Презентація " І. Нечуй-Левицький "Запорожці"

Перше березня Класна роботаІван Семенович Нечуй- Левицький(13.11. 1838- 02.04.1918)  „Немало пройдено шляхів,Лягло немало й ворогів,Та лиш козак стоїть й пониніНа нашій славній Україні”

Іван Нечуй-Левицький

Сьогодні ми починаємо вивчення життя і творчості видатного українського письменника Івана Нечуя-Левицького, який виріс серед розкішної природи черкаського краю, серед чарівних краєвидів з білявими хатками на берегах річки Рось. Про історію рідної землі Івась дізнавався із захоплюючих розповідей свого батька Семена Степановича та з книжок батьківської бібліотеки, які пробуджували інтерес до української минувщини.

Іван Нечуй-Левицький (справжнє прізвище Левицький) народився в містечку Стеблеві, що на Черкащині, у родинісвященника. Хлопець зростав серед чарівної природи. Автор повісті «Кайдашева сім’я» — одного з найулюбленіших художніх творів українства. Цей твір ви будете читати в 10 класі, а сьогодні - казку «Запорожці»про славного лоцмана Карпа Летючого.

1. Справжнє ім’я та прізвище письменника Івана Нечуя-Левицького -Іван Левицький (псевдонім – Нечуй) 2. Народився він у 1838 році. 3. Дитинство письменника проходило на берегах річки Рось. 4. Місцевість, де народився Іван, називалась Черкащиною. 5. Батько Івана Нечуя-Левицького за фахом був священиком 6. Батько віддав Івана вчитися у Богуславське духовне училище в 7 років. 7. Писати власні твори українською мовою автор почав у 1861 році. 8. Письменник мріяв об’єднати свої історичні твори у збірку під назвою„Історія України«. 9. Уперше „Повісті Івана Нечуя” були надруковані у місті Львові. 10. Казка „Запорожці” була написана у 1973 році. 11. Головний герой казки -Карпо Летючий.

Люди, які тікали від панського насилля, селилися на вільних землях,  називали себе козаками, що означає – вільна людина. Козаки були дуже відважними і не боялись смерті тому на голові залишали лише чуба – який попереджував ворога, що козак не боїться загинути в бою…Серед козаків були – характерники це люди які володіли надзвичайними здібностями. Найвідомішим характерником був Іван Сірко, який наганяв страх на ворогів. Козаки жили на Січі. Січ – це дерев’яний замок який оточував глибокий рів і височезний вал, з дозорними баштами і бійницями для гармат, дерев’яний частокіл – все це говорило про те, що тут живуть лицарі.

Посередні Січі знаходився Майдан для навчання військової вправи. Також козаки на ньому голосували за Гетьмана і карали тих, хто порушив закони запорізьких козаків. Посередині майдану стоїть церква Покрови Пресвятої Богородиці – заступниці усього козацтва.

За пияцтво на Січі  козака прив’язували до стовпа, під яким  лежала в’язанка довгих хворостин, і хто з козаків не проходив поряд, бив три рази бідолаху по спині. І не дай тобі Боже, щось вкрасти у товариша свого! За це на Січі карали на смерть.

Козаки дуже швидко плавали по Дніпру і Чорному морі на своїх чайках - це  човен, видовбаний з верби або липи, борта обшиті дошками. На борту підв’язаний пояс з очерету, який захищав чайку при обстрілі і не давав потонути чайці. 

Івана Нечуя-Левицького особливо приваблювала українська старина, історія славного козацтва. Образи гетьманів, запорожців були для нього уособленням національного ідеалу, волелюбності і нескореності духу народу, його кращих якостей. 

СЛОВНИЧОКЛоцман – провідник суден, добре обізнаний із певною ділянкою моря, річки або каналу. Дніпровські пороги – кам'янисті поперечні підвищення дна річки, що перетинають її спокійну течію. Байдак – великий човен. Ненаситець – найстрашніший та найпідступніший поріг на Дніпрі, де розбивались човни і гинули люди. Характерник – чарівник, козак-чаклун. Запорозький кош (кіш) – козацький військовий табір на чолі з кошовим отаманом. Шинкарі – продавці.

Історична казка «Запорожці», написана автором у 1872 році, була вперше надрукована у львівському журналі «Правда» (1873 р.). Цього ж року вона вийшла у Львові окремою брошурою, а у 1874 році в Києві, увійшовши у збірку «Повісті Нечуя-Левицького». За жанром «Запорожці» - літературно- фантастична казка.

Мова творів письменника — переважно буденна мова українського народу, проста, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим досвідом.

Тема: нагадування сучасникам про призабуту славу Запорізької Січі та запорожців – захисників та оборонців всього українського. Ідея: уславлення героїки минулого українського народу – гімн волі та мужності запорожців.

Персонажі твору: Карпо Летючий – молодий лоцман. «він був потомок славних запорожців і мав увесь хист, всю вроду запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий! Гарний з лиця, гарний з стану, кругом гарний, ще й до того сміливий! …»;

Іван Музика – лоцманський отаман. Отаман вірив йому (Летючому), як самому собі. Гетьман. «Гетьман був вищий і кращий од усіх запорожців; високий, як Палій, гарний, як Мазепа, сміливий, як Богдан Хмельницький. Його лице блищало, як раннє сонце, здається, не було коня на світі, щоб вдержав його на собі!»

Запорожці – мешканці підводного світу різного віку. «На їх були високі чорні шапки з червоними верхами, сині кунтуші з рукавами на одкид»; «вони були високі, рівні, дужі! Такі вони були гарні на вроду, що він (Карпо) таких людей не бачив ні між панами, ні між простими селянами»

Маруся Музиківна. «Та дівчина була як дві краплі води Олеся Музиківна! Такі самі в неї були великі карі очі, такі ж маленькі губки, такі ж чорні великі коси. Навіть такими квітками була в неї вишита сорочка».

Сто років тому вона покохала гетьмана і вчинила великий гріх – припливла човником на запорозький острів. За це стала калиною, адже жодна дівоча нога не повинна була торкатись січової землі. Разом з запорозьким кошем Марусю-калину поглинув Дніпро, а її рід уже в п’ятому коліні зостався жити в Україні.