минулому

Хліб цінувався більше за всі інші печені страви. В Україні пекли хліб переважно з житньої муки. Найбільш поширеними стравами були рослинні – овочеві.

Які овочі вирощували? Овочеві культури — капуста, буряк, морква, огірки, цибуля, часник, перець, петрушка,томати.

Продукти тваринництва: М’ясо намагалися продавати через його дорожнечу. Сало солили, м’ясо готували свіжим або мороженим, інколи теж солили. З молочних продуктів готували сир, в Карпатах та там, де розводили овець на молоко, готували овечу бринзу. Готували сметану, масло здебільшого на продаж. Молоко квасили на кисляк і ряжанку.

Рибу солили або в’ялили.

З супів були розповсюджені два. Це різні види борщу та капусняк. Готували рідкі кашоподібні страви — куліш, ячний крупник. Пили узвари з сухих і свіжих фруктів та ягід, кваси, настої з трав. Хмільний мед і пиво в XIX столітті вже майже не готували.

Інтерактивна технологія «Мозкова атака» Як ви розумієте поняття традиції, звичаї, обряди?

Традиції, обряди, звичаї Традиції ( від лат. традиціо – передача, оповідання, переказ.) – це те, що передається із покоління в покоління як загальноприйняте, загально-обов’язкове, перевірене минулим досвідом, необхідне для існування колективу чи держави. Всі традиції реалізуються через звичаї, свята і обряди. Звичай – це те, що стало звичним, засвоєним, що увійшло в ужиток, це масові дії, які відтворюються тривалий час, повсякденний усталений спосіб поведінки, що склався історично. Обряд – узвичаєне, обов’язкове символічне дійство, приурочене до відзначення найбільш важливих подій у житті людського колективу, родини чи навіть окремої особи.

Весілля Обряд комора на весіллі Весілля в середовищі українців було справжнім драматичним дійством, що супроводжувалася музикою, співами, танцями, іграми, набуваючи характеру народного свята.

Сватання Все починалося зі сватання, коли представники родів молодого й молодої домовлялися про весілля.

Після цього влаштовували заручини. Починалися заручини з церемонії посаду – у висловленні молодими взаємної згоди на шлюб та в його освяченні двома родами. Символами єднання були рушник та хліб.

Між заручинами та весіллям відбувалася підготовка до торжества, обставлена низкою обрядів. Основними тут були дівич-вечір (або барвінкові обряди), бгання короваю та запросини.

Весільний обряд «Розплітання коси» Наступним був обряд розплітання коси молодої. Це відбувалось або вночі з пґятниці на суботу після дівич-вечора, або в суботу рано. Дівчину садили на вивернутий кожух, що символізував жертовну тварину і за тотемними віруваннями був запорукою майбутнього добробуту.

Бгання короваю

Одним із заключних етапів українського весілля є обряд «завивання молодої»

Старий Новий рік Свято Маланки

Особливості українського національного одягу

Український національний костюм використовується зі стародавніх часів до сьогодення. Має помітні особливості в залежності від конкретного регіону, особливо у Карпатах. Розрізняється в залежності від статі (чоловічий та жіночий), віку (дитячий, підлітковий, довесільний, дорослий, старечий) та нарядності (повсякденний, святковий, для великих свят та весілля).

"Только малороссиянки да парижанки умеют одеваться со вкусом! Вы не поверите, как обврожительно одеваются дивчата, парубки тоже ловко… Это действительно народный, удобный и грациозный костюм, несмотря на огромные сапожищи. А какие дукаты, монисты! Головные повязки, цветы! А какие лица! А какая речь! Просто прелесть, прелесть и прелесть!" - Илья Репин. Картина: И.Е. Репин "Украинка у плетня", 1876р.

Традиційне чоловіче вбрання українців дуже схоже на російське та білоруське. Основу чоловічого вбрання складає сорочка, пошита з конопляного або лляного полотна та суконні штани. Сорочка, яку одягали на тіло, часто слугувала верхнім одягом.

Чоловіча українська сорочка відрізнялася розрізом попереду, прикрашеним вишивкою. Сорочка могла бути з воротником-стійкою, відкладним воротником та без воротника. Сорочку застібають пуговицями або зав’язують у ворота тасьмою. Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін, що вдягалася навипуск та перепоясувалась шкір’яним або в’язаним поясом, нешироких штанів. Сорочка часто оздоблювалася вишивкою.

Українські чоловіки заправляли сорочку в штани. Цим вони відрізняються від росіян та білорусів, які носили сорочки поверх штанів.

