Презентація література рідного краю Микола Луків

 

 

 

 

 

Література рідного краю. Микола Луків – поет – пісняр із чарівного подільського краю

 

 

8 клас

 

 

Вчитель: Лисогор Л. М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема.  М. Луків – поет-пісняр із чарівного подільського краю.

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом поета-пісняра Миколи Лукова; розвивати неповторність і розмаїття тем його лірики, вчити розуміти зміст його творів; розвивати й розширювати читацькі інтереси школярів; поглиблювати навички виразного читання поезій; сприяти розвитку естетичних і художніх смаків, виховувати шанобливе ставлення до митців рідного краю, до їх творчих доробок, почуття краси і добра, високу моральність людських почуттів.

Обладнання: портрет М. Лукова, виставка творів, записи пісень на слова поета, книги поетів-земляків.

Тип уроку: урок – літературний портрет.

                                      Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Асоціативний кущ «Моя Вінниччина»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Слово вчителя. Вінниччина…У цьому слові для мене і мамина колискова, і перший крок по споришевому подвір'ї в рідному селі, і теплий, животворний дотик батькових лодонь, і наймальовничіші краєвиди, і найсмачніший хліб, і найщиріші люди.

Маємо дякувати Богу, що народилися і виросли на цій багатій землі, яка дала українській літературі багатьох талановитих дочок і синів. Один із них- наш поет-земляк, поет-пісняр Микола Володимирович Луків.

Сьогодні ми з вами познайомимося із  життєвим і творчим шляхом поета . Познайомимося з корінням його родоводу, визначимо тематичні обрії, заслухаємо поезії; доторкнемось серцем і душею його пісень, рядки віршів, які схвилювали душу, зачепили серця акорди.

У нашій роботі візьмуть участь біографи, любителі слова – читці, музикознавці. Епіграфом до уроку будуть слова:

Поезія –це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко

 

 

Вони стануть заспівом до теми.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями нового матеріалу

 Слово учителя . Рідне Поділля виплекало цілу плеяду поетів, прозаїків, драматургів, композиторів… Із цим чарівним і неповторним краєм пов’язані імена багатьох видатних людей: М. Коцюбинського, Марко Вовчок, С. Руданського,О. Чорногуза, Є. Гуцала, М. Трублаїні, Г. Чубач, Н. Гнатюк, Гарматюка… Всіх не перелічиш. Їхні твори – це велике надбання нації.

М. В. Луків – один із відомих подолян-земляків, поет-пісняр

       (демонстрування портрету).

 Погляньмо на портрет. Приємне обличчя, ледь усміхнені, вдумливі й проникливі очі, посріблене сивиною волосся. Мудрістю й простотою віє від нього. Хто ж він? Він академік, лауреат кількох Міжнародних і Всеукраїнських премій імені М. Островського, Г. Сковороди, Володимира Вернадського, відзначений медаллю С. П. Корольова, заслужений діяч мистецтв України, головний редактор журналу «Дніпро», нагороджений державною нагородою «За заслуги ІІІ ступеню». Він автор понад 20 поетичних книг.

Окремі твори неодноразово видавались на теренах колишнього Радянського Союзу, у Канаді, Австралії, США. Це свідчення великої популярності творів митця.

М. Луків захоплений своїм благословенним, багатим краєм, овіяним легендами, піснями, зачарований подолянами, розділяє думку про них свого земляка Вадима Шевчука:

Моя Україно, подільський мій краю!

До тебе я птицею лину завжди,

Я іншого краю такого не знаю,

Де б так квітували поля і сади.

Місця, де поет народився, для нього були дорогими й святими завжди.

– Де ж коріння долі М. Лукова?

Про це розкаже нам група біографів.

І біограф

Луків Микола Володимирович народився 6січня 1949 року в с. Куманівцях Хмільницького району на Вінниччині. Батько із фронтовиків, пройшов війну од першого й до останнього дня. Був контужений, звідав пекло фашистськихконцтаборів. По війні відбудовував шахти Донбасу, там захворів і повернувся у рідне село. Залюблений у землю, садівництво. Мати була неписьменною, але багато знала напам’ять віршів із «Кобзаря». Гарно співала, вишивала. Чутлива до краси.Закінчив Немирівське педагогічне училище і факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка у 1973 році. На останньому курсі видав першу свою збірку віршів під назвою «Ріка». Його наставниками і порадниками були такі майстри літератури: Андрій Малишко, О. Гончар, Б. Олійник, Д. Павличко. Вчився у Рильського, Сосюри, Блока, Єсеніна, польського поета Л. Стеффа.

ІІ біограф

Одружений. Із дружиною познайомився, навчаючись у Немирівському педучилищі. Побралися, коли він був на третьому курсі Київського університету, а Галина – на третьому курсі Вінницького педінституту. За фахом вона філолог. Працює у видавництві «Український письменник». Її, як редактора, дуже цінували письменники О. Гончар, Б. Олійник, які доручали редагувати їй свої книги.

У них двоє синів. Старший Ярослав мешкає в Англії, працює кореспондентом української служби Бі-Бі-Сі (Британська радіомовна корпорація). Він – батьківська гордість, знає більше десятка різних мов. Молодший син – Роман, закінчив інститут журналістики, проживає у Києві.

ІІІ біограф

Працював М. Луків у редакції газети «Літературна Україна». З 1984 року і понині очолює редакцію журналу «Дніпро». Про свою роботу в ньому з гордістю говорить: «Я цей журнал люблю, не уявляю свого життя без цього видання».

За його участю видано 4 томи книги «Українське слово», видано збірку творів поетеси з Тульчина Ніни Шаварської.

Поет брав активну участь у фестивалях «Слов’янський базар» у Вітебську, «Кроловецькі рушники» на Сумщині, авторських вечорах у палаці «Україна», у цьому році – у Київському будинку вчителя. Радо зустрічається із читачами, своїми земляками, бо його душа птахом повертається у рідне гніздо.

У кабінеті письменника на столі у вазі житні колоски з рідного поля, соняшники, калина. Розмаїття тематики творчості М. Лукова.

Слово вчителя.

Вся поезія М.Лукова овіяна степовим вітром, пахне полем, полином, яблуневим цвітом, «соняхом край отчого вікна», червоними кетягами багряної калини. Про що пише поет? Про отчий край, свою рідню – уславлює батька й матір, «як два сонця великих», простих людей, про моральні людські цінності, про місце людини в житті, про єдність із природою, про лихо Чорнобиля. Віршам властиві стриманість почуттів, простота форми. Його роздуми, пронизані ліризмом.

Поетичним кредом (символом віри, основою світогляду, переконань) є рядки:

Люблю свої обов’язки трудні,

Себе за плечі інших не ховаю,

Свій хліб у світі чесно заробляю

І можу поклястись при знамені,

Що мав би я за найвищу нагороду

Потрібним бути власному народу.

А зараз прозвучать рядки поезій М. Лукова, що бентежать душу й серце.

1 учень

Не можна у далекому краї забути рідного дому, стежки, порослої споришем. А ще-мови. Мови матері, батька, сусідів.

Поезія «Біля криниці»

Стоять жінки біля криниці,

Туманом тягне від ріки.

В садах шаліють пізні птиці,

У відрах плавають зірки.

Розмова, свіжість вечорова.

Весна у рідній стороні,

І українська рідна мова

Звучить, як музика, мені.

2 учень

Рідний дім, село…І мати. Старенька, сива найрідніша. Усе хороше, що маємо,- це від мами. Але по молодості, по недосвідченості часто не знаємо ціни материнським сльозам. Матері завжди у тривозі за своїх дітей.

 Поезія «Матері»

За все, що маю, дякую тобі,
За все, що маю і що буду мати…
Ночами сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати.

Немов пилину, світ мене крутив,
Ловив я мрію і мету високу.
Пробач мені, що тяжко завинив, –
Лишив тебе на старість одиноку.

Та й що я знав, коли із дому йшов,
Хіба я міг в ту пору зрозуміти,
Яка святиня – мамина любов,
Яка то мука – як лишають діти.

Аж отепер, як став я батьком сам
І час прийшов стрічать і проводжати,
Я знаю ціну тим святим сльозам,
Які тобі судилося спізнати.

Тому і сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати.
Тому спішу подякувать тобі
За все, що маю і що буду мати.

3 учень

Із життєвих доріг ми вертаємось до батьківської хати, яка пам'ятає нас  іще малюками. Саме від тих рідних порогів повела колись нас у широкий світ стежина. Саме там ми залишили свою душу.

Поезія «Батькова хата»

 У вінку веселого зела

Вікнами до шляху і до поля

Тиха й скромна, як селянська доля,

Лебедіє хата край села.

 

Білі стіни, вікна голубі,

На причілку яблуні і вишні.

Пригадую дні свої колишні

І сердечно дякую судьбі.

 

Дякую за те, що звідсіля,

Від цього низенького порога,

Потекла у світ моя дорога

І для мене рідна ця земля.

