Презентація " Історія Миколаївського цукрозаводу та його засновників - родини Курдюмових"

Історія Миколаївського цукрозаводу та його засновників – родини Курдюмових

Миколаївський цукровий завод був заснований 1845 року Іллею Сергійовичем Курдюмовим. Спочатку справа була заснована в самих скромних розмірах, але поступово поширилась, переважно внаслідок закриття 5 сусідніх заводів.

Цукровий завод Курдюмових. Цукровий завод з-під села Козацького до Слободи переніс І. С. Курдюмов, новий власник маєтку Бошів. Проте сам він у селі не жив, а мешкав у Петербурзі. До будівництва цукрового заводу поряд працював крохмальний завод (нині — садиба Гудименка Д. Й.

Завод був перенесений Курдюмовим із хутора Вовчик. Цукровий завод у Вовчику

Щоб заробити хоч якісь кошти на поживання, сюди, на цукроварню, йшли працювати селяни вільними робітниками

Завод швидкими темпами розвивався і вже 1911 він набув своїх найбільших розмірів

З розвитком заводу багатіли і його власники– Курдюмови. Курдюмови– це рід путивльських купців ХVII-XX ст. Найвідомішим та можливо останнім представником цієї династії був Курдюмов Ілля Сергійович – засновник заводу. Однак вірогідно, що нащадкомІллі Сергійовича в с. Попова Слобода був Василь Павлович Курдюмов. Свідченням цього є запис у церковно-метричній книзі Троїцької церкви за 1913 рік.

Після заснування заводу рід Курдюмових переселився до нашого села і проживав тут до 1920-их років. Будинок Курдюмових у с. Попова Слобода, пзніше заводський гуртожиток, зараз повністю зруйнований

Оскільки робота на заводі була прибутковою, сюди приїжджали сотні людей, тому власники заводу будували будинки для робітників. Біля цих будинків з’являлися шинки, лікарні, школи.

Будинки біля заводу поділялися на 3 класи: будинки для інженерів, будинки для робітників та так звані «собачівки»Будинки для інженерів зводилися з червоного каменю, були надійними і доволі великими

Будинки для робітників робилися з дерева і замазувались глиною. Це були довгі будинки, у які вміщувалося 5-6 квартирок

“Собачівки”– маленькі будиночки з дерева та глини. Це були будинки для найнижчих класів, які через свій маленький розмір були дуже некомфортними. Також найнижчі верстви проживали у підвалах великих будинків. Сучасна вулиця Маяковського по сільському має назву “Собаче” Звеніть увагу на маленькі віконечка під будівлями

Заводська лікарня, збудована Курдюмовими

Заводська(пізніше Першотравнева) школа

Про розвиток заводу свідчить і те, що при ньому існувала власна контора Тодішнє приміщення контори(зараз Першотравнева школа)Документ виданий даною конторою

В кінці 1920 року більшовиками створено радянську державу. Настає час мирного розвитку та радянізації всього українського: земель, підприємств, власності. Напередодні революції Курдюмов передає завод єврею Ширману в оренду на 99 років(оскільки у зв’язку з приналежністю до своєї національності останній не мав права його купити) та разом із сім’єю виїжжає за кордон, покинувши всі свої власності.

Завод разом з усіма робітниками переходить у власність комуністів. Його переіменовують на “Першотравневий”

1936 року завод було оснащено новим обладнанням , зростає продуктивність праці та рівень виробництва. Підхоплено стаханівський рух, сладаються п’ятирічні плани. 1934 відкрито робітничий клуб. 1941 року наше село було окуповане фашистськими загарбниками. Під час окупації завод, так як і інші колективні господарства села, зазнавав грабування та руйнувань. Збитків було завдано на суму 673,6 тис. карбованців.

1945 року завод одержав нове обладнання на суму 400 тис. карбованців. Проте в рік Перемоги потужність заводу порівняно з довоєнним періодом складала лише 34%. Покращилась вона лише у 50-60 роках, переважно завдяки технічній реконструкції і встановленню нового, більш досконалого обладнання.

На жаль, у 90-их роках ХХ ст. завод було закрито. Наразі лишилися лише руїни від тих величних будівель. Що ж до Курдюмових, то після виїзду за кордон, жоден з представників не заявляв про себе. Можливо нащадки цього роду не знають свого історичного минулого.

Дякуємо за увагу