Презентація "Іван Нечуй-Левицький". 10 клас

“Почавши писати свої повісті в той час, коли була заборонена українська література, нікому не говорив про це: об тім навіть не знали ті товариші, що жили зі мною на одній квартирі, не знав батько”, - згадував в автобіографії письменник.

Народився 25 листопада 1838 року в містечку Стеблево на Черкащині, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати.

Дитинство Малого Іванка доглядала стара селянка Мотря. Вона співала йому пісні, знайомила з народними звичаями. Вихованням займалася мама письменника, Ганна Лук’янівна, (крім Івана, старшого сина, у сім’ї було ще дві пари близнят).

Роки навчання У 1845 році семирічний Іван розпочинає навчання в Богуславському духовному училищі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови. Навчання в бурсі було нестерпним: зубрячка, тілесні покарання, заборона розмовляти українською мовою. Незважаючи на це, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.

1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови. 1865 року Іван Семенович закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865—1866), в гімназіях Каліша (1866—1867) та Седлеця (1867—1872).

Творча діяльність Одночасно з педагогічною діяльністю І.Левицький починає писати. У 60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки».

З 1873 року І.Левицький працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми.

1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум’яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».

Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я» (1879), «Бурлачка» (1880), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884).

1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе виключно літературній праці. У Києві він написав оповідання «Пропащі» (1888) та «Афонський пройдисвіт» (1890), казку «Скривджені» (1892), повість «Поміж порогами» (1893).

Останні роки життя На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті «Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906) та «Українська поезія». До кінця життя І.Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву.

До останніх сил працював Іван Семенович, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 15 квітня 1918 року. Поховано його на Байковому кладовищі.

У Стеблеві 1960 року відкрито літературно-меморіальний музей письменника.

Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози