Презентація "Ігор Лагоза" до програми "Літературна Харківщина".

Всезнаюча лисиця (Байка) Якось на птахофермі в пастку Зацапали Тхора і Ласку, Та ще не влігся пух, Іще й гармидер не ущух, Ще спокій птиці тільки сниться; А вже на ферму мчить Лисиця. Вхопивсь за голову Явтух, Шкребе він тім’я, чуба біля вуха: – Чого злодюги ферму не минають? Хіба не знають – Горить під кожним злодієм земля: На шкоді їх колись-таки піймають. А Лиска тільки зуби вискаля: – Подумаєш – піймають! То й що? Адже лише у вас із нас Ніколи шкуру не здирають. ............................................. Дивись-но: все на світі, кляті, знають!

Віддана лисиця (Байка) Коли господарями у бору Були Ведмідь і Ведмедиця, То в будь-яку пору Їм слугувала віддано Лисиця. Та ось у ті ліси Потрапив Лев, а з ним – Левиця. І знову в будь-які часи Їм слугувала віддано Лисиця. Нарешті, в той же бір Пролізли у начальство Кіт і Киця. І до сьогодні із тих пір Обом слугує віддано Лисиця, Коли ж узавтра в гай Припреться Чорт, а з ним Чортиця, То не настане край – Їм слугуватиме ота ж Лисиця. .................................................... Лисицям в нас нема замін, Повсюди тільки віддані Лисиці... Ох, хочеться затиснуть їх межи колін І всипать жару нижче поясниці!

Куцометражки Казкове життя – Мамо!.. Що таке казкове життя? – Це, дочко, таке життя, як у казках буває: один розумний, а всі інші дурні. Зрозуміла? – Звичайно. Це як у нашому колгоспі: голова – розумний, а решта... Ну, такі, як ми з тобою. Молодожони – Я, Михайле, розлучаюся із своєю Марією. – З якого дива? – Хочу женитися вдруге. – На кому? – Та на Марії ж! – Щось я не зрозумів... – А що тут не зрозумілого? Поженимося, будемо знову молодожонами. І не буде в нас ні сварок, ні лайок, ні нарікань, ні похмурих облич, як було це сорок років тому.

Ведмежі спиці (Байка) На водопої, над струмком Ведмідь зустрівся з їжаком. І хоч відомо, що Ведмідь, колись та й нині Дрібноту раз в три роки поміча, Та тут вклонився, лапи тисне їжачині, Поглянув прямо, зиркнув з-за плеча, А потім і шепнув, віддавши під дубок: – Порадь мені, браток, Бо я поради потребую, як водиці. Не день, не два – десятки літ Котився з мене піт, І не тому, що дуги гнув, а чи чесав я спиці – Умів такий я скласти звіт, Що Лев у дальньому гаю, Мов на долоні, бачив відданість мою. А нині ж Лев не десь, а тутечки, в бору! Хоча твої поради і колючі, Та більш, аніж голок боюсь я бучі. Кажи ти швидше, бо умру: Як відвезти мені загрозу? – А чом тобі отак на клин зійшовся світ? Якийсь, напевно, з ладу вийшов нерв, – Їжак колючу не міняє позу, – Адже у тебе кожен звіт – Найдосконаліший шедевр. – Так дуги ж липові, а спиці – з верболозу.

Стовп – Коли б я не повертався додому, завжди на моїй дорозі стоїть стовп. Як не стараюся обійти його, та обов’язково вріжусь у нього головою. Люди добрі, що мені робити? – Повертатися додому тверезим. Сірко (Байка) Одного разу десь Сірко і Лис Громадськую комору Сторожувати найнялись, Щоб ні зсередини, ні з двору Ніхто добра поцупити не міг. (А є іще охочі В комору зазирнути проти ночі!) І от Сірко оббіг навколо та й приліг В коморі на поріг. А Лис тим часом, Відкривши бодню з м’ясом, Узявся щиро за свинину. Сірко спочатку Лиса умовляв, Куснув разів зо два, гарчав, А там І сам

Почав ковтати слину. „ Цей клятий Лис усе поїсть!..” Й собі узявсь за кість. А вранці вчили людоньки сторожу: Уріжуть Лиса батогом між вічі, Сірка ж ударять двічі. – Та майте ж совість божу!.. – Вищить Сірко, хвоста спустивши вниз: – Це ж Лис м’ясце поїв. Я ж кістку тільки згриз. Чом кара лиш мені в подвійній мірі?.. – За те подвійного ти маєш чосу, Що, бач, не Лис, а ти в нас був в довірі – Отож із тебе й більше спросу. Людська довіра – честь висока, Тому й пильнуй її, немов зіницю ока!