Презентація "Італія-батьківщина оперного мистецтва"

Італія – батьківщина оперного мистецтва

Серед усіх видів сценічного мистецтва опера є найбільш синтетичним, поєднуючи в собі музику, поезію, театр, хореографію. Дж. Верді. Опера “Набукко”

Словосполучення “італійська опера” у свідомості мільйонів людей незмінно асоціюється з іменами Дж. Россіні, Дж. Верді, Дж.Пуччині. Італія - батьківщина цього жанру музичного мистецтва, у різні епохи дарувала світові неперевершені шедеври, але “золотим століттям” італійської опери вважають ХІХ ст.

Виникнувши як «драма під музику», опера до початку XIX століття перетворилася на музичну виставу, в якій для речитативу – співучо-ритмічній декламації - майже не залишилося місця, а в сюжет вистави органічно вписалися арії. Арія (буквально «повітря» ) - це тривалий сольний номер, під час якого герой виражає свої почуття, роздуми або нарікає на свою гірку долю. На час виконання арії вся сценічна дія завмирала. Арією зазвичай завершувалася майже кожна частина опери.

(1792-1868) Першим великим композитором нової формації був Джоаккіно Россіні,плодовитий геній, що блискуче писав серйозні й комічні опери. Усього створив 40 опер. І зараз користується любов'ю публіки знаменитий «Севільський цирульник» (1816), який композитор створив за неповних два тижні. Джоаккіно Россіні

Дж. Россіні розробляв обидва традиційні для Італії жанри опери: серйозну оперу (opera-seria) і комічну оперу (opera-buffa). Дж. Россіні. “Севільський цирульник”

«Севільський цирульник» та інші опери Россіні завоювали серця глядачів завдяки мелодійному багатству, влучним характеристикам героїв, реалістичним сценам, блискучій дотепності.

Слухаючи опери Дж. Россіні — «Мойсей в Єгипті» (1818) — про події біблейських часів, «Вільгельм Телль» (1829) — про драматичну історію австрійського панування в Швейцарії, італійці знаходили в них асоціації із становищем власної країни. В основі опери - біблійний сюжет про великого визволителя і законодавця єврейського народу пророка Мойсея, автора біблійного П'ятикнижжя і Законів Мойсея. Тема боротьби за свободу народу хвилювала Россіні, як і багатьох його співвітчизників: Італія була роздроблена і перебувала під владою чужинців, протягом багатьох десятиліть XIX століття її стрясали повстання, тому подібні сюжети сприймалися публікою як гостро сучасні. «Мойсей в Єгипті» (1818)

Опера Россіні «Вільгельм Телль» (1829) – грандіозний твір про легендарного швейцарського стрільця - настільки затягнута, що в наші дні рідко виконується без купюр. Натомість увертюра до неї (оркестровий вступ до підняття завіси ) стала популярним класичним твором. Після написання цього твору композитор прожив ще 39 років, але писав лише духову музику, романси і фортепіанні твори.

(1813-1901) Видатний італійський композитор, диригент. Прожив довге 87 - річне життя і створив цілий ряд безсмертних творів. Автор понад 26 опер, квартету та реквієму. Найвідоміші опери Верді — «Бал-маскарад», «Ріголетто», «Травіата», «Трубадур», «Фальстаф», «Отелло», «Аїда». Джузеппе Верді

Верді створив новий для Італії вид опери. У своїй творчості він звернувся до реалізму, і його кращі твори можна назвати реалістичною музичною драмою, що зберегла разом з тим риси романтизму (це свого роду романтичний реалізм). Дж. Верді “Травіата” Дж. Верді “Аїда”

Одним з найвідоміших творів, присвячених Давньому Єгипту, є опера «Аїда». Твір сповнений картинної пишності і грандіозності світу фараонів і жерців на тлі пірамід, слави й могутності держави. Сюжет опери заснований на реальних історичних подіях. Але на перший план виходить особиста драма героїв, класичний любовний трикутник і пекучі ревнощі, які затьмарюють розум і руйнують життя. «Аїда» періодично ставиться в оточенні «природних» декорацій – пірамід Гізи. Для цього спектаклю не тільки розроблено та сконструйовано спеціальну сцену, дібрано об’ємний звук і світло, яке то занурює в тінь, то висвітлює і максимально наближає до глядачів піраміди і Сфінкса, а й створено унікальні сценічні конструкції, які непомітно для глядача змінюються впродовж чотирьох актів вистави. У постановці задіяно понад три тисячі артистів і музикантів.

