УРОК 

        О, розмотай шляхи мені, богине!

Світ заочі від тебе забіжу.

Рятуй мене, врятуй мене, бо згине

Моя душа, задивлена в чужу.

  Ліна Костенко

Кожна пісня моя –

       Віку мого день...

        І.Франко

 

Тема Поетична збірка І. Франка «Зів’яле листя». Емоційна гама почуттів ліричного героя в поезіях «Безмежне поле…», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Чого являєшся мені». Утвердження людських почуттів, ідеалу кохання.

 

Мета: ознайомити учнів з інтимною лірикою поета - ліричною драмою “Зів’яле листя”; розкрити зміст підзаголовка, автобіографічні мотиви; розвивати вміння аналізувати поезію, визначати її жанрові особливості, літературні й фольклорні начала, давати характеристику ліричному герою, розкрити значення образів-символів, визначити художні засоби; з’ясувати зв'язок збірки з музикою, розкрити її місце серед шедеврів світової інтимної лірики;  прокоментувати оцінку збірки М.Коцюбинським; формувати почуття прекрасного, глибокого сприйняття художнього слова; виховувати розуміння того, що любов – найвеличніше із людських почуттів, яке необхідно берегти і цінувати.

Теорія літератури: неоромантизм.

Міжпредметні зв’язки, мистецький контекст: музика, зарубіжна література.

Обладнання, наочність: ілюстративний матеріал, портрети жінок, в яких був закоханий І.Франко, книги Р.Горака «Тричі мені являлася любов» та П.Колесника «Терен на шляху», поезія Данте, Ф.Петрарки, А.Міцкевича, Шекспіра або матеріал мультимедійного диску.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

 

ЗМІСТ УРОКУ

 

І. Перевірка домашнього завдання.

1  Виразне читання вірша «Гімн» напам’ять.

2  Відповіді на запитання підручника.

3  Оцінювання рівня навчальних досягнень учнів.

ІІ. Повідомлення теми й мети уроку.

 

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

Розповісти про кохання І.Франка за повістю Р.Горака (або прочитати статтю в підручнику).

 

ІV. Вивчення нового матеріалу.

1. Збірка «Зів’яле листя»

Звучить пісня на слова І.Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».

1  Слова вчителя.

   Тебе, видаючи, любити мушу

   Тебе кохаючи, загублю душу… -

так закоханий юнак звертається до дівчини, виявляючи велику силу і ніжність кохання. Але його обраниця, образ якої зітканий з поетичних контрастів, що так психологічно тонко передані автором і з такою силою виражають складність людських переживань, переплетення протилежних почуттів. Це прекрасний романс А.Кос-Анатольського на слова І.Франка.

 Поряд із громадсько-політичною поезією, яка так ясно представлена у збірці «З вершин і низин», І.Франко є автором справжніх ліричних шедеврів, неперевершеним зразком яких є збірка «Зів’яле листя» - перлина інтимної лірики, що побачила світ у 1896 році (друге видання1911р.), створювалася автором впродовж 10 років. Важко знайти світовій літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої життєвими негодами і нещасливим коханням, як збірка «Зів’яле листя». Про це писав М.Коцюбинський у своєму рефераті про І.Франка: «Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного».

У передмові до видання І. Франко писав, що вміщені в збірці вірші належать молодому чоловікові, який через любовну трагедію покінчив життя самогубством. Орієнтуючись на таку версію, Франко визначив жанр «Зів’ялого листя» як ліричну драму і передмову закінчив словами Гете, написаному на одному з примірників «Вертера»: «Будь мужньою людиною і не йди моїми слідами».

2  Композиційна будова збірки

Лірична драма складається з трьох частин - “жмутків”, кожен з яких містить 20 поезій. Цілісність збірки від цього ніяк не страждає, бо вона вся пронизана єдиним могутнім почуттям ліричного героя, яке й об’єднує окремі поезії у велику поему кохання. Книжка має струнку будову, міцний сюжет і ту внутрішню цілісність задуму, яка примушує сприймати кожен ліричний вірш як окрему цеглинку великої будови. Мабуть, ще й тому поет назвав свою збірку ліричною драмою.

«Зів’яле листя” – “лірична драма”, що має внутрішній сюжет: від “жмутку до “жмутку” почуття героя зазнають випробувань, розвиваються. Зів’яле листя – це символ понівечених почуттів людських.

