Презентація "Київські "неокласики". М. Зеров

Ми – неокласики, потужна Революційна течія; Йдемо напружено і дружно... Леконт де Лілль, Ередіа... Ми виникаємо стихійно, Щороку сходячись на чай: Страшися, „Плуже” безнадійний, І статут свій переробляй... Тема: Київські “неокласики”. М. Зеров

Павло Филипович Єдина воля володіє світом, Веде в майбутнє нас єдиний шлях, Ми умремо з єдиним заповітом В непереможних і міцних серцях.

Михайло Опана́сович Драй-Хмара Минуть роки, і кров зашерхне, і висихне Збруч, мутна ріка - і тільки пісня не померкне, як гнів і ніж Кармелюка.

О́свальд Бу́рґгардт (псевдонім – Юрій Клен) У вічності, де світла струм тече, повільно крутяться колеса часу, що на верстаті золотому тче свій килим різнобарвний.

У 1923 році заявили про себе «неокласики» Неокла́сики — група українських поетів та письменників-модерністів початку 20 століття. Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія у літературі та мистецтві, що з'явилась значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали: М. Зеров; М. Драй-Хмара; М. Рильський; П. Филипович; Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко протиставляли себе народництву, романтизму. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського модернізму.

Те, що неокласики прагнули впроваджувати у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалось невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935р. були заарештовані М. Зеров, Павло Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, у підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.

Проходив у цій справі і неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування і не повернувся. М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.

Поет; літературознавець; перекладач, літературний критик; поліглот (знав 20 мов); редактор; учений; професор. Микола Костянтинович Зеров

Народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім'ї вчителя місцевої двокласної школи. «Батько вчитель, потім: завідуючий городською школою, інспектор народних шкіл; мати (Марія Яківна) — з дрібного землевласницького роду Яреськів — з-під Диканьки, роду козацького» — пише Зеров в автобіографії.

Молодші брати: Михайло — став поетом і перекладачем, відомим під літературним псевдонімом Михайло Орест. Дмитро Зеров — став ботаніком, академіком АН УРСР.

Навчався у: Зіньківській школі (однокласник О. Вишня); Охтирській та Першій Київській гімназіях (1903—1908) (де одночасно з ним навчався М. Булгаков); історико-літературний факультет Київського університету Святого Володимира.

Наставники М. Зерова згадували про чудову пам'ять і великий потяг юнака до книг, знань, передусім до літератури та історії Стародавнього Риму.  1912 року з'явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада».

У гімназії М. Зеров звертається до поезії, зокрема до жанру сонета. Сонет ліричний твір твердої строфічної форми, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, тобто двох відкритих чи закритих катренів на початку сонета із перехресним римуванням, які розкривають тему сонета, і двох тривіршів (терцетів), що містять висновок твору. Решту правил написання сонета (кожен рядок завершується крапкою, жодне слово не повторюється) поети інколи не дотримуються.

З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем історії до Златопільської чоловічої, а з жовтня 1916 року — ще й жіночої гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило - Мефодіївського братства та викладає латину. У 1918—1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти.

З 1914 р. М. Зеров робить перші поетичні переклади. «Закоханий у вроду слів» — так назвав свою книгу про нього дослідник С. Білокінь. 

У 1920 році одружився із Софією Лободою. Почав серйозно замислюватися про наукову працю. Вийшли підготовлені ним «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті.

Саме М. Рильський підмітив цю особливість уподобань М. Зерова, коли 1922 р. подарував йому власну книжку і написав на обкладинці: Закоханий у вроду слів. Усіх Венер єдину піну. Ти чародійно зрозумів І мідних римлян, і Тичину.

1924 рік - надруковано «Камену» — першу збірку віршів Зерова, до якої було включено й перекладний розділ.

Окремими виданнями в Україні вийшли книжки: «Антологія римської поезії» (1920); «Камена», «Леся Українка», «Нове українське письменство» (1924); «До джерел» (1926); «Від Куліша до Винниченка» (1929).

КИЇВ — ТРАДИЦІЯ Ніхто  твоїх  не  заперечить  прав.   Так,  перший  світ  осяв  твої  висоти,   До  тебе  тислись  войовничі  готи,   І  Данпарштадт  із  пущі  виглядав.   Тут  бивсь  норманн,  і  лядський  Болеслав   Щербив  меча  об  Золоті  ворота,   Про  тебе  теревені  плів  Ляссота   І  Левассер  Бонплан  байки  складав.   І  в  наші  дні  зберіг  ти  чар-отруту:   В  тобі  розбили  табір  аспанфути  —   Кують,  і  мелють,  і  дивують  світ.   Тут  і  Тичина,  голосний  і  юний,   Животворив  душею  давній  міт   І  "Плуга"  вів  у  сонячні  комуни.   1923 Джерело:  Надія  Чорноморець.  

Червневий пленум ЦК КП(б)У 1927 року дав прямі директивні вказівки щодо політичної оцінки «неокласиків»; фактично ця постанова означала заборону літературної та критичної діяльності Зерова.

Для нього лишалася тільки одна ділянка — історико-літературні студії. Саме на цьому Зеров і зосередився наприкінці 1920-х років. Він писав передмови до творів українських письменників-класиків, які видавалися у видавництвах «Книгоспілка» та «Сяйво».

Лютий-березень 1930 - Зеров змушений виступити «свідком» на Процесі Спілки Визволення України. Наприкінці 1934 Зерова остаточно звільнено з університету. У туманній синяві грудня глухо прозвучали постріли — розстріляно Косинку й Влизька. Переживши ще одну трагедію, — смерть десятилітнього сина — М. Зеров переїжджає до Москви. У ніч із 27 на 28 квітня 1935 заарештований під Москвою на станції Пушкіне. 20 травня його відпроваджено до Києва для слідства.

Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1 лютого — 4 лютого 1936 року без участі звинувачених й захисту розглянув судову справу № 0019- 1936. ВИРОК: десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією приналежного йому майна.

9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу. Убитий в ур. Сандармох 03 листопада 1937 року. Професора, поета-неокласика Миколу Зерова застрелив капітан держбезпеки М. Матвеєв.

Свою долю Зеров передбачив у сонеті «Чистий четвер», написаному ще 1921 р. Там були такі рядки: Навколо нас – кати і кустодії, Синедріон, і кесар, і претор. Це долі нашої смутний узор, Це нам пересторогу півень піє, Для нас на дворищі багаття тліє І слуг гуде архієрейський хор. І темний круг євангельських історій Звучить як низка тонких алегорій Про наші підлі і скупі часи…