Презентація "Література ХХ століття"

Зміна епох. Витоки розвитку літератури ХХ століття

Історія людства – це процес взаємин людини зі світом. Людина та її взаємини зі світом – у центрі філософії, теології, культури, мистецтва, літератури

Людина і світ в різні епохи 1. У міфах йдеться про невіддільність хаосу і ладу на землі, з’являються спроби впорядкувати хаос, віднайти новий порядок 2. В епосі картина світу видається ідеально впорядкованою, бо людина є невід’ємною часткою “ми” – роду, племені, що існують за певними законами і традиціями. 3. Встановлення християнства несе з собою суттєву зміну орієнтирів: віщою мірою людини і людського стає Бог як символ духовних чеснот, як втілення єдності Людини і Природи. На цьому базується культура і мистецтво Середньовіччя. 4. Доба Відродження започатковує антропоцентризм, тобто переакцентування на Людину, на безмежні можливості її розуму, на її сили і потенціал. 5. Ідеологія Просвітительства взяла за основу ренесансний гуманізм і шукала нове наукове обгрунту-вання антропоцентризму, намагалася збагнути людину в усій її складності, у взаємодії розуму і почуття, раціонального і природного. 6. Доба Бароко прагне зафіксувати всю складність і багатозначність світу.

Людина і світ у різні епохи 7. Готика показує людину під владою таємничих, надприродних сил. 8. Романтизм протиставляє окрему індивідуальність, самобутню і неповторну, системі буденного й ницього. 9. Реалізм спирається на незворушний порядок причинно-наслідкового ланцюга, “вписує” людину в цю всесвітню систему. 10. ХІХ ст. було своєрідною “золотою добою” людства. Хоч його і не обминули ні війни, ні пошесті, ні трагедії, проте незмінною залишилася віра в безмежні можливості розуму – в Прогрес. Здавалося, що людина вповні пізнала і спроможна підкорити завдяки своєму розумові світ, опанувати логіку розвитку і Всесвіту, і власної особистості. Саме в ХІХ ст. було розроблено систему хімічних елементів Менделєєва, біологічну – Ліннея, економічну і соціальну – Маркса, ідеологічну – Гегеля. Таким чином було унормовано взаємини людини і світу…

Д.І. Менделєєв (1834-1907) — російський вчений-енциклопедист: відомий як фізик, хімік, економіст, технолог, геолог, метеоролог, педагог Карл Лінне́й (1707-1778) — шведський лікар і натураліст, який заклав основи наукової класифікації живих організмів.

Карл Ге́нріх Маркс (1818-1883) — філософ, економіст, політичний журналіст. Його публікації сформували основу комуністичного і соціалістичного руху – марксизм. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) — німецький філософ, один з творців німецької класичної філософії і філософії романтизму.

Макс Вебер, один з провідних культурологів нашої доби, оглядаючи ХІХ ст., відзначає, що “то була ера віри в розум, і саме завдяки йому вдалося досягти суперорганізованого сучасного економічного порядку, який, своєю чергою, ув’язнив людину до “залізної клітки”. “Саме цей порядок спричинився до технічних та економічних підвалин машинного виробництва, що й тепер визначає життя всіх, народжених у цьому механізмі, з надзвичайною силою”, - тобто до панування цивілізації, її переважання над культурою. Емі́ль Максиміліа́н Ве́бер (Макс Вебер) (1864-1920) — німецький соціолог, історик і економіст.

Фрідріх Ніцше Але вже наприкінці минулого, загалом досить благополучного ХІХ ст., доби позитивізму, систематизації та раціоналізму, в культурі стають помітні ознаки кризових явищ. Саме тоді одна за одною з’являються бунтівні та алогічні особистості, феномени, школи. Власне першим, хто з усією гостротою і відчайдушною сміливістю порушив питання про вичерпність гуманізму, був автор “Так промовляв Заратустра” Фрідріх Ніцше. Фрідріх Виільгельм Ниіцше (1844—1900) — німецький філософ, представник ірраціоналізму. Він піддав різкій критиці релігію, культуру і мораль свого часу і створив власну етичну теорію. Його твори носять афористичний характер. Його філософія справила великий вплив на формування екзистенціалізму і постмодернізму.

Томас Манн Піддавши жорсткій критиці християнську етику, нещадно висміявши пересічність, оголосивши про смерть Бога, Ніцше кинув виклик усій системі гуманістичних цінностей. Томас Манн писав: “Моральний критицизм був не тільки і не стільки індивідуальною пристрастю самого Ніцше, але й загальною тенденцією доби. Доба ця – кінець століття, час, коли європейська інтелігенція вперше виступила проти облудної моралі свого вікторіанського буржуазного сторіччя. Не можна не здивуватися подібності низки суджень Ніцше до тих випадків проти моралі, якими в той самий час шокував і звеселяв читачів англійський естет Оскар Уайльд… Ми присутні при завершенні епохи буржуазно-гуманістичної і ліберальної, що народилася в добу Відродження, досягла розквіту в період Французької революції, і тепер ми присутні при її останніх корчах та агонії”. Манн діагностував крах впорядкованої, унормованої буржуазності. Час довів, що то була криза самого гуманізму. Па́уль То́мас Манн (1875-1955) — великий німецький письменник, есеїст, майстер епічного роману, лауреат Нобелівської премії з літератури (1929)

Микола Бердяєв Як констатував філософ М.Бердяєв, “після Ніцше… гуманізм уже неможливий, навіки здоланий”. Щоправда, в цьому афоризмі криється певний парадокс. Адже для Ніцше міра всього – людина, щоправда не християнська, а язичницька, тож кризу гуманізму можна витлумачити і як необхідність пошуку нових можливостей, нехристиянських параметрів для гармонізації стосунків людини і світу. Бердяєв Микола Олександрович (1874-1948) – російський релігійний філософ-ідеаліст, один з засновників екзистенціалізма в Росії.

Криза – це період зламу Як відомо, криза – це період зламу. Західна цивілізація неодноразово переживала кризові стани, але щоразу знаходила в собі нові сили для їх подолання. Тепер же розпадалися зв’язки людини в системі світу, а відтак – поглиблювалася її самотність, відстороненість у світі, який, як з’ясувалося, не вкладається в раціональну систему причин і наслідків, так само як і поведінку людини не можна звести лише до логіки і здорового глузду.

Зігмунд Фрейд Слід зазначити, що неабияку роль у потрясінні основ усталеного світу відіграла Паризька комуна, не менше – наукові відкриття тієї доби, зокрема природничих наук: встановлення факту відносності часу і простору, величезної ролі підсвідомого в людині (Зігмунд Фрейд), взаємин часу і психології, часу і пам’яті… Все це стимулювало й підштовхувало до сумнівів щодо старих істин, звичного світосприйняття. І, безперечно, не могло не позначитися на літературі та мистецтві. Зі́гмунд Фрейд (Фройд) (1856-1939) — австрійський невролог і засновник психоаналітичної школи

Роль романтизму Проте не слід забувати, що літературі ХІХ ст., крім реалізму, надзвичайно сильним у Європі було начало романтичне, де людина-бунтар протистояла буржуазній системі, задихаючись у тісному просторі буденності, у філістерській моралі, в її обмеженнях і канонах. Саме романтизм постійно підтримував горіння людської індивідуальності, ренесансний гуманізм, віру в людину.

“Канарки в клітці” Американський письменник Курт Воннегут називає митців “канарками в клітці”. Ця пташина набагато раніше від людини відчуває запах метану, який призводить до катастроф у шахтах. Тому шахтарі й беруть канарок до забоїв, аби вони попереджали про небезпеку… Подібними “канарками” для людства ХХ ст. стали французькі поети і художники, котрі спробували вивести людину поза межі системності, наголошуючи на її особистісному, унікальному й неповторному. Курт Воннегут (1922-2007) – американський письменник, сатирик, художник

Імпресіоністи Якщо історичною межею сторіч стала Паризька комуна, то в культурі ХХ-е століття, власне, починається вже з 1874 р. – з першої виставки імпресіоністів, що задемонструвала бунт проти академічного мистецтва та його естетичних законів. Саме тоді було виставлено картину Клода Моне “Імпресія. Схід сонця”. Моне, Ренуар, Піссаро, Сіслей, Дега замість лакованих декорацій академістів відтворювали “подих живої натури”, вільно компонували, запроваджуючи нову техніку, тому дивитися їх картини слід здаля, з дистанції, аби побачити ціле і скласти про нього власне враження. Розум, раціо аж ніяк не відкидаються, однак ними не обмежуються, відкриваючи шлях емоціям, фантазії, переживанню, алогічному, символові, метафорі.

