Презентація "Іван Франко. Біографічні факти". 10 клас

"Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості"   Максим Рильський

Іван Франко народився в селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської області) 27 серпня 1856 р. в родині коваля Якова Франка і Марії Кульчицької.

"На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь... Це вогонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя", - писав Іван Франко.

Будинок головної міської школи в Дрогобичі, де вчився Іван Франко у 1864-1867 рр. Тепер тут педагогічний інститут ім. І. Франка. Франки були людьми привітними, гостинними. Вечорами до їхньої хати сходились сусіди, розповідали сільські новини. Мати Франка дуже любила співати. Від неї він записав безліч народних пісень і цілий весільний обряд. Початкову освіту І.Франко здобув у дворічній школі села Ясениці Сільної, звідки була родом його мати. Навчання здійснювалося польською і німецькою мовами. У 1864 році після закінчення початкової школи батьки віддають сина до головної міської школи в Дрогобичі.

Свідоцтво про закінчення першого півріччя класу  Дрогобицької вищої гімназії.  Франко учень 3 кл. Дрогобицької гімназії у 1870 році.

  Батько помер у 1865 році, а в 1872 році померла і мати. “Ми дістали мачуху і вітчима замість родитилів” – пише Франко в автобіографії. Зі своїм вітчимом Гринем Гавриликом Іван Франко підтримував дружні стосунки протягом всього життя. Залишившись без батьків, Франко був змушений працювати репетитором. На зароблені гроші він утримується матеріально і купує книжки для особистої бібліотеки.

І. Франко з товаришами І. Погорецьким та Я. Рошкевичем. Фото 1875р.  На фотографії ми бачимо Франка з його учнями Я.Рошкевичем та І. Погорецьким, з якими він у юнацькі роки заприятелював, відмовившись від плати за репетиторство.

Іван Франко – студент Львівського університету У 1875 р. він вступає на філософський факультет Львівського університету, обирається членом “Академического кружка” і редакції журналу “Друг”. За словами Івана Франка, Львівський університет на той час не був “світильником у царстві духа”. Професори часто на лекціях відбували свою повинність, не давали студентам міцних знань. “Прийшовши до Львова, до “Академического кружка”, я опинився раптом серед спорів язикових і національних, котрі для мене досі були майже чужі і незрозумілі, то й, очевидно, не міг у них найти ладу і хитався то на сей, то на той бік” – згадував він.

 Про своє університетське навчання Іван Франко писав так: “В тих трьох роках університетського життя я читав досить багато, хоч без вибору, більше белетристики, ніж наукових речей. Лекції на університеті зовсім мене не зайняли й не дали мені нічогісінько – ані методи, ані здобутків. Я слухав класичної філології у покійного Венцлевського й зівав, слухав руської граматики і літератури у доктора Огоновського.”

Приміщення Коломийської ратуші, де у 1880 році був ув'язнений Іван Франко 1 березня 1880 р. І.Франко виїхав зі Львова до Коломиї. Тут він зустрівся з Ольгою Рошкевич, а також із Кирилом Геником. По дорозі І.Франко та К.Геник зупинились на відпочинок у містечку Яблунові, де 4 березня 1880 р. І.Франка було затримано поліцією і заарештовано. Так 5 березня 1880 року І.Франко був ув’язненим у Коломийській в’язниці і поміщений у камері № 6.

Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 р. Зустрічі з О. Кониським і В.Антоновичем не виправдали сподівань на видання газети. Теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів.

Приїхавши в Київ наступного року, Франко одружується з Ольгою Хорунжинською.

1892 року Франко виїжджає до Відня, щоб закінчити докторську дисертацію “Про Варлаама і Йосафа та притчу про однорожця”. Спілкування з цікавими людьми, наукова праця деякою мірою компенсували йому побутовий дискомфорт.

У 1897 році Франко від перевтоми захворів. Подальші роки також були не легкими. Він започаткував літературно-науковий двомісячник “Життя і Слово” (1894–1897) і зумів його поставити на зразок європейських. “Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, – писав про зустріч з І. Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський.   “В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему “Мойсей”. Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою".

Дослідниками підраховано, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франка містить понад 6 тисяч назв – художніх, публіцистичних творів, наукових досліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу, величезну кількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурних тем. Під якими він підписувався — Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, Віршороб Голопупенко та інші (близько 100 псевдонімів і криптонімів).

Франко з дружиною Ольгою Федорівною,  дочкою Ганною, синами Андрієм, Тарасом, Петром

Початок Першої світової війни застав родину Франка в трагічному становищі. Хвора дружина перебувала в лікарні, сини – в армії. У 1915 році, коли було звільнено Львів від московської окупації, Франко перейшов під опіку Українських Січових Стрільців і жив в їхньому захисті. Навесні 1916 він затужив за своїм домом, де і помер 28 травня 1916-го року, поховано його 31 травня на Личаківському кладовищі у Львові. 

У 1933 р. на могилі І.Франка споруджено пам’ятник у вигляді каменяра, який молотом розбиває скалу.  

“Після Тараса Шевченка українська культура не знала діяча, рівного Іванові Франку за титанічними масштабами діяльності. Вічний революціонер, співець трудового народу, один з перших в європейських літературах співців робітничого класу, найвизначніший письменник пошевченківської доби, глибокий мислитель – таким є для нас Іван Франко.” О.Гончар