   Стоптані перли, зів’ялі листочки

   Вслали його перехресні стежки…

   Зрадила доля мужицького сина!..

   (М.Вороний. Пам’яті І.Франка)

 З трилінійним любовним сюжетом пов’язані й інші мотиви: взаємини людини і суспільства, величі природи, осмислення сенсу буття тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3  Слово вчителя

Мотиви туги, смутку, безнадії, які є провідними у збірці, на перший погляд, різко контрастують з енергійним, наступальним, життєстверджуючим пафосом Франкової музи. Але насправді це не так, бо кажучи словами М.Коцюбинського, «людина, якою б сильною вона не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ – лірична драма “Зів’яле листя”. Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу -  чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв. Взагалі Франко – лірик високої проби, і його ліричні твори просяться часто в музику”.

Лірична драма «Зів’яле листя» - то зойк зраненого серця, то «ридання голосні», вірші про трагічне непорозуміння між людьми. І кружляють у тихому осінньому повітрі листочки, і як апофеоз людських почуттів звучать рядки:

   В зів’ялих листочках хто може вгадати

   Красу в’ю зеленого гаю?

   Хто взнає, який я чуття скарб багатий

   В ті вбогії вірші вкладаю?

Головним мотивом збірки, як зазначає П.Колесник, що об’єднує всі поезії, «є кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю, постійне наростання цього почуття, спочатку гострого до болю, а потім все більш широкого й глибокого, почуття, яке переростає в недугу, порушує здоров’я, отруює психіку людини, спалює її вогнем невдоволеної пристрасті, створює душевну травму, стан ложного спокою й байдужості до всього, стан, од якого один крок до самогубства». Сам автор зазначав, що його ліричні пісні є «найсуб’єктивнішими з усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка» (бажано прочитати передмову І.Франка до збірки).

2. Тричі мені являлася любов...

1. Читання поезії «Тричі мені являлася любов...», аналіз. Розкрийте символіку поезії. Про які любові говорить поет?

Судження

І. Франко у “Зів’ялому листі” створює узагальнений і досить абстрактний жіночий образ, дбаючи про цілість, про єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно звертається його трагічне “я”. Д.Павличко відзначав: «Знаємо три його любові...., та все ж перебуваємо в зачаклованому стані й бачимо лише одну. Така сила майстерності Франкової, що перед нами не три особи, а три силуети однієї й тієї ж постаті...»

    Образ жінки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2  Евристична бесіда

• Що ви знаєте про Ольгу Рошкевич? Чи відповіла Ольга на Франкове кохання? Чому

розійшлися Ольга з Франком? Як склалося подальше життя Ольги? Чи залишилися в Франка пам’ять почуття до Ольги? 

• За яких умов відбулося знайомство Франка з Юзефою Дзвонковською? Чи відповіла

 взаємністю Юзефа на почуття Франка? Якщо ні, то чому?

• Хто така Циліна Журовська - Зигмунтовська? Чи прийняла вона кохання Франка? Чому

саме її найбільше оспівав у своїх поезіях Франко?

• Коли, на вашу думку, любов може гірко плакати?
• З якими порами року у вас асоціюється кожна із жінок, а отже, і кожен “жмуток” твору?

Додаток:

У членування розділів жмутків закладена  природна циклічність (весна, літо, осінь-зима). Вони ніби повторюють ідеальну гармонію повноти людського життя. Жмутки позначені завмиранням, пригасанням «молодої любові».

• Таблиця

І жмуток	Перейнятий весняними тонами «молодої любові» з її життєдайною силою, коли сама інерція любові, навіть нерозділеної, дає відчуття сили, натхнення, найкращих снів.
ІІ жмуток	Це поезія літа, рефлексія-спогад, в якій розривається душа й тіло, а страждання душі набувають універсального характеру.
ІІІ жмуток	Поезія зимового подиху старості, коли руйнується сама світобудова, в центрі якого стояв ідеал, а уявні – смерть – стає проекцією власної долі. Сила внутрішнього роздвоєння стає страшним прокльоном усьому життю, красі, любові, творчості.

3  Читання поезії (або прослуховування запису) «Безмежне поле», бесіда.

• Розкрити співзвучність пейзажної картини внутрішнім переживанням ліричного героя.
• З’ясувати символіку сніжного поля і коня.
• Яким є емоційний стан ліричного героя у творі?
• Яким настроєм наповнена поезія?
• Чому ліричний герой зізнається, що хоче утекти від лютого горя, що серце йому розриває?
• Які почуття переживав автор, коли це писав?
• Визначити лейтмотив поезії.
• Яким розміром написаний вірш?
• Чи передає музичний твір задум поета?