Опери Верді мають дивну властивість: з однаковою силою вони захоплюють як знавця, так і людину, далеку від музики; оригінальність музичного змісту з'єднується зі шляхетною простотою й доступністю. Дж. Верді “Ріголетто”

У творчості Верді з'єдналися сміливе новаторство й повага до традиції (насамперед трепетне ставлення до співака). Музика композитора сприймалася італійцями як явище суспільної важливості, і смерть майстра стала загальнонаціональною драмою.

(1858-1924) Відомий італійський оперний композитор. Послідовник реалістичних традицій італійського оперного мистецтва. Джакомо Пуччіні

Першу оперу  Пуччіні “Вілліси” (”Le Villi”)  було поставлено 1884 року в Teatro dal Verme. Опера ця привернула увагу Джуліо Рікорді, голови впливового видавничого будинку, що спеціалізувався на виданні партитур. Рікорді замовив Пуччині нову оперу, якою стала опера «Едгар».

Наступна опера “Богема” принесла композиторові світову славу. За «Богемою» була «Тоска», прем'єра якої відбулася   1900 року. Під тиском примадонни театру Ла Скала  Даркле, що виконувала головну роль у цій опері й наполягала на  арії, яку можна було б виконувати на концертах, Пуччині доповнив другий акт опери знаменитою сьогодні арією «Visi d'arte».

Опера “Чіо-Чіо-Сан” («Mадам Батерфляй») - сумна історія кохання юної японки. Створена за п’єсою американського драматурга Д.Беласко «Гейша», була поставлена в  1904 році й пізніше зазнавала змін. Друга постановка опери — у театрі «Ґранде» мала успіх переважно завдяки таланту української співачки  Соломії Крушельницької. С. Крушельницька в ролі Чіо-Чіо-Сан

В Італії опера завжди вважалася світським салоном, і французький письменник XIX ст. Стендаль навіть зауважив з приводу цього: «Тиша в залі запанувала... тільки в момент виконання якого-небудь ударного пасажу».

Вислів «італійська опера» й сьогодні є ознакою найвищої майстерності як авторів, так і виконавців цього жанру. До XIX століття оперне мистецтво остаточно сформувалось і стало одним із провідних у музиці. Тріумфальна хода опери світовими театральними сценами незмінно супроводжувалася великим успіхом у публіки, і композитори, які обрали для себе оперну кар'єру, ставали найпопулярнішими і визначали нові напрямки подальшого розвитку музичного мистецтва. Оперні театри перетворилися на справжні центри культурного життя. Одним з головних до цього часу лишається «Ла Скала» в Мілані.

Центром оперного життя Італії став міланський театр Ла Скала, заснований у 1778 р. Побудований на місці церкви Санта Марія делла Скала (звідси і походження його назви), театр став провідною оперною сценою світу, вершителем доль співаків.

 Міланський театр «Ла Скала» з його величезною сценою, залом для глядачів на 3600 місць і багато оздобленим фойє - найзнаменитіший оперний театр у світі.

Опери італійських композиторів, а також представників інших країн ставили в міланському театрі Ла Скала. Це унікальний центр музичної культури світу, який не випадково виник саме на батьківщині бельканто. Бельканто (італ. bel canto — прекрасний спів), стиль вокального виконання, що склався в Італії до середини 17 ст. і становить основу італійської вокальної школи. Для цього стилю характерні краса і пластичність вокалізу, гранична легкість, гнучкість і свобода співу, плавність переходів від звуку до звуку, витонченість і віртуозний блиск виконання.

Е. Карузо Л. Паваротті Найвидатнішими майстрами бельканто були Енріко Карузо та Лучано Паваротті. Італія дала світові великих оперних співаків. Серед яких видатні тенори – Енріко Карузо та Лучано Паваротті, які зробили італійську оперу одним із найзнаменитіших музичних жанрів.

Коли Лучано було близько дев'яти років, він почав співати зі своїм батьком в невеликому місцевому церковному хорі і навіть брав уроки музики, утім, не надаючи цьому захопленню великого значення. Його цікавив футбол, він хотів стати професійним воротарем. Мати ж хотіла, щоб її син був учителем. Згодом він викладав у початковій школі два роки, але зрештою інтерес до музики взяв гору. На сольних концертах знаменитого тенора збиралися сотні тисяч слухачів. Краса голосу співака змушувала глядачів викликати його на "біс" знову і знову. На одному з концертів завісу довелося піднімати 165 разів. Цей випадок був занесений до Книги рекордів Гіннеса. Лучано Паваротті (1935 -2007)