 

Тут живуть мої старі батьки

І мене у гості виглядають,

Тут мене з дитинства пам’ятають

І стрічають радо земляки.

 

І куди б дорога не вела,

Де б не жив на милій Україні,

А душа, здається, там і нині —

У білявій хаті край села.

4 учень

Виростають діти і випурхують із сімейного гнізда. А батьки залишаються чекати. Двоє сивеньких голубів,воркуючи, очікують в гості дітей.

Поезія «Двоє»

 Він із поля вертався не пізно й не рано,
Пахло кропом село, полином і катраном.
Він любив біля хати в саду спочивати,
Гладить дітям голівки, курити й мовчати.

А дружина любила полоти й садити,
Добродушно бурчати, незле пожурити,
І любили удвох вони місячні ночі
Слухать співи пташині і співи дівочі.

Так минали їх дні, так літа пропливли,
І не зчулись вони, як життя прожили.
А коли відійшли за сумні небосхили,
Стала вища земля на дві скромні могили.

5 учень

У них   звичайні сільські будні: порають господарство, доглядають город , відвідують сусідів. Усе звично, усе - по одвічному колу. І  так минає життя.

Поезія «Сільська родина»

Води наносять, нарубають дров,

Запорають в хліві і на городі;

Утомлені, присядуть у господі:

Не вгледіли, коли і день пройшов.

Так і живуть: робота, діти, дім;

У гості ходять, але  то - на свято.

І хліб, і сіль, і честь шанують свято,

І як святиня – рідне слово їм.

Усе по колу: оранка, сівба,

Турботи від врожаю до врожаю.

Земля батьків од краю і до краю –

Опора їхня, віра і судьба.

На ній звікують, в неї перейдуть,

І можна, певне, цілий світ змінити,

Але незмінна хліборобська суть:

Допоки сущі, - будуть хліб творити.

І перейде у спадок їх любов,

І рід не буде знати переводу,

І якось раз повернуться в господу,

Оглянуться – аж цілий вік пройшов.

 

 

6 учень

А яким щастям повняться серця людей, коли  до них у місто приїздить хтось із дому. Тоді розмови, розмови, спогади…

Поезія  «Сестра приїхала»

Та сідай, припрошую, сідай,

Скільки я не бачився з тобою!

Як там нині під горою гай?

А луги та верби над водою?

Як сусіди? Чи пройшли дощі?

Що кому приніс у дім лелека?

Так у мене гарно на душі,

Так на серці лагідно і легко.

Пригощайся. Знаю. Завинив.

Рідко в гості приїжджаю, сестро.

Час такий: робота, дім, сини…

Не встигаю. Ти пробач. Не сердься.

День за днем, за роком рік летить.

Я це місто полюбив поволі,

Але в снах і досі ще шумить

Стигле жито на вітрах у полі.

Тож розказуй, що там на селі…

Яблуні давно одквіткували,

А тепер буяють картоплі

І хліба вже половіти стали.

От і добре. Ще якби дощі,

Щоб повніше наливався колос…

Говори, я слухаю твій голос, —

Свято в мене, сестро, на душі.

7 учень

А ми, чи часто ми  приїжджаємо  гостювати до мами із свого «далека»? Усе нам ніколи. Дім, родина, робота. А батьки ж чекають…

Поезія  «Як давно я в мами не бував»

 Як давно я в мами не бував,

Не стояв над синьою водою,

Не бродив серед високих трав,

Босих ніг не холодив росою.

 

В плині літ, у круговерті справ,

На дорогах, путівцях, вокзалах

Враз нахлине осяйне, мов спалах:

Як давно я в мами не бував!

8 учень

А коли приїдемо – сон не бере…Хвилею заливають спогади, п'янить аромат маминої хати…

Поезія «Ні, не можу спати…»

Ні, не можу спати,

Ніч, як океан.

Білі стіни хати

Світяться в туман.

Вийду в сад , пройдуся:

Роси; спориші.

Стану, подивлюся-

Тихо, ні душі.

Яблуні і вишні

Вітами сплелись.

Ті ж вони, колишні,

Тільки я змінивсь.

Тільки я з літама-

Як од гілки лист .

Ось прибув до мами,

Але вже-як гість.

Не судилось стати

В полі сіячем.

Білі стіни хати

Будять тихий щем

9 учень

Миттю пролітають години, даровані  долею, для зустрічі із рідними. І ось уже батькові й мамині очі туманяться сльозою: настала пора розлуки…

Поезія «Я вийшов, а за мною – мати»

 Я вийшов. А за мною — мати.

Та батько у сорочці білій.

Птахи над обрієм летіли,

І пахла м’ята.

 

І я пішов… Дорога біла…

Чи повернувсь?.. Біліла хата.

Птахи над обрієм летіли.

І пахла м’ята.

10 учень

Ми дорослішаємо і йдемо. А батьки залишаються чекати. Чекають нас, чекають звісток од нас…

Пісня «Балада про одне запізнення»

11 учень

Навіть коли матері відходять за межу вічності, вони залишаються з нами, бо переходять у пам'ять...

Поезія  «Матері залишаються з нами»

 Матері залишаються з нами

І тоді, коли їх нема,

Коли чорна земля і дрімуча пітьма

Пролягає між ними і нами.

Все життя їх —святе для нас.

Біль утрати сумління палить.

Матері переходять в пам’ять —

Не лишають до смерті нас.

12 учень

Ми не маємо права забувати того, чого нас навчила мати, не маємо права осквернити її святе ім'я.

Поезія « Ми не маєм права забувати»

Не маєм права забувати

Пісень, яких навчила мати.

Повинні їх і наші діти

Своїм нащадкам передати.

Коли прийде пора рушати

У світ із батьківської хати,

Як хліб і сіль беруть в дорогу,

Не забуваймо їх узяти.

В строкатім космосі людському,

Серед вселенського огрому,

Вони згубитись не дозволять

І нагадають, хто ми в ньому.

Таки не можна забувати

Пісень, яких навчила мати

 

13 учень

Мамині руки просять думати, просять бути людьми.

ПоезіяМамині руки просять»

 Мамині руки просять:

Думайте.

Хліб на столі промовляє:

Думайте.

Зламане дерево квилить:

Думайте.

Рідна земля вимагає:

Думайте.

Учитель.

Думайте. Думайте. І частіше приїжджайте додому. Перед вами, діти, незабаром простелиться дорога в самостійне життя. Ви підете з хати, а матері Вас будуть чекати, виглядати .

Пісня «Приїжджайте  частіше додому»

Пісенна творчість М. Лукова

Виступ музикознавців

Успішно він співпрацює із відомими композиторами: А. Горчинським, Морозовим, М. Юрковим, М. Свидюком, А. Лаврінчуком… Вони доповнили внутрішні почуття поета музичними інтонаціями. А виконують пісні Віталій Білоножко, Наталія Бучинська, Надія Шостак, Алла Кудлай, дует «Росичі», квартет «Явір»…

Покладено на музику понад 300 пісень. Видано кілька компакт-дисків. Популярними стали «Сади цвітуть над небесами», «Половина саду квітне, половина в’яне», «Приїжджайте частіше додому», «Тополі»… Мелодії пісень бентежать, хвилюють, викликають тривогу за долю героїв, роблять мудрішими, добрішими, людянішими.

Музична хвилинка

Особливе визнання в народі здобула пісня «Росте черешня в мами на городі». Давайте її прослухаємо

Слухання пісень у запису:

«Калиновий вітер»;

«З природою на самоті»  

  

ІV. «Незакінчені речення»

1.Я переконався, що…

(…вірші М. Лукова …)

2.Урок приніс мені…

3.Мені сподобалось.. .

4.Урок справив на мене…

5.Сподобались пісні на слова М. Лукова…

6.Мої побажання М. Лукову…

V. Підсумки уроку

Слово вчителя

Дякую вам за співпрацю, за змістовні цікаві відповіді. Переконана, що із сьогоднішнього уроку ви почерпнули для себе багато нового. М. Луків – поет з Божої ласки, він подарував нам свої глибоко задушевні вірші, які вчать нас бути справжніми людьми, вірними синами й доньками нашого чарівного Поділля. Сподіваюсь, що спілкування з поезією митця буде продовжуватися. Бажаю вам плідної праці!

Нехай слово М. Лукова стане вашим орієнтиром на шляхи відродження української державності.

Про митця можна сказати словами поетеси Н. Чернієнко:

Ти – гордість нації, ти – син і честь народу, непересічну роль в поезії зіграв.

Нехай же не в’яне його черешнево-яблуневий сад!

VІ. Оцінювання знань учнів.

VІІ. Домашнє завдання.

Написати лист М. Лукову: «Я Вам пишу» або «Мої побажання М. Лукову».

 

 

 

 

 

Використана література

Збірник »Подільські криниці»,хрестоматія з літератури рідного краю, упорядник А. М. Подолинний

В. Чуйко «Потрібним бути рідному народу»,передмова до збірки «Доля і час»,К.:2002

Г.Гордасевич «Життя, як ріка» (у книзі «Подільські криниці»).