 

4  Читання поезії (або прослуховування запису) «Ой ти дівчино, з горіха зерня».

1  Слово вчителя

Вірш має народнопісенну основу, поет, створюючи образ коханої, захоплюється її красою, проте, як і в народній традиції, протиставляє ніжній жіночій вроді запальний характер. У вірші передано безліч нюансів нещасливого кохання, воно для ліричного героя стало одночасно і радощами, бо щасливий, хто кохає, і горем. Мабуть, це закономірно, таке воно кохання – і з трояндами, і з терном на шляху.

2  Бесіда

• Що єднає поезію з народними піснями?
• Поясніть художню деталь «колюче терня» (за народною символікою -  перешкода на шляху до щастя).
• Прокоментуйте емоційне і смислове значення рядків: «Ой ти, дівчино, ясная зоре, ти мої радощі, ти моє горе, тебе видаючи, любити мушу, тебе кохаючи, загублю душу».
• Розкрийте образ горіхового зерня (викликає зорові, дотикові асоціації).
• Наскільки поезія передає мотив другого “жмутка” “Зів’ялого листя”? (можна скористуватись таблицею). 
• Проаналізуйте художні прийоми, застосовані автором у поезії.
• Як музика доповнює почуття героя?

 

5  Читання поезії (або прослуховування запису) «Червона калино, чого в лузі гнешся?».

1  Слово вчителя

У вірші «Червона калино, чого в лузі гнешся?» Франко відходить від провідної теми збірки – трагедії кохання – і створює поезію-перлину близьку до народної пісні. Твір побудований у формі діалогу з використанням запитань і відповідей. У творі переплітаються літературний і народнопісенний стилі. Образи природи персоніфіковані.

2  Бесіда 

• Який конфлікт звучить у творі?
• Розкрийте алегорію вірша.
• Хто показаний в образах калини і дуба?
• Що символізує в народному епосі калина, дуб?
• Як відповідає калина на запитання дуба, чого вона в лузі гнеться?
• Розкрийте причину сумного тону її відповіді.
• Чим підсилюється драматизм становища калини?
• Проаналізуйте художні прийоми, застосовані автором у поезії.
• Назвіть народні пісні, співзвучні з поезією «Червона калино, чого в лузі гнешся?». Чим вони подібні?
• Яку гостру проблему порушує автор словами-символами?

Сюдження:

А може, образи-символи скоріше всього входять у площину того середовища, в якому перебував автор?

Міркуймо: Калина – це ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях – заміжжя, сімейні турботи. У них є все – щедрість, сміливість, та для людського щастя цього замало. Несхитність тогочасних сімейних традицій нічим не зрушити (приклад – Ольга Рошкевич і Франко). Заклик до порушення цих традицій читається між рядками. Жінка для Франка – однодумець у боротьбі, а не лише кохана. Про це свідчить лист до Ольги Рошкевич від 20 вересня 1878 року, в якому Франко висловлює тверде переконання, що для створення міцної сім’ї необхідна здорова, органічна любов, яка не ідеалізує коханого чи кохану… і потім додає, що подружжя має об’єднати і зігрівати висока й гуманна життєва мета, за яку б воно боролося спільними силами весь вік, оскільки лише така «боротьба може вічно піддержувати їх любов…».

 

6  Читання поезії (або прослуховування запису) «Чого являєшся мені у сні?»

1  Слово вчителя

Ця поезія – вершина не тільки української, але й світової інтимної лірики. Це лірична перлина, написана у формі внутрішнього монологу, щиросердної сповіді зболеної душі ліричного героя. Цей твір можна порівняти з відомими сонетами Шекспіра. Це глибокі юнацькі переживання, біль безнадійно закоханого серця.  Поет висловлює найщиріші, найглибші почуття, звіряючи своє кохання тій гордій і неприступній, від якої не чекає на взаємність. В його уяві обличчя коханої, її постава, рухи, хода. Пекучі болі і невимовні жалі від неподіленого кохання і перших розчарувань мимохіть викликають докори, які зриваються з уст ліричного героя. Але сила почуття перемагає особисту образу, і юнак благає, щоб кохана хоча б уві сні приходила до нього.