Клод Моне. “Імпресія Схід сонця”

Клод Моне. “Імпресія Схід сонця”

Клод Моне. “Осінь”

Клод Моне. “Ставок з ліліями””

Клод Моне. “Латаття (Хмаринки)””

Едгар Дега. “Чотири танцівниці”

Едгар Дега. “Балерини на поклонах”

Огюст Ренуар. “Жанна Самарі” Огюст Ренуар. “Танці в місті”

Огюст Ренуар. “Парасольки” Огюст Ренуар. “Ложа”

Альфред Сіслей. “Берег Сени біля Буживаля”

Альфред Сіслей. “Галявини весною”

Каміль Піссарро. “Ранкове сонце на снігу” Каміль Піссарро. “Варенжвілль. Захід”

Каміль Піссарро. “Бульвар Монмартр в Парижі”

Реалізм ХХ століття Проте, оскільки культура, мистецтво, література – живий організм, то в ньому не може бути різких розривів, активної руйнації способів мислення, естетичного освоєння світу, художньої свідомості, а також чітко датованих переворотів. У ХХ ст. реалізм не зникає, він живе й далі, трансформуючись, пристосовуючись, модифікуючись. Великі митці ХХ ст. – Г.Манн, А.Франс, Р.Роллан, Дж. Голсуорсі, Г.Грін, Г.Белль, Т.Драйзер та багато інших продовжують класичну реалістичну традицію, глибоко занурюючись у психологію сучасника та обставини, які її формують. При цьому художню палітру реалізму значно збагачують набутки інших шкіл і напрямів. Теодор Драйзер (1871-1945) – американський письменник

Реалізм ХХ століття Анатоль Франс(1844-1924) – французький романіст і літературний критик, лауреат Нобелівської премії Джон Голсуорсі (1867-1937) – англійський прозаїк і драматург, лауреат Нобелівської премії.

Реалізм ХХ століття Генріх Теодор Белль (1917-1985) – німецький письменник і перекладач, лауреат Нобелівської премії Грем Грін(1904-1991) – англійський письменник, у 40-і роки – співробітник британської розвідки, , лауреат Єрусалимської премії.

Від реалізму до модернізму Цим духом переймаються й літератори, численні школи декадентського (від назви часопису “Декаданс”, що виходив у Парижі 80-х рр.) та модерністського (від фр. сучасний, новітній) напрямів. У такий спосіб стався поворот від мистецтва реалістичного до модернізму, авангардизму, модерну, постмодерну, які обстоюють творчий гатунок самої літератури, що стає своєрідним “другим поверхом” реальності, а не її відбитком.

“Трагічний гуманізм” літератури ХХ ст. Література ХХ ст. вражає своїм трагізмом. Головним його витоком є, власне, сама історія цієї епохи – епохи революцій, світових війн, тоталітарних режимів та тривалої “холодної війни”. Не випадково одним із центральних понять у літературній критиці, що осмислювала досягнення мистецтва слова ХХ ст., став вираз “трагічний гуманізм”.

Духовний заповіт літератури ХХ ст., адресований прийдешнім поколінням “Трагічний гуманізм” літератури ХХ ст. Викриття трагічних помилок людства, що призвели до історичних катастроф Обстоювання духовних засад людського існування, ствердження віри у добро, чесність, мужність, любов, моральну силу особистості + =

ХХ століття очима наших сучасників Доба революцій, світових війн та масштабних соціальних експериментів Епоха науково-технічного прогресу та екологічних катастроф Епоха атомної зброї та кривавих диктатур Ера кіно Ера завоювання космічного простору Ера панування комп’ютерних технологій Озираючись з третього тисячоліття на шлях, що подолала цивілізація у ХХ ст., відомий знавець забіжної літератури Л.Андреєв наголошував: “…ХХ століття здається полем величезного експерименту, зорганізованого Історією, який лишив нам або руїни, або смутну рівнину “споживацької цивілізації”

