Презентація "Василь Мисик" до програми "Літературна Харківщина".

Романтик Епіграф : В серце ввібрав я Усе, що відгледів.

Життєва позиція Працює коректором у друкарні, яка обслуговувала не тільки часопис і художню продукцію “ Червоного шляху ”(м. Харків), але і всі інші видання ЦК КП(б)у. Ходив на засідання поетичного об’єднання “ Гарт ”.

Твори Перший вірш “ Степ ”(1922). перша збірка “ Трави ”(1927), збірка “Блакитний міст ”(1929), “ Зона ”, “ Дядько Сай ”, “ Помин ”, “ Літо ”, “ Осінь ”, “ Віра ”, збірки “Чотири вітри”(1930), “ Будівники” (1933), “ Вибране ”(1958).

Художній світ: В. Мисик підноситься до поетизації безкрайніх просторів рідної землі і таких же безкрайніх можливостей людського духу. Конфлікт епохи осмислюється поетом діалектично – в єдності й боротьбі протилежностей.

Понад 60 імен митців, твори яких перекладав В. Мисик представників різних часів і народів – такий творчий ужиток перекладацької діяльності, такий його реальний вклад у процес зближення і взаємозбагачення народів планети і їх культур.

Слово Ласкавий легіт, – але що в ньому, коли з пустелі віє він? Привітний вогник, – але що в ньому, як на безлюдді сяє він? Прекрасне слово, – але що в ньому, як не від серця йде воно? Стара, стара... Стара, стара. Сухенький ніс посинів. Обвис на плечах ватник (мабуть, синів), Ще й дощ його осінній обважнив. Обличчя темне, як од спеки жнив. Стоїть і думає. Сини, онуки – Всіх докохала, довела до літ – І як гілля, з якого знято плід, Тепер їй зайвими здаються руки, І від полегкості не знає, як Держати їх і що робити далі. Вив’язує із хусточки п’ятак І два купує пряники линялі. Давно бажалось! От би до смаку І з’їла їх! Так поглядає в сінця І зважує, якому б малюку, Що грається на сходах, дать гостинця.

Мати осінь Ніколи ти не снилась молодою Своїм найстаршим дітям, А найменшим? Ти завжди осінь, завжди прогасання: Найстаршим дітям – рання, А найменшим – пізня осінь. Ніколи ти не снилась молодою, Не бачилась уквітчаним політтям, – Ти завжди осінню ввижалась дітям. А внукам? Налягли літа на плечі, Як тучі на зчорніле коноплище, Як мряка на сади й дахи старечі, Де тільки вітер свище. Йдуть сутінки.

Пряде все тонше пам’ять, Б’є дощ у вікна. Світла трошки-трошки. Все глибші зморшки, Все мерхліші очі В блідому неба Маєві... І сніг, і сніг... І от – Нема її, Немає осені: останнє листя днів Закрило й слід її, Що у траві виднів. А ранньою – яка була багата! Околиста, Мов яблуня крислата: Переобтяжена в саду, де стук Достиглих яблук,

Пахи теплі Й перший Холодний протяг з багон прибережних, Із одвологких луг, Із поля, що синіє неоглядно, Коли вже й в хаті чад, гіркий димок, Що стелиться, бо досі в димарі По-літньому залягло – Так, як у пам’яті Від спогадів – думок.

Крапля В кімнаті темно від полиць угнутих, Мелодій непочутих, Од весен страчених, Лиць непобачених, Од вічної незавершень тяготи, Од спраги неосяжне осягти. А за вікном, без тіні за клопоту, Маленька крапля, що їй жити мить, Кругліє, знизується з дроту І – поки до землі летить – Встигає всесвіт у собі вмістить.

Чорнотроп Неабияке в тебе щастя – Пройшов ти погані царства: Перше – чорне, друге – колюче, Третє не лучче – Сонне-сонне, дрімотне-дрімотне, Поламав чотириста голок, Підпираючи жовклі повіки, Переплив ріки, Повні всякого гаду й ряски, – І прийшов до дівочої ласки, Полюбила тебе царівна, Покохала не знати за що, Врятувала від наглої смерті, Вирвала З крем’яного полону Й привела до рідної хвіртки: „ Привітайся до тата й неньки,

Запитай, Чи приймуть невістку, – А я підожду, що скажуть, Біля старої криниці. Та гляди, не забудь за мене!” Як же всі пораділи дома! Обіймають, ведуть у хату, Застилають столи тисові, Накликають гостей без ліку, Щонайкращу Висватують дівку І справляють весілля. Весілля?

Злізла бідна царівна На сиву вербу, Дивиться На веселий банкет, Одурив, одурив царівну! Уставай з-за повного столу, Покидай найкращі напої, Поспішай Царівну застати, Не дожидай, щоб ліг Сніг, Щоб замерзла На гілці роса, Щоб вернулась У казку краса. Іди між капустою й кропом, Іди молодим чорнотропом! А прогавиш царівну – що можна Тоді сказати про тебе? Був Винозорим коханцем, А став необачливим дурнем.