У житті поета вирує особиста драма. «Біль страшенний, пекучий», «блідая, горем п’яна безнадійная любов» диктують зраненому серцю поета глибоко ліричні рядки. І вони звучить як епілог втраченому коханню. Вірш покладено на музику К.Данькевичем, виконують його як романс.

2  Бесіда

• Якими настроями сповнений вірш?
• На скільки частин можна поділити вірш і як? Що передає кожна частина і за допомогою яких засобів поетичного синтаксису це передається?
• Як передано схвильованість, переживання ліричного героя? (змінним ритмом поезії, чергуванням різноскладових рядків, побудовою речень; найемоційніше наснажені слова стають окремими рядками: у сні? – образ милої заповнює і сни ліричного героя; сумні – смуток милої вражає серце героя; пісні – неподілена любов породжує пісні-поезії).
• Які рядки допомагають розкрити життєву драму митця?
• Якими образними засобами створено портрет коханої дівчини?
• Довести, навівши цитати з поезії, що художні засоби – епітети, порівняння – мають подвійне значення: малюють чудову жіночу вроду і водночас передають крижаний холод у ставленні до ліричного героя.
• Чи передає пісня емоційну виразність пісні?

3. Самостійна робота з підручником.

1  Прочитати статтю підручника про «третій жмуток», переклад поезій І.Франка, виконати завдання.

2  Прочитайте вірш «Як почуєш вночі край свойого вікна…»І.Франка і переспіваний варіант Б.Лепкого (або прослухайте у виконанні М.Гнатюка). які враження на вас справили поезії? Порівняйте, чи відчувається різниця у манері письма двох письменників.

Додаток

 Час рікою пливе, як зустрів я тебе,  Не вставай, не трудись, не тривож свого сна,

Як зустрів я тебе, моя пташко,   Тільки знай, що тебе хтось кохає.

 Довго, довго дививсь, марно очі трудив,  Я за своє життя море сліз пролила,

А впізнати тебе було важко.  Море сліз від тяжкої розлуки,

Ти висока струнка, в тебе руса коса, Я тепер не дитя, як я була колись,

В тебе очі сумні, не веселі,  Щоби горю іти прямо в руки.

І уста вже не ті, не солодкі такі,  А у тебе є син, а у мене дочка,

Скажи, хто цілував їх без мене.   Ох як схожі вони між собою,

Як зустрінеш колись, привітай усміхнись, То давай же ми їх об'єднаєм навік,

Усміхнись, як колись усміхалась,  Коли нам не судилось з тобою.

Хоч пройшли вже роки і ми стали батьки, На зелені луги впали білі сніги,

Але наша любов не зів'яла.   Де з тобою ми часто гуляли,

Як почуєш колись біля свого вікна,  По дорогах зими йшли закохані ми,

Що хтось плаче і гірко зітхає,  Ясні зорі над нами сіяли.

4. Теорія літератури

Повторити відомості про неоромантизм (або скористатися таблицею). Визначити ознаки

неоромантизму в поезіях збірки “Зів’яле листя”?

Консультація

Неоромантизм -

стильова хвиля модернізму, що виникла в українській літературі на початку ХХ ст. Визначна риса – подолання розриву між ідеалом та дійсністю; прагнення до звільнення особистості, гармонія ідеалу з життєвою правдою, право нації на самовизначення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

V. Закріплення вивченого матеріалу.

1  Запитання і завдання

• Які почуття викликала у вас збірка?
• У чому своєрідність структури збірки “Зів’яле листя”?
• Визначте психологічний паралелізм у поезії збірки “Зів’яле листя”.
• Яким є кохання для Франка у збірці “Зів’яле листя”? Свою думку аргументуйте, використовуючи назву збірки, епіграф, цитати.

Назва збірки	“Зів’яле листя”
Епіграф	“Лірична драма”
Поетичні рядки	«Любов – це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі».
	“За любов її і ласку дам я небо, рай, весь світ”
	“Як сміючись ти вбила чистую любов мою”
	“Завмерлеє в серці кохання”
	“Люблю я власну мрію”

• Дати характеристику ліричного героя збірки “Зів’яле листя”. Чи можна його ототожнювати з поетом?
• Чому стверджують, що збірка “Зів’яле листя” – гімн коханню?
• Чому багато поезій збірки стали народними піснями?
• Робота в групах.