Штани українці закріпляли на тілі за допомогою шнурка або ременя. Українські штани були дуже широкими. Картина: И. К. Айвазовський "З весілля", 1891р. Взимку поверх рубахи вдягався хутряний кожух, восени та навесні — сукняна свита.

Українські гуцули виворіт своїх штанів прикрашали вишивкою. Вишиті кінці штанин завжди відгинали наверх.

Основою українського жіночого костюму була сорочка. Вона довша від чоловічої та складалася з двох частин. Нижня частина шилася з грубішої тканини.

Вишиванка – це та ж сорочка, тільки вишита. Заміжні жінки обов’язково носили очіпок.

Вишивкою прикрашали жіночі та чоловічі сорочки, верхній одяг, головні убори. Орнаменти, композиції та кольори передавалися з покоління у покоління, стаючи традиційними.

Подол української жіночої сорочки прикрашався вишивкою, його було видно з-під верхнього одягу. Широкі рукава сорочки закінчувалися манжетом у зап’ястка. Дівчата до п’ятнадцятиліття і навіть до самого весілля могли носити лише підпоясану сорочку. Коли дівчина виходила заміж, вона одягала поневу (поясний одяг). Понева прикривала тіло жінки ззаду та кріпилася на талії. Картина: М.Є. Рачков «Дівчина-українка», друга половина ХІХ сторіччя

В українців існувало три види поясного одягу – запаска, дерга та святковий наряд в велику клітинку – плахта.

Дерга складалася з 3-х зшитих довгими краями полотнищ, обхвачуючи тіло жінки ззаду та підв’язувалася поясом. Дерга була повсякденною одежею, тому її шили з чорної або нефарбованої тканини.

Запаска відрізнялася від дерги тим, що до її верхніх кутів часто пришивалися тасьомки, які зав’язувалися на талії. Зазвичай носили дві запаски, часто – різного кольору. Одна запаска прикривала тулуб ззаду, друга – спереду.

Плахта була святковим одягом. ЇЇ виготовляли з тканини в клітинку, вручну вишивали шерстяними або шовковими нитками.

Яскравим доповненням до українського жіночого костюму були нагрудні прикраси з дорогоцінних каменів, скла , дукачі.

Верхнім одягом слугувала юпка, яка повторювала форму жилетки.

Корсетка – традиційна жіноча безрукавка з талією на Східній Україні.

Кобеняк - подібний до халату одяг українців. Його одягали поверх шуби, шили з сукна переважно сірого кольору.

Опонча – особливий тип халату з рукавами та капюшоном.

В різних регіонах України традиційний одяг міг відрізнятися. Наприклад, в гірських районах одягали кептар – хутряну безрукавку, а лейбик – безрукавку з сукна носили мешканці Західної та Північної України.

Обов’язковим елементом будь-якого одягу українців був пояс. Нарядні пояси були довжиною до 3-4 метрів, ними обмотували талію декілька разів, а кінці звішували до колін або нижче.

Чоловічі головні убори українців дуже різноманітні. Виготовлялися головні убори з хутра (овчина), шерсті, сукна.

У кінці ХІХ сторіччя українці почали носити широко розповсюджені на той час картузи та кепки.

На відміну від дівочих, жіночі головні убори мали повністю покривати голову, не залишаючи відкритим волосся. Традиція покривати голову жінкам зберігалася і у ХХ сторіччі. З’явитися на людях, і особливо в церкві, вважалося великою ганьбою для української жінки.

Хустка - найпоширеніший головний убір заміжніх жінок.

Дівчата носили вінки зі штучних або живих квітів зі стрічками. Дівочі головні убори не закривали голову, показуючи гордість кожної української дівчини – косу.

Спрощений варіант жіночого головного убору – м’який легкий капелюшок (очіпок), котрий зав’язувався шнурком, протягнутим крізь підкладку. Шили очіпки з тонкої тканини різних кольорів, з підрізом на лобі. Підріз робили так, щоб над лобом утворювалися дрібні складки, а тканина на лобі залишалася гладенькою. На потилиці закладали рубець, крізь який протягували шнурок. Святкові очіпки шили з золотої або срібної парчі. На східноукраїнський сідловидний очіпок з двома стоячими гребнями поперек голови вплинув південноросійський кокошник з двома гребнями.

Взуття українців, як чоловіче, так і жіноче, виготовлялося зі шкіри, яку спочатку не шили, а морщили, прив’язуючи до ніг довгою мотузкою. Звідси й назви – морщуни, постоли, ходаки.

Чоботи - шкіряне взуття з високими голенищами, шилося без каблуків. Інколи каблук заміняла невелика залізна підковка на п’ятці.