Презентація "Легендарний кошовий отаман - Іван Сірко"

ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ м. ЖИТОМИРАЛЕГЕНДАРНИЙ КОШОВИЙ ОТАМАН – ІВАН СІРКОПІДГОТУВАЛА:викладач історії ЦПТО м. Житомира. Галич О. В

Здобудеш волю – заслужиш небо! Рабів до раю не пускають!Іван Сірко В історії не так багато знаменитих військових полководців, про яких кажуть: він не програв жодної битви. Серед найвизначніших – Олександр Македонський, Ганнібал та інші. У цей перелік потрапляє і ім’я кошового отамана Івана Сірка, на рахунку якого також немає програних битв. Його перемоги багатьма дослідниками не сприймаються всерйоз, тому що отримані за допомогою чаклунства характерників. Але якщо 55 битв, які виграв отаман – це не ворожба, тоді потрібно шукати витоки становлення Сірка, як військового стратега.

Іван Сірко є одним із найбільш легендарних та улюблених історичних персонажів епохи козаччини та однією із найяскравіших особистостей після смерті Богдана Хмельницького. Німці його називали Цірком, а росіяни Сєрком і Сєриком, він був могутньою особою серед усіх низових козаків і за всіх часів існування Запоріжжя. Україна – Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина – в 60-70-ті роки XVII ст. не знала людини, яка могла б зрівнятися із популярністю та славою Івана Сірка.

Рік і місце народження Івана Сірка достеменно невідомі. За одними даними, він народився між 1605 та 1610 роками в сім’ї шляхтича на Поділлі, за іншими – у слободі Мерефі (зараз – Харківщина). Коли народилося дитина, повитухи заголосили, а мати знепритомніла. Дяк, який зайшов охрестити дитину, відмовився взяти його на руки, а лише перехрестив здалеку і втік. А той, хто усіх налякав, не заплакав, він лежав на столі і бавився шматком пирога. А потім на очах у переляканих батьків з’їв його. Немовля народилося із зубами! За повір’ям, поява хлопчика із зубами означала, що народився майбутній вбивця. Налякані селяни порадили батькам позбутися дитини, але сина врятував батько. Батько виніс дитину до натовпу і сказав односельцям, що цими зубами малий буде гризти ворогів.

За деякий час він навчився ловити кулі руками та зупиняти час. Через це з часом казатимуть, що він перевертень: удень – полководець Іван Сірко, а вночі – вовк. З моменту народження із дитиною коїлись якісь дивні речі: від його погляду падали і розбивалися речі, скисало молоко. Саме через це, сусіди забороняли своїм дітям гратися з Іваном. Позаочі вони називали його «чортовим сином», якого бояться навіть сільські собаки. У ніч на Івана Купала хлопець зник, а повернувся лише через три дні. У нього була розірвана сорочка і тіло вкрите рубцями. Селом пішли чутки: хлопчина зустрівся із самим чортом і той подарував йому страшні сили. Хати у селі почали замикати. Та де він був, не розповів нікому, лише під сорочкою ховав маленьке сіре вовченя. Через багато років він розказав синам, що тоді декілька днів блукав лісом, а що шукав – і сам не знав. Але назавжди запам’ятав повний місяць і галявину, а на ній – вовчицю. Вона кинулася на нього, як на ворога. Він кричав увесь закривавлений, та міцно тримав її за горло. Потім стало тихо і він збагнув, що задушив вовчицю голими руками. А коли прийшов до тями, то почув скавчання: поруч у траві ховалося вовченя. Іван забрав мале з собою, з того часу він почав називати себе Сірком.

Коли Сірку виповнилося 15 років, про нього почали говорити серед козаків. Вони розповідали, що в очереті під Хортицею, цей хлопчина зустрів самого чорта, нечистий навіть обіцяв зробити його гетьманом, але Іван не повірив. Замість відповіді він витягнув рушницю і вистрелив у біса. Поранений чорт стрибнув (мликнув) у воду. Згодом це місце поблизу Запоріжжя так і назвали – Чортомлик, а про Сірка почали складати перекази. Там пізніше утворилася Чортомлицька Січ, яка існувала протягом 57 років (1652–1709) і справедливо вважалася найславетнішою з усіх запорізьких Січей: існування цієї Січі збіглося з найблискучішим періодом історичного життя запорізьких козаків.

Уперше письмові джерела згадують про діяльність цієї видатної особи в 1653 році. Протягом Національно-визвольної війни брав активну участь у боях, а після смерті Б. Хмельницького, у 1658 – 1660 p.p., очолював Вінницький полк. Перебуваючи на посаді вінницького полковника, 1659 року активно виступив проти політики гетьмана І. Виговського: організував військовий похід на Акерман, у результаті якого українсько-польсько-татарська коаліція, спрямована проти Московського царства, розпалася, що не дало можливості гетьману І. Виговському скористатися наслідками перемоги під Конотопом для зміцнення державності України. Спочатку підтримував політику Ю. Хмельницького, але після підписання 1660 року Слободищенського трактату виступив проти гетьмана. У 1660 – 1661 p.p. брав участь у походах запорізьких козаків на Крим, а 1663 року І. Сірка обрали кошовим отаманом, і до 1670 року він обирався на цю посаду вісім разів.

Дванадцять разів Запорозька Січ обирала Івана Дмитровича Сірка кошовим отаманом. За кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої шани, любові та поваги серед січовиків. В усіх регіонах України – в 60-70-ті роки XVII ст. не знала людини, яка б могла перевершити популярність Івана Сірка. Справедливо, що загальне визнання і безперечну вдячність тодішніх сучасників набула очолювана Іваном Сірком самовіддана боротьба козаків проти турецько-татарської навали, яка загрожувала знищенням українського народу. Козак-характерник ставив пріоритетною метою кожного чергового походу визволення невільників із полону, звільнення бранців, які перебували в тяжкому рабстві у Туреччині та Кримському ханстві. Неперевершений талант воєначальника, особиста відвага, мужність та хоробрість поєднувалися в ньому з безмежною відданістю українському народові.

Під час 30-літньої війни французькі війська 10 років не могли захопити фортецю Дюнкерк. Гинули тисячі людей, але цитадель все одно залишалася в руках противника. Тоді до протоки Ла-Манш прибувають січовики під проводом Івана Сірка. Українці декілька днів витратили на вивчення укріплень та мурів. З настанням ночі козаки розпочали штурм цитаделі. Іспанські патрульні кораблі це виявили і атакували січовиків. Тоді Сірко наказав підняти білі прапори, а запорожцям – затаїтись у трюмах. Іспанці припинили бойові дії та підійшли до українських човнів, висадилися на безлюдні палуби. Допитливість згубила іспанців. Сірко швидко виявив, що серед полонених присутній комендант іспанської цитаделі. Матросів супротивників запорожці вишикували на палубі, а коменданту наказали піднятися на капітанський місток. Вони висадилися і без проблем атакували Дюнкерк. Незабаром 5-тисячний іспанський гарнізон капітулював і склав зброю. Цікавий факт, що спільно з козаками у штурмі фортеці Дюнкерк приймав участь командир королівських мушкетерів граф д’Артаньян – це реальний прототип головного героя роману Дюма «Три мушкетери».

Іван Сірко є однією з найбільш улюблених та легендарних історичних постатей козацької епохи, однією із найяскравіших особистостей після смерті гетьмана Богдана Хмельницького. Про це свідчить велика кількість переказів, легенд, пісень, історичних дум, які виникали ще за життя отамана і збереглися по сьогодення – зокрема, сюжет про лист запорожців до султана Мегмеда (Мухаммеда) IV, автором якого начебто був Іван Сірко. Образ Івана Сірка мабуть кожен українець бачив хоча б раз у житті. Живописець Ілля Рєпін зобразив його у центрі своєї картини «Запорожці пишуть листа турецькому Султанові». У Івана Сірка дійсно були дуже правильні риси обличчя. Але Рєпін не знав однієї особливості: отаман мав на нижній губі з правого боку родиму пляму червоного кольору. Сучасники вважали її Божим знаком, який відрізняв Сірка від звичайних людей.

Козаки з унікальними характерами – характерники, які постійно асоціюються в уяві українців з дивовижними чародійними властивостями особливих людей, із їхньою причетністю до якихось надлюдських здібностей і сил. На цій основі народ створював легенди й навіть міфи про козаків-характерників. Такі козаки оспівані майже в усіх жанрах українського фольклору, особливо – в історичних піснях, переказах і легендах.

У художній і науковій літературі справжніми втіленнями образу Івана Сірка стали відомі твори: трагедія «Про що тирса шелестіла…» С. Черкасенка, роман «Яса» Юрія Мушкетика;«Іван Сірко великий характерник» Марії Морозенко;«Іван Сірко славетний кошовий» Марії Морозенко;«Кошовий отаман Іван Сірко» Маслійчука Володимира та Мицика Юрія;роман «Чисте поле» Леоніда Горлача;роман «Іван Сірко» Віталія Кулаковського;роман-трилогія «Між двох орлів» Ярослави Дегтяренко; історична повість «Козак і воєвода» Миколи Горбаня;тетралогія Володимира Малика «Таємний посол» до якої увійшли романи «Посол Урус-шайтана», «Фірман султана», «Чорний вершник» і «Шовковий шнурок»; повість Григорія Бабенка «Шляхом бурхливим», науково-популярна праця Юрія Мицика «Отаман Іван Сірко»;дисертація Нонни Щербан «Образ Івана Сірка : типологія характеру в народній творчості і художній літературі»;дитячі книжки Марії Морозенко «Іван Сірко, великий характерник», «Іван Сірко, славетний кошовий», «Іван Сірко».

Помер отаман 1-го (за іншими даними – 10-го) серпня 1680 року на своїй пасіці в хуторі Грушівка (тепер село Іллінка Томаківського району Дніпропетровщини). Його тіло запорожці переправили на Чортомлицьку Січ (тепер – село Капулівка на Нікопольщині), викопали могилу й поховали з почестями. Після руйнування Січі 1775-го року російськими військами останки Сірка перепоховали на новому місці, але теж під Капулівкою. 1967 року, коли берег, де була могила, підмили води Каховського водосховища, прах Сірка знову перенесли – на вище місце. При цьому череп відправили в Москву, аби антропологи відтворили його портрет. У труну поклали інший – катакомбної людини. Після цього череп Сірка майже чверть століття залишався в Росії, а після повернення в Україну ще кілька років пролежав у сейфі місцевих чиновників. І лише в серпні 2000 року голову козака приєднали до тіла. Це відбулось через 320 років після його смерті. Меморіальний комплекс «Могила Кошового отамана Івана Сірка» на Нікопольщині наразі є пам’яткою національного значення.

Подружжя Сірків – Іван Сірко та його дружина Софія Сірчиха – мало щонайменше четверо дітей: двох синів Петра та Романа й двох доньок, імена яких не збереглися. Праправнучкою Івана Сірка вважається акторка Марія Капніст-Сірко. Її нащадки наразі живуть на Харківщині. До речі, у Харкові, біля станції метро «Історичний музей» встановлений бронзовий пам’ятник Іванові Сірку.

Дякую за увагу!