ХХ століття очима його сучасників Надії на соціальні перетворення, на побудову царства рівності і справедливості Надії на технічні та промислові революції Поява електричного світла, радіо, телефона Народження кіно Бурхливий розвиток автомобілебудування, будування аеропланів, літаків, пароплавів, підводних човнів Оновлення традиційних видів мистецтва А у мистецтві - настрої недовіри до науки, тривоги, спричиненої втратою колишніх моральних та духовних орієнтирів (дефіцит духовності), страху перед майбутніми війнами та революціями, передчуття близької катастрофи Культ краси і мистецтва, потяг до таємни- чого і містичного

Перша світова війна (1914-1918) Катастрофа , яку пророкували мислителі і митці на межі ХІХ-ХХ ст., спіткала людство 1914 р., коли почалася Перша світова війна. Війна з її смертями і трагедіями, позбавленими будь-якого сенсу, немовби зробила цю кризу системи, цивілізації відчутнішою і наочнішою для мільйонів людей, змушених брати в ній участь. І абсолютно логічно цією війною було породжено ланцюг соціальних революцій – не тільки в Росії, а й по всій Європі, що в різних країнах призвело до різних наслідків.

Перша світова війна (1914-1918) У цій війні загинуло близько 10 мільйонів солдатів, а 21 мільйон було поранено; у воєнні дії було втягнуто 34 держави з населенням понад 1 мільярд чоловік (це становило 67% населення планети), економіка багатьох держав була зруйнована або істотно підірвана. Проте одним з найтяжчих з наслідків війни стала духовна криза, всебічно відтворена у літературі цього періоду. У Європі спалахнули революції…

Революції і утопізм У Європі спалахнули революції, організатори яких прагнули не лише подолати згубні наслідки світової війни, а й створити ідеальне суспільство, засноване на братерстві, любові, рівності. Однак ці наміри виявилися утопічними. Утопічне – позбавлене наукового обгрунтування зображення ідеального суспільного ладу; у переносному значенні – нездійсненна мрія.

Народження соціалізму На початку ХХ ст. ще не було вичерпано дорешти “енергію соціальних утопій”. Відтак і далі розвивалася системність, позитивізм – уже соціально-економічний, на якому фактично постав радянський соціалізм з усіма його комплексами. Ромен Роллан визнавав: “Відкриття соціалізму було для мене в ті роки справжнім сп’янінням. Він рятував мене від мого власного “я”. Він ніс людське братерство”. Ромен Ролан (1866-1944) – французький романіст і публіцист, лауреат Нобелівської премії

“Казармений соціалізм” Для мільйонів знедолених соціалізм був обіцяною гарантією мінімального забезпечення життя (що, до речі, справдилося). Для тисяч інтелектуалів соціалізм видався обіцянкою (яка просто не могла бути здійсненою) виходу із тогочасного індивідуалізму, самотності, відчуження. Суспільні, соціальні утопії, як правило, досить швидко перетворюються на тоталітаризм, який доводить систематизацію до абсурду, обертаючи людину на “гвинтик” у напрацьованій системі. Неспроможність “казарменого соціалізму” стала зрозумілою принаймні в 30-і рр., що було засвідчено формуванням жанру антиутопії у цей період.

“Залізна романтика” і “соцреалізм” За умов тоталітарної системи розвинулося таке специфічне для культури ХХ ст. явище, як ідеологізована література. Найяскравішими її зразками були “залізна романтика” в Німеччині та “соцреалізм” у СРСР. І комуністична ідеологія, і породжене нею мистецтво спиралося на праці видатного мислителя ХІХ ст. Карла Маркса. Він спробував поєднати досліджені ним економічні закономірності з ідеєю побудови досконалого суспільства. Філософське вчення К.Маркса стало ідеологічним підгрунтям соціалістичного руху ХХ ст. Карл Ге́нріх Маркс (1818-1883) — філософ, економіст, політичний журналіст.

