Презентація: "КОБЗАРСЬКЕ МИСТЕЦТВО в Україні"

КОБЗАРСЬКЕ МИСТЕЦТВОв Україні

Кобзарство являє собою унікальний феномен української культури. Перші згадки про українських кобзарів, бандуристів, лірників сягають початку XV ст. Саме тоді з’являються нові музики, яких іменують за тими назвами інструментів, на яких вони грали, - кобзарі, бандуристи та лірники.

Попередниками кобзарів були військові співці-гуслярі, які в часи Київської Русі піднімали бойовий дух ратників, звеличуючи у билинах бойову славу руських князів та їхніх непереможних дружин. Історія пам’ятає легендарного Бояна, відомого за згадкою в «Слові о полку Ігоревім», де його ім'я зустрічається сім разів.

Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім'я Мануйла. У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса.

Кобзарське мистецтво в Україні побутувало у трьох «вимірах»: при дворах вельмож, у військовому побуті козаків та у побуті селян і міщан. Перша група музикантів була малочисельна порівняно з іншими двома, але про них збереглося найбільше документальних матеріалів, особливо в старопольській літературі.

Зацікавлення українськими музикантами та співаками в Польщі відчувалося ще до Люблінської унії 1569 р. Українські музиканти мешкали при дворах магнатів і навіть у королівських палацах. Крім придворних музик у XV-XVI ст. були в Україні також і козаки, що грали на різних музичних інструментах, та мандрівні кобзарі, бандуристи, лірники. На жаль, історія не зберегла їх імен.

З кінця XVI ст. і до скасування Гетьманату діяльність кобзарів та бандуристів була нерозривно пов’язана із козацтвом. Кобзар відігравав важливу роль у запорізькому товаристві. Він був «хранителем» козацьких переказів, військових звичаїв, знав правила судочинства, обирання старшини, як і коли споряджалися морські та сухопутні походи.

У всіх таких і подібних справах думка кобзарів мала вирішальне значення. В поході кобзарі були також корисними членами козацького товариства. Окрім того, що своєю грою вони розвеселяли, а замість смутку вселяли в них дух бадьорості і також часто-густо виконували функції військових лікарів.

На початку XVII ст. значно активізувалося українське козацтво в боротьбі проти татаро-турецьких нападів та Польщі, яка захопила значну частину українських земель. У цей час народна творчість відображає боротьбу українського народу за свої права і свободу.

В польській літературі започатковується новий вид віршованого епічного твору під назвою «дума». У віршах того часу часто згадуються такі слова як «дума» та «кобза», які набули популярності і серед польського населення. З початком визвольної війни (1648 р.) України проти Польщі ставлення до україніки в польській літературі поступово змінюється.

Незважаючи на це, польські письменники зберегли для України чимало цінної інформації про побутування та розвиток козацьких дум і історичних пісень. Наприкінці XVIII ст. відбулося остаточне включення України до складу Російської імперії, що призвело до повного поневолення українського народу, а з ним і до поступового занепаду козацького кобзарства.

Запорізькі кобзарі та бандуристи були творцями й виконавцями героїчного епосу, що став окрасою духовної культури нації. їх репертуар був досить різноманітний, сюди входили також танцювальні мелодії, розважальні пісні тощо.

Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося.

В кобзарсько-лірницькому товаристві учень спочатку засвоював твори, які передавав йому панотець (вчитель). Після закінчення навчання і отримання «визвілки» молодий кобзар чи лірник поповнював свій репертуар піснями та танцювальними мелодіями, що йому подобались і на які був попит серед українського населення.

Кобзарсько-лірницький репертуар можна умовно поділити на кілька жанрових груп. Першу групу становили історичні пісні, думи та плачі, які поступово виходили із вжитку.

Другу групу складали молитви, псалми, духовні вірші, акафісти. «Псальми», тобто духовні пісні на честь святих, як правило, були не народної композиції, а результатом творчості василіанських монахів, київських академістів та семінаристів.

До третьої групи належали сатиричні, розважальні (жартівливі) пісні і танцювальні мелодії. Твори такого «легкого» жанру серед кобзарів та лірників називалися «штучками». Серед них: «Компанець», «Чоботи», «Закаблуки», «Киселик», «Голубець», «Чечітка», «Недоступ», «Хома та Ярема» тощо.

До цієї групи можна віднести пісні морально-виховного змісту: «Правда й Неправда», «Сиротина», «Сковородинська» («У всякого города свой нрав и права...»). Свій виступ кобзар та лірник закінчували «благодарствієм», в якому вони дякували за отриману винагороду від слухачів та бажали їм всіляких гараздів.

Репертуар мандрівних музик був чітко систематизований не лише усною традицією. Кожен твір мав своє певне місце в спеціальних кобзарсько-лірницьких «Устиянських Книгах», що складалися з 12 книг (розділів) і 11 «проміжків».

Усі дванадцять книг знали напам’ять лише панотці-цехмейстери, панотці старшини-порадники та великі майстри. Репертуар кобзарів та лірників не був сталим. За різних історичних та соціально-економічних умов на перший план часом виходили історичні або релігійно-моралістичні твори.

Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзар».

Дякую за увагу! Світлана ІЛЬЧЕНКО