Презентація "Літні обрядові свята"

ЛІТНІ СВЯТА УКРАЇНИ : Трійця, Івана Купала.

ТРІЙЦЯТрійця - одне з найважливіших церковних свят, яке відзначається через 50 днів після Великодня. У православ'ї існує 12 головних свят та Трійця – одне з них. Цього дня християни відзначають зішестя Святого Духа на землі, яке передбачав Ісус. Ця подія довела триєдність Бога – Отця, Сина та Святого Духа. Відзначається свято через 50 днів після Великодня та завжди випадає на неділю.

Згідно з переказами, ініціаторами торжества стали апостоли Христа - його учні. Вони сказали, що необхідно залишити в історії пам'ять про те, як Святий Дух зійшов на землю. Після цієї події апостоли знайшли дар цілительства і передбачення. Також Вони заговорили на декількох мовах, щоб нести Слово Боже по світу. Після цього учні Христа вирушили по світу з проповідями про те, як постраждав Учитель за гріхи людські. Офіційно встановили Трійцю в 381 році під час скликання II Вселенського Собору. Наші предки стали відзначати це свято після того, як відбулося хрещення Русі.

П'ятидесятниця, як і будь-яке інше релігійне свято, завжди супроводжується службою в храмі. Вона включає в себе Божественну літургію і Велику вечірню. У цей день прийнято прикрашати будинки зеленню, а в храмі освячувати гілочки берези, потім поставивши їх у себе вдома. Береза - головний атрибут Трійці, це дерево уособлює силу Святого Духа.

Ще одна традиція - влаштовувати гучні застілля, запрошуючи родичів, друзів і сусідів. Трійця не потрапляє ні в один пост, тому можна сміливо радувати себе апетитними ласощами. Головна страва свята - коровай. У селах також проходять народні гуляння: люди водять хороводи, співають пісні і танцюють. Молоді люди на Трійцю сватаються, бо вірять у прикмету: якщо попросити руки на П'ятидесятницю, а побратися на Покров, то довге і щасливе сімейне життя забезпечене. За два дні до Трійці необхідно провести генеральне прибирання будинку, адже на саме церковне свято що-небудь робити строго заборонено. У суботу перед Трійцею прийнято їздити на кладовища і поминати покійних.

ІВАНА КУПАЛАУ наш час свято Івана Купала відзначають у ніч з 6 на 7 липня, але так було не завжди. До запровадження григоріанського календаря це був день літнього сонцестояння, або сонцевороту — 24 червня. Коріння свята язичницьке, але коли святковий день змістився на понад два тижні, він збігся з християнським Різдвом Іоанна Хрестителя й набув нового сенсу. Також змінилася назва — з "Купала", свято перетрворилося на "Івана Купала".

Незрозуміло, чи існував Купало чи Купайло в уяві давніх слов'ян як божество чи міфологічний персонаж до виникнення свята, чи з'явився, як його наслідок — дослідники вважають, що назва дня могла виникнути від кореня "куп", що створює ряд слів, які позначають об'єднання людей: "вкупі", "купно". Ще один варіант — походження від слова "купатися": занурення у водойми відіграє у святі велику роль, адже очищення за допомогою вогню та води — це давня форма магічних дій. До свята чи після, але образ Купайла виник — і став покровителем кохання, шлюбу, продовження роду, богом літнього сонця.

Купала святкували з різними відмінностями на території всієї України. Святкування сонцестояння чи літнього свята кохання існують у багатьох народів: Midsommar (середина літа) – у шведів, Saint Jeans (Святого Жана) – у французів, Flakagajt (День полум’я) – в албанців, Sobotka – у поляків, Kresu den (Вогняний день) – у словенців, Яновден – у болгар, Івана Купала – у східних слов’ян.

Щодо традицій — в Україні перед святом Купала збирали трави, вірячи в їхню чудодійну силу, часто зберігали їх цілий рік для лікування. Саме святкування відбувалося на берегах річок — там ставили прикрашене купальське дерево, навколо якого водили танки й співали пісні, топили у воді або спалювали опудало Купайла чи Марени. Марена у слов'ян — зимове божество, що морить землю холодом, а людину — хворобами та голодом. У деяких регіонах її також вважали старшою русалкою.

Обов'язково ворожили, адже купальські обряди вважалися магічними, а купальські вогні — жертовними і водночас очищувальними. Потім розпочиналося насичене танцями і піснями нічне гуляння. На святкування запрошували музик, які грали на скрипці, цимбалах, сопілці чи в ансамблі. Після християнізації сакральні сенси свята поступово заміщалися побутово-ігровою тематикою, також за радянських часів частина звичаїв відмерла. Зараз свято Купала із центрального язичницького дійства, пов'язаного з культом богів, перетворилося на молодіжну розвагу.

Обов'язковий атрибут Купала — велике вогнище, через яке стрибають поодинці або парами. Окрім забави й спортивної сторони (кожен намагався стрибнути через багаття якнайвище та якнайдалі) це було магічним ритуалом і означало очищення. Також вважалося, що якщо закохані зможуть перестрибнути багаття, не роз'єднавши рук, їхня любов триватиме все життя. Вогонь відлякував злих духів, які в дні Купала за повір'ями виходили з потойбічного світу в світ живих. Також існувало повір'я, що якщо жінка відзначила Івана Купала і не побувала біля вечірнього багаття, вона відьма.

Після втоплення чи спалення опудала Марени дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити на кохання. Вони плетуть вінки з польових квітів, інколи лаштують до них запалені свічки й із заходом сонця починають пускати їх по воді. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою та співають. Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й свічка горить гарно, дівчина вийде заміж, якщо він крутиться на місці — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега — дівчина піде заміж саме туди. Також, якщо вінок плавав по центру річки, то вважалося, що рік пройде без значних змін, а якщо його прибило до берега — буде біда.

Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат, але не будь-які, а саме коханої. Пари могли заздалегідь домовлятися про те, яким буде вінок — дівчина додавала характерну квітку чи особливу свічку. Усе це тому, що якщо хлопцю вдавалося зловити потрібний вінок, діставшись до нього вплав чи на човні, — це вважалося доброю прикметою для їхньої подальшої долі. Згодом вінки могли розвішувати вдома чи на деревах, як обереги, у деяких регіонах їх закидали на стріху хати або святити в церкві (у християнські часи).

Одне з найромантичніших повір'їв Купала — про міфічний цвіт папороті, який нібито з'являється в купальську ніч. За переказами, він квітне лише одну мить у найкоротшу ніч у році. Важається, квітку може знайти лише молодий хлопець, часто неодружений або єдиний син в родині. Через те, що її охороняє нечиста сила, квітку здобути так важко. Але якщо вдасться — щасливчик отримає дар бачити майбутнє, здібність розуміти мову звірів і птахів, зцілювати хворих, та знаходити заховані в землю скарби. Чи є в основі цієї легенди реальна квітка, встановити важко, адже назва "папороть" у фольклорі — це збірна назва багатьох рослин, які зростають на заболочених землях. Але вірогідно, що повір'я про цвіт папороті могло виникнути через особливості будови папоротей родини Osmundaceae, а саме Osmunda regalis (чистоуст королівський), адже їхнє спороносне листя справді нагадує квітку.

Після приходу християнства церква почала боротися з язичницькими традиціями й не підтримувала народних гулянь, інколи карала учасників. Православна церква України й протестанти і зараз переважно не підтримують традиційних святкувань Купала, визнаючи лише назву "Різдво Івана Предтечі" (православна), а от деякі парафії Української греко-католицької церкви в останні роки підтримують народні традиції.

Загалом обрядова частина Купала трансформувалася і нині занурення в воду приурочили до дня Іоанна Хрестителя, який, згідно з Євангелієм, похрестив людей у Йордані. Відтоді цей символ для вірян набув нового значення: як тіло омивається водою, так душа очищається Богом.

Дякую за увагу