Встановлення фашизму Поразка у Першій світовій війні та спричинена нею глибока економічна депресія призвели до встановлення в Італії, Німеччині та Іспанії кривавих фашистських режимів. Характеризуючи один з таких режимів, англійський письменник Джордж Орвелл підкреслював: “Багато з того, у що вірив і заради чого працював Веллс (англійський письменник, автор науково-фантастичних та соціально-філософських романів), дістало матеріальне втілення у нацистській Німеччині. Там лад, планування, наука, яку підтримує держава, сталь, бетон, аероплани – все поставлене на службу ідеям, що відповідають кам’яній добі”

Ідеї Фрідріха Ніцше у ХХ ст. Велике значення для розвитку культури та мистецтва ХХ ст. мали ідеї видатного німецького філософа ХІХ ст. Фрідріха Ніцше. Значного поширення набув його міф про “надлюдину” – особистість, яка спроможна сягнути вершини досконалості й сили. Це сильний індивід, здатний протистояти обивательському оточенню. Але Ніцше наділив цього індивіда також зневажливою жорстокістю до “слабких”, байдужістю до тих, хто страждає. Відтак ніцшеанська “надлюдина” зухвало підносилася не лише над обивательським світом, а й над моральними та релігійними нормами, що регулюють життя людської спільноти. Ця концепція містила певний антигуманний заряд, що й дало поштовх до її подальшого спотворення. Однак філософ не міг собі уявити, що висловлені ним думки після його смерті будуть піднесені на щит ідеологами гітлерівського режиму…

Філософія інтуїції Анрі Бергсона Анрі Бергсон — (1859 —1941) — французький філософ. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1927 рік. Рушійною силою його міркувань є контраст між "результатом" пізнання - теоріями і поняттями - і живою дійсністю. Його стратегічною ідеєю є необхідність "доповнити теорію пізнання теорією життя".   Бергсон вважає, що "життя" вислизає від нас тільки тому, що ми намагаємося схопити його інтелектуальними засобами, що схоже на спробу зачерпнути води решетом. Теоретична реконструкція "життя" неможлива - от у чому Бергсон повністю впевнений.       Сутність життя, за Бергсоном, може бути осягнута тільки за допомогою ІНТУЇЦІЇ, оскільки життя ми переживаємо і, отже, здатні сприйняти безпосередньо. Шляхом цього безпосереднього розуміння життя, по Бергсону, і є інтуїція. Інтуїція, по Бергсону, покликана відповісти на всі питання, що традиційно вважалися філософськими.       Філософію життя Бергсона називають ще інтуїтивізм Бергсона, розглядаючи його як представника інтуїтивізму - течії філософії, вбачають у інтуїції єдино достовірний засіб пізнання. Тож інтуїтивізм виникає на рубежі XIX-XX століть, будучи різновидом ірраціоналізму.     Інтуїцію Бергсон протиставляє ІНТЕЛЕКТУ, трактуючи його як знаряддя оперування "мертвими речами" - матеріальними, просторовими об'єктами. "Інтелект, - стверджує він, - характеризується природним нерозумінням життя».

Відкриття Зигмунда Фрейда Суттєву роль у розвитку мистецтва та самопізнання людства відіграли відкриття, зроблені у галузі психології австрійським невропатологом та психіатром Зигмундом Фрейдом. Він дійшов висновку, що поведінка особистості переважно визначається її неусвідомленими імпульсами. Дослідження Фрейда сприяли зростанню зацікавлення митців І половини ХХ ст. цариною несвідомого, ірраціонального. Відгукнулися також література і мистецтво також на фрейдистські дослідження сфери сексуального, конфліктів між свідомим та підсвідомим, між “культурою” та “інстинктом” тощо.

Дослідження Карла Густава Юнга Швейцарський психолог і психіатр у своїх дослідженнях колективного, несвідомого спирався на фольклорні й міфологічні мотиви, виокремив певні “першообрази”, які назвав архетипами. Ця наукова тема вивела вченого на відкриття у глибинах людської душі “вічного відчуття Бога”, яке передує свідомості. Релігія, як зазначав він, забезпечує гармонійний зв’язок свідомого з несвідомим. Втрата цієї гармонії призводить до серйозних розладів у психічному житті особистості, а в історичному бутті – до катастроф (війн, тоталітарних режимів, масових репресій тощо) Ця думка вченого є дуже важливою. Адже ситуація розірваних зв’язків людини з Богом і зумовлене нею сприйняття світу як безглуздого та хаотичного є однією з головних проблем духовної культури ХХ ст.

Атеїзм Особливо гостро проблема розірвання зв’язків з Богом постала на теренах колишньої Російської імперії у пореволюційні роки. “Все, що належало до релігії, розцінювалося, як злочин. Атеїзм був не просто панівною релігією. Він був войовничою, керівною, з необмеженими повноваженнями програмою знищення всього, що ми позначаємо поняттям “духовний”, - писала дружина письменника-містика Д.Андреєва, автора книги “Троянда світу”

Революції, війни, офіційна пропаганда тоталітарних режимів, просторікування ідеологів споживацького суспільства заступали у ХХ ст. справжні духовні цінності. Однак ці надбання оберігало й обстоювало мистецтво. Хранителькою їх була також художня література, яка, попри усі намагання підкорити її певній політичній владі, поставити на службу певним ідеологічним цілям, усупереч усім спробам її знищити, довела істину, афористично висловлену М.Булгаковим: “Рукописи не горят!”

Світові війни виявили природу не тільки ворогуючих систем, але й самої людини, змушеної в екстремальних ситуаціях оголити власну сутність, яка за нормальних умов прихована за законами загальноприйнятої моралі. Філософське намагання осмислити людину , віднайти “притулок” для особистості в світі й суспільстві стало підгрунтям багатьох мистецьких рухів і шкіл: українського “розстріляного Відродження” 20-х рр., “срібного віку” російської поезії, теорії дегуманізації мистецтв іспанського мислителя Ортеги-і-Гасета, елітарної та християнської культурології Т.С.Еліота, французького екзистенціалізму, спалаху зацікавлення східною філософією тощо. Хосе Ортега-і-Гасет (1883-1955) – іспанський філософ, соціолог і есеїст

Народження модернізму У міжвоєнну добу широкою повін-ню розливається світом мистецтво модерністське, авангардистське, експериментальне. Криза буржуаз-ної демократії, гуманізму найповні-ше втілилася у “високому модер-нізмі” Кафки, Еліота, Джойса. Модерністи сприймають сучас-ний їм стан буржуазної цивілі-зації як трагічний для людини, відновлення гармонії людини і світу шукають не в перебудові соціальних відносин, а в без-межному культурному просторі (міфотворчість, культурологія набувають у їхніх творах нових функцій). Відтак експериментування стає нормою, художній твір ускладню-ється, мистецтво перетворюється на елітарне, зрозуміле не всім Франц Кафка (1883-1924) – австрійський письменник, більшість творів якого були опубліковані після його смерті. Його твори пронизані абсурдом і страхом перед зовнішнім світом і вищим авторитетом – вони здатні викликати у читачів тривожні відповідні відчуття.

Модернізм ХХ століття Томас Стернз Еліот (1888-1965) – американо-англійський поет, драматург і літературний критик, представник модернізму в поезії, лауреат Нобелівської премії Джеймс Джойс(1882-1941) – ірландський письменник і поет, представник модернізму

Авангардизм Авангардизм, заснований на тих самих засадах, що й модернізм, видається все ж оптимістичнішим, оскільки кожна з його шкіл вірить, що мистецтво спроможне перетворити хаос реальності на гармонію і порядок. Казимир Малевич “Супрематизм”

Ми і сьогодні живемо в світі постренесансної кризи, коли стало зрозуміло, що людина набагато складніше створіння, ніж це уявляли раніше. Нові знання про її біологічну природу і можливості, про свідоме й підсвідоме, спадковість, так само, як і спростування багатьох ілюзій, утопій – усе це, можливо дасть змогу “сконструювати” згодом якусь оновлену особистість, гармонізовану зі світом. І мистецтво, зокрема модернізм і постмодернізм, різні експериментальні школи і напрями, відіграють у цьому творчому пошукові помітну роль, широко послуговуючись модифікованими традиціями (готика, романтизм, бароко тощо), розробляючи й апробуючи різні моделі, застосовуючи гру, варіативність, залучаючи до літератури живопис, музику, театр, кіно. Все це розмаїття і визначає картину літератури ХХ ст.