Презентація на тему: "Степан Васильченко. "Приблуда"

Степан Васