Презентація "Літературна Львівщина. Дитяче бачення українського світу у віршах Б.-І. Антонича"

Літературна Львівщина

Урок літератури рідного краю5 клас Дитяче бачення українського світу у віршах Б.-І. Антонича

Любі маленькі друзі! Поет Богдан-Ігор Антонич міг бути вашим старшим братом. Але він не зміг бути серед тих, які часто обдурювали одне одного, які зовсім не любили віршів… Антонич жив у Львові. У нього була сестра - лисиця. Він писав про неї у своїх віршах, бо вмів розмовляти з рослинами і звірятками, розумів їхню мову. Навесні поет перетворювався на веселого хруща і бринів над розквітлими вишнями. Одного літнього дня, перед ніччю на Івана Купала, Антонич вирушив шукати квітку папороті, яка приносить людям щастя. Відтоді його ніхто не бачив. На щастя, Богдан-Ігор Антонич залишив нам свої незвичні вірші. Іван Малкович

Він народився більше 100 років тому, у 1909 році. Був сином священника із села Новиця на Лемківщині. Це найбільш віддалена на захід українська територія належить нині Польщі. Ця, за словами Б.-І. Антонича, задумана країна, “земля вівса та ялівцю”. У цих зелених краях билося серце обдарованого народу, багатого на легенди, пісні, повір’я, звичаї. Звідси вийшов “у життя звеличник-верховинець”.

Поезія увійшла в його душу, мабуть, з народженням. Доглядала, пестила, оповідала казки, вірші, легенди, співала народні пісні сільська дівчина-няня. Уважно слухав, запам’ятовував, іноді віршував щось своє, вимислене під враженнями від неосяжного світу темного лісу і світлої місячної ночі.

Богдан любив збирати книги. Цікавився мистецтвом, технікою, медициною. Особливо вабила музика, навчився грати на скрипці.

Навчався в Сяноцькій гімназії. Української мови навчав Володимир Чайківський. У цього вчителя Богдан позичав книжки для читання, перечитав у нього всю бібліотеку, перші свої вірші Антонич показав саме Чайківському.

Музей родини Антоничів, село Бортятин, Мостиського району. Навчався у Львівському університеті на гуманітарному факультеті. Йому було 19 років. У цей час батько Богдана був священником греко-католицької церкви у селі Бортятин. Юнак на вихідні і канікули приїжджав до батьків.

Цікаве про Б.-І. Антонича. Уперше прилюдно з читанням власних творів виступив 20-річним юнаком. Перші свої твори він підписував Ігор Ігоренко. Згодом твори він підписував уже власним прізвищем, але додав ще й улюблене ім’я Ігор. Мав проблеми з зором, тому носив окуляри. Писав твори зазвичай уранці, щойно зі сну. Видав лише одну збірку, коли йому було 22 роки. Дві наступні вийшли через деякий час після смерті. Прожив усього 28 років.

Про що поезії Богдана-Ігоря Антонича?Краса землі, прадавній світ язичницьких вірувань лемків, незвичність їх світогляду, тяжкі злидні простого люду. Найважливішою є тема єдності з природою. Звідки черпав животворну водицю Богдан-Ігор Антонич?Все те, що бачив Антонич-дитина, описав Антонич-автор.

Читаємо і міркуємо. На кичерах сивасті трави. На кичерах сивасті трави,черлений камінь у ріці. Смолиста ніч, і день смуглявий,немов циганка на лиці...І куриться із квітів запах,немов з люльок барвистих дим. Дрижать ялиці в вітру лапах,голосять шепотом дрібним,течуть униз краплини шуму,немов з гарячих пнів смола. Сповитий в зелень і задуму,п'є олень воду з джерела.

Читаємо й міркуємо. Весна. Росте Антонич, і росте трава,і зеленіють кучеряві вільхи. Ой, нахилися, нахилися тільки,почуєш найтайніші з всіх слова.

Читаємо й міркуємо. На шляху. Ріка зміяста з дном співучим,хвилясто хльостають вітри,і день ховає місяць в кручу,мов у кишеню гріш старий. Клюють ліщини співом коси,дзвенить, мов мідь, широкий шлях.Іде розсміяний і босийхлопчина з сонцем на плечах.

Читаємо й міркуємо. Захід. Воли рогами сонце колють,аж з нього кров тече багряна. Зачервонились трави в полю –це захід куриться, мов рана...

Читаємо й міркуємо. Село. Від воза місяць відпрягають. Широке, конопляне небо. Обвіяна далінь безкрая,і в синім димі лісу гребінь. З гір яворове листя лине. Кужіль, і півень, і колиска. Вливається день до долини,мов свіже молоко до миски.

Читаємо й міркуємо. Я розумію вас... Я розумію вас, звірята і рослини,я чую, як шумлять комети і зростають трави. Антонич теж звіря сумне і кучеряве.

Читаємо й міркуємо. Антонич був хрущем…Антонич був хрущемі жив колись на вишнях,на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко…

Перечитуймо поезії і зрозуміємо, яким бачив світ Богдан-Ігор Антонич.“Антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть з покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування людиною не пропало ніколи”. (І. Франко)

Презентацію підготувала вчителька української мови та літератури Свидницької гімназії Яворівської міської ради Львівської області Ядлось Наталія Володимирівна