Характерні риси візантійського іконопису. Зображення стає більш умовним, обличчя змінюють ліки (святих). Використовується зворотна перспектива (тобто точка сходу розташовується не в глибині зображення, а в людині, що стоїть перед іконою) і позачасове зображення. Відсутнє джерело світла (світлоносна вся ікона) і фігури не відкидають тіней, бо в Царстві Божому немає тіней.