Автор збірки постає як поет-новатор: І. Франко експериментує з різними формами і прийомами. Проаналізуйте один із них, а саме: розкрийте народнопоетичну основу поезій, порівнявши художні прийоми фольклору і їх використання у збірці (робота в групах).

   А  Художні прийоми фольклору

Художні засоби	Приклади
Звертання
Діалог
Образи, що набирають значення символів
Постійні епітети
Порівняння

   Б  «Художні прийоми фольклору в поезіях збірки «Зів’яле листя».

• Питання для дискусійного обговорення.

Знаючи біографію І.Франка, його твори, твори про нього, поміркуймо над  питанням: Чи був щасливий Франко в особистому житті?

2  Творча робота ( на вибір)

Усний твір-роздум «Любов - це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі»,  «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзія криниці пересохла»,  «І.Франко – лірик високої доби, і його ліричні твори просяться часто в музику» (М.Коцюбинський).

 

VІ. Підсумок уроку

(Учитель підводить учнів до висновків, які вони роблять самостійно)

1  Слово учителя

Кожен з віршів збірки, за словами Д.Павличка, «здається … існував завжди, він був не написаний, а знайдений, як діамантовий самородок, бо такого ні видумати, ні вистраждати неможливо».

Незаперечним є одне: лірична драма Франка – це шедевр поетичної майстерності. Глибокий ліризм проникає в саму композицію книги. Пісні її - оті три жмутки зів’ялого листя. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно.

Долаючи власну душевну травму, Франко зумів піднятися над нею, глянути на факти особистого життя очима художника, об’єктивізуватися від них.

Збірка “Зів’яле листя” вражає великою внутрішньою сконцентрованістю ліричного чуття, незвичайним багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій, що знаходять свій конкретний вимір у римі, ритмі, строфіці. Тут є вірші розповідні, описові, медитативні, складні імітації народних плачів і народної пісні. Не випадково лірика “Зів’ялого листя” притягує увагу композиторів. Покладені на музику такі поезії:“Безмежне поле”, “Розвійтеся з вітром”, “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, “Як почуєш вночі”, “Твої очі - як те море”, “ Я не кляв тебе, о зоре”, “Червона калино”, “Ой ти, дубочку кучерявий”, “Ой жалю, мій жалю”, “Чого являєшся мені”, “Отсе тая стежечка”, “Даремно, пісне, щез твій чар” та ін.

2  Робота над епіграфом до уроку.

3  Оцінювання рівня навчальних досягнень учнів.

VІІ. Домашнє завдання

• Матеріал і завдання підручника
• Вивчити напам’ять 2 поезії із збірки «Зів’яле листя».
• Написати твір – роздум «Щасливий не той, кого люблять, а той, хто любить»,
• Зробіть короткий огляд поезій, які не вивчалися на уроці. Висловіть власну думку щодо віршів.

Додатково: прочитати поезії зі збірки, дослідити, яким постає Іван Франко на сторінках збірки «Зів’яле листя» (за поданим зразком).

“Червона калино, чого в лузі гнешся?”	Тонкий лірик, з-під пера якого з’являються поезії-перлини, що стають піснями.
“Чого являєшся мені у сні?”	Чоловік, що страждає з нерозділеного кохання, але вдячний за це долі.

 

 

Додаток

Літературно-музична композиція “Тричі мені являлася любов”

 

     Сьогодні – кохання, а завтра – розлука.

     Відлив і прилив – нескладна наука.

     Ти прийдеш і підеш в далекі блукання -

     Так хвилями грає з нами кохання.

       О. Брагинець

В е д у ча.

  Стрілися двоє в житейському морі,

  Може, сьогодні, а може, колись…

  В серця питаються: йти далі поруч

  Чи, постоявши, навік розійтись?

В е д у ч и й.

  Стрілися двоє – так просто і звично,

  Хочеться радісне слово сказать…

  Чом же у тебе печаль на обличчі?

  Чом на щоці в тебе тиха сльоза?

В е д у ч а.

Саме в таких тихих хвилюючих словах звучить ностальгія за першим коханням, а може, й за останнім.

 (Звучить українська народна пісня про кохання).

В е д у ч а.

Слухаю і думаю, який талановитий наш народ! Як уміє він оспівати кохання у своїх піснях.

В е д у ч и й.

 Та в такого народу не може не бути поетів, що самі вміли кохати і піднесли кохання на небувалу висоту своїм поетичним словом.

В е д у ч а.

