Презентація "Факти життя. Василь Стефаник". 10 клас

Василь Стефаник увійшов в історію світової новелістики як автор правдивих соціально-психологічних новел з життя галицького селянства. Леся Українка, характеризуючи його творчість, зазначала: «Він володіє тяжким секретом передавати настрої в розмовах і в обстановці... Двома-трьома швидкими штрихами він надзвичайно яскраво зображує нам цілі драми.»

На розвиток релігійної свідомості, як і загалом на становлення особистості Василя Стефаника, визначальний вплив мала мати. З нею пов'язані найдорожчі спогади дитинства, вона завжди опікувалась ним найбільше. Любов письменника до матері була настільки сильною, що він розірвав відносини з батьком, який одружився вдруге після смерті першої дружини.

Відхід у вічність матері став трагедією всього життя Василя Стефаника. "З дому я їхав так, що поза собою не лишав нічо, лишень мамин гріб, а перед собою нічого не видів. Міг-єм станути посеред дороги і не вертатися, і дальше не йти... Я цілював сухі руки моєї мами і студене чоло і чув-єм над собою заметіль життя без світла "

Творчість для Стефаника стала офірою матері, втіленням його любові, вдячності і пам'яті про неї. "Наробилася коло мене, набідилася. А тепер я для неї працюю. Мої чувства і моя фантазія лишень на єї послузі. Я так довго буду працювати, аж єї гріб замкну у своїй голові та й тогди вона ме мати найкрасшу могилу“.

«Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру... За них я буду писати і для них",- так влучно висловив своє творче покликання Василь Стефаник, син простого селянина, який зумів піднятися до найвищих вершин духовності. Талант письменника найбільше виявився у жанрі соціально-психологічної новели. Уривчаста, нервова фраза зближує його з одним із найпопулярніших стильових напрямків початку XX ст. - експресіонізмом.

Стефаник якось бідкався: - Заздрю тим молодим письменникам, які шкварять, наче сало на сковороді, вірші, оповідання, повісті. Вони задоволені собою, як ті пани, що в неділю після обіду, добре попоївши, походжають вулицями та парками. Мені ж треба кілька місяців, поки в голові заблимає якийсь вогник, треба чогось, щоб шпигонуло мене у печінці або від чого сон не береться. Вигадувати не вмію. Мушу бачити перед собою людей живими і чути їх слова, які допікають.

У хаті письменника створено літературно-меморіальний музей

Літературно-меморіальний музей

Меморіальна дошка, встановлена на будівлі музею Василя Стефаника в селі Русові Снятинського району Івано-Франківської області. 1971 рік.

Музейна експозиція, присвячена життю і творчості класика української новели Василя Стефаника, знаходиться у меморіальному будинку письменника. У ній багато рукописів, прижиттєвих видань новеліста.

Значна частина експонатів, які розповідають про літературну і громадсько-культурну діяльність В. Стефаника, знаходиться у спеціально побудованому приміщенні у центрі родинного села письменника – Русові.

Пам’ятник В.Стефанику на території Прикарпатського (Івано-Франківського) університету

І. Франко так характеризував письменника: «Василь Стефаник, може, найбільший артист, який появився у нас від часу Шевченка... Стефаник абсолютний пан форми... правдивий артист із Божої ласки, - яким уже нині можемо повеличатися перед світом».

Прочитавши новелу Василя Стефаника "Камінний хрест", О.  Кобилянська писала йому: "Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-сьти витесували потужною рукою пам'ятник свого народу... Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша, котру не можна забути..."

      До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. І на його долю випало найбільше для художника щастя — він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.