Інтимна лірика! Чи є на світі такий поет, який би не оспівав кохання — одне з найсильніших й найблагородніших людських почуттів. Данте і Петрарка, Шекспір і Байрон, Пушкін і Міцкевич. А поряд з ними — Тарас Шевченко і Леся Українка, Іван Франко і Богдан Лепкий, Максим Рильський і Андрій Малишко, Василь Симоненко і Олександр Олесь.

 (Звучить пісня на слова І. Франка “Ой ти, дівчино з горіха зерня”)

В е д у ч и й.

 Ой ти дівчино, ясная зоре!

   Ти мої радощі, ти моє горе!

   Тебе видаючи любити мушу,

   Тебе кохаючи, загублю душу...

 Ллється пісня тихим струмочком, а бентежні слова проникають у саме серце, торкаючи в душі найпотаємніші струни. Юнак зворушує ніжністю свого кохання, яке для нього – щастя і горе, радість і мука.

В е д у ч а

 Хто хоч раз у житті спізнав силу кохання, той знає, як міцно переплітаються в ньому ці, здавалось би, протилежні почуття. Іноді читаєш його вірші – і спиняєшся вражений: настільки він близький тим почуттям, які переживаєш сам.

В е д у ч и й

 Іван Франко – це талановитий поет, співець боротьби,  кохання і настроїв, неперевершений майстер чарівного слова. Є у нього прекрасна річ – лірична драма “Зів’яле листя”. Це легкі, ніжні вірші, з широкою гамою почуття і розуміння душі людської.

В е д у ч а.

 Кохання...Відколи існує людина на землі, існує кохання – чисте, благородне почуття. Недарма кажуть: “Світ постав з любові”.

В е д у ч и й.

У кінці ХІХ століття власний варіант ліричної драми кохання представив світові

великий українець Іван Франко. 60 поезій, у яких ліричний герой розповідає про муки свого нерозділеного почуття, він об’єднав у три цикли – “жмутки” – і дав своїй збірці назву “Зів’яле листя”.

В е д у ч и й.

 Збірка “Зів’яле листя – це поетична сповідь автора. Сам Франко назвав вірші, що увійшли до неї, “найсуб’єктивнішими з усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Тараса Шевченка”.

В е д у ч а .

 Стосунки Франка з жіноцтвом були не однозначні, складні, іноді трагічні. Сам Франко стверджував: “Тричі мені являлася любов”.

(читання поезії “Тричі мені являлася любов”)

В е д у ч и й.

Три жмутки зів’ялого листя - це втрачені надії, нездійснені мрії. Розповідаючи про муки нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно.

 (Пісня на сл. І. Франка “Розвійтеся з вітром листочки зів’ялі”).

В е д у ч и й

 У збірці йдеться про трьох жінок: Ольгу – “лілею білу”, першу і незабутню любов; Юзефу –“горду княгиню”, котра відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, і Целіну – звичайну маніпулянтку, в яку шалено закохався Франко, вражений її вродою. Вона стала для нього втіленням вимріяного ідеалу, до якого так поривалася все життя серце поета.

В е д у ч а .

Любов вселадна й переборна,

Любов у ревнощах і муках.

Любов у радостях й зітханні,

Любов у горі і розлуках.

В е д у ч и й.

Це так! Але мені здається, що саме висока трагічна любов найбільше хвилює душу, піднімає людину на небувалу висоту, вчить всепрощення, доброти.

В е д у ч а.

Історія його кохання була сумною і хвилюючою...

В е д у ч и й.

Колись давно, у дні своєї юності, будучи гімназистом, він вперше побачив її, дочку священика, і закохався. Це була Ольга Рошкевич - “несміла біла лілея”, до якої він линув всім серцем і з якою прагнув поєднати своє життя. Ніжне кохання до Ольги тривало 10 років.

  (Пісня на сл. І. Франка “Безмежне поле в сніжному завої”)

В е д у ч а.

Батьки Ольги спочатку були прихильні до Франка, сподіваючись, що він зробить

блискучу кар’єру.

  (Вірш “Так, ти одна моя любов правдива”)

В е д у ч и й.

Однак після арешту Франка йому було заборонено бувати у священика Рошкевича, і він не мав жодної нагоди, щоб запевнити Ольгу в тому, що ніколи її не забуває і не забуде, що вона для нього провідною зіркою, до якої простує працею, вірністю і чесністю.

(Пісня “Одна гора високая, а другая низька”)

В е д у ч а.

 Франко приїздив, чекав на зустріч з Ольгою, але її не було.

  (Вірш “Плив гордо яструб в лазуровім морі...”)

В е д у ч а.

Ольга, щоб уникнути принижень, насміху, наруги, виходить заміж за іншого, а коли Іван дізнався про це, то з болем у серці пише:

(Вірш “І ти лукавила зі мною”)

В е д у ч и й.

Але Ольга ніколи не забувала Франка, та перебороти обставини, що склалися – не могла. Проте вони продовжують листуватися, і Ольга пояснює Франкові у листах, що вона не була з ним не щира, що вона не фальшивила.

В е д у ч а.

 Я не лукавила з тобою,

 А все лукавство в нашім строю –

 Дороги наші віддалило

 І серця наші розлучило,

 Та нашої любві не вбило.

В е д у ч и й.

 Франко не зумів пояснити вчинку Ольги, але вона сама все добре розуміла, і від того біль ставав ще більшим, ще болісніше ставало Івану.

В е д у ч и й.

  А як часом моя послабне сила,

  І серце в груді біль зціпить пекучий

  І людська злість зморозить кров у жилах,

  То човник мя перенесе летючий –

  Твоя любов підніме мя на крилах,

  Аж поки вал не зломиться ревучий.

  (Пісня “Понад тими гороньками”)

В е д у ч а.

 Пізніше Франко познайомився з Юзефою Дзвонковською – молодою, привабливою дівчиною, полькою за походженням, гордою княгинею, блідою, мов місяць, тихою та сумною, таємною й недоступною.

В е д у ч а.

То був час, коли він переконував себе і всіх, що рана серця загоїлась, що між ним і Ольгою – лише ділові стосунки. Тим паче, що Ольга сама радила Франкові покохати якусь достойну його любові дівчину

  (Пісня на сл. І. Франка “Сльози жіночі”)

В е д у ч и й.

 На Франка Юзефа справила сильне враження. Він закохується в неї і вирішує, що після Ольги Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч, може бути його дружиною, але Юзефа відмовила йому, не відповіла на його почуття.

В е д у ч а.

 Відмова Юзефи вразила Франка, він думав, що походження заважає поріднитись з ним. І звинувачує її в цьому.

В е д у ч и й.

  Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози,

Що любитись нам зовсім не слід;

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід...

В е д у ч и й.

На жаль, Юзефа була хвора на туберкульоз. Вона не хотіла ставати на його дорозі і

сказала про своє нещастя чесно і відверто. Кохання не для неї.

В е д у ч и й.

 Мене рукою зимною вона

 Відсунула і шепнула таємно:

 “Мені не жить, тож най умру одна”

  (Вірш “Хоч ти не будеш квіткою цвісти”)

В е д у ч а.

  Поет глибоко переживає втрату коханої, ніжно оспівує її красу і палку, невгасиму любов до неї.

В е д у ч и й.

  Я понесу тебе в душі на дні,

  Облиту чаром свіжості й любові,

  Твою красу я переллю в пісні,

  Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

  Коралі уст у ритми голосні...

  (Пісня на сл. І. Франка “Твої очі – як те море)

Ведуча.

 І лише багато років потому Франко зрозумів її, Юзефу. Вона жила серед здорових людей, котрі любилися, раділи життю. Вона ж мусила чекати смерті і тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася від нього, заради нього. Він зробив би так само.

В е д у ч а.

 Найфатальнішим було захоплення панночкою Целіною Журовською- Зигмунтовською, яка так ніколи і не зуміла оцінити ні таланту, ані сили поетових почуттів до неї.

В е д у ч и й.

  Глядиш на неї – і очам приємно,

  Впивається її красою зір.

  Та разом страх бере, душа холоне.

  (Пісня на сл. І. Франка “Ой жалю, мій жалю”)

В е д у ч а.

 Франко, як школяр, боявся підступитися до Целіни, боявся промовити до неї слово, годинами простоював під її вікнами. А згодом написав:

В е д у ч и й.

   На кріслі ...сидить моє щастя,

   Само у тужливій задумі:

   Когось дожидає, чийсь хід, мабуть, ловить

   У вуличнім гаморі й шумі.

Когось дожидає... Та вже ж не для мене

В очах її світло те блима!

Я, смерком вкритий, на вулиці стою,

У рай той закрався очима.

Ось тут моє щастя! Як близько! Як близько!

Та як же ж далеко навіки!

І крається серце, та висохли сльози,

Огнем лиш пашіють повіки.

В е д у ч а.

 Та Франко абсолютно не подобався Журовській. І вона спокійно, не видумуючи різних причин, відповіла, що такі їй не подобаються, бо він рудий, а їй імпонують...брюнети. та й до того ж у нього немає грошей і надії на них.

В е д у ч и й.

 Відповідь була вражаючою. Все сказано ясно і просто.

  (Пісня на сл. І. Франка “Я не кляв тебе, о зоре”)

В е д у ч а.

 А Франко писав їй про свої почуття, про любов.

  Я, що так довго, гаряче кохаю

  І за любов знайшов погорду й глум,

  Бажаю хоч на хвилю бути в раю,

Обнять тебе, ціль моїх мрій і дум.

Обнять тебе, до серця пригорнути,

Із твоїх уст солодкий нектар пить,

В твоїх очах душею потонути,

В твоїх обіймах згинуть і ожить.

Та дощ січе, скрипить обмокле гілля,

Вихри ревуть: “Дарма! Дарма! Дарма!”

В е д у ч и й.

 Згодом Целіна вийшла заміж і виїхала зі Львова. Відтак настав довгожданий спокій. Рана ніби загоїлась. Він став спокійний, тільки час від часу у його записнику з’являються вірші:

  Не раз у сні являється мені

  О люба, образ твій, такий чудовий,

  Яким яснів я в молодощів весні,

  В найкращі хвилі свіжої любові.

  (Пісня на сл. І. Франка “Як почуєш вночі”)

В е д у ч и й.

Чесність душі, усю печаль, гіркоту і журбу виливав поет у віршах:

 Я не тебе люблю, о ні!

Люблю я власну мрію,

Що там у серденьку на дні

Відмалечку лелію...

В е д у ч и й.

  Нещасливим було кохання І. Франка. Він мучився своєю любов’ю довгі літа. Може, тому і написав:

  Ні, не любив на світі я нікого,

Ось до чого додумавсь ум болющий...

Я навіть не любив себе самого...

Лиш привиди, а не живі істоти

В житті любив я і за ними йшов.

В е д у ч а.

 Та з часом Франко зрозумів, що лиш Ольга Рошкевич – то його найперша і найголовніша у житті любов, яку він проніс через усе життя, до якої прирівнював усі наступні – і не знаходив ні тієї щирості, ані тієї відданості, що в Ользі Рошкевич...

(Пісня на сл. І. Франка “Не забудь юних днів”)

В е д у ч а.

Ольга через усе життя пронесла те перше кохання і, вмираючи, сказала покласти їй у домовину ті листи від Франка, які не дала прочитати нікому.

В е д у ч а.

 Яка глибина почуттів, який вражаючий, самозречений вияв любові. У багатьох серцях озивалися щемним болем Франкові слова про давно минуле, але не забуте кохання.

   ...Прощай! твого ім’я

   не вимовлю ніколи я...

  (Пісня на сл. І. Франка “Чого являєшся мені”)

В е д у ч и й.

Що є любов? По літері збиратиму

До слова слово — доки не знайду!

В е д у ч а.

Любов. Спробуй осягти її,

Коли вона, як світ, велика й давня.

В е д у ч и й.

 Спасибі Франкові, що подарував нам неповторну пісню великої любові, яка лунатиме вічно.

В е д у ч а.

  Я понесу тебе в душі на дні,

  Облиту чаром свіжості й любові,

  Твою красу я переллю в пісні,

  Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

  Коралі уст у ритми голосні...

  Мов золотая мушка, в бурштиновий

  Хрусталь залита, в нім віки триває,

  Цвістимеш ти, - покіль мій спів лунає.

  (Пісня на сл. І. Франка “Місяцю – князю”)

В е д у ч и й.

Знов серце виклада свої жалі:

«Пропав, хто міг любові відцуратись».

В е д у ч а.

Що ж живем, допоки любимо,

Нема й не може бути у житті нічого,

Що стало б вище, як любов сама, -

Вершина і кінець життя людського.

В е д у ч и й.

  Любов’ю сильні у живім строю,

  Ще за життя ми без любові помираєм,

  Я вас люблю, як молодість свою,

  І молодість хай вічно ця триває.

 

 

     Скрипник Л.М., учитель-методист СЗШ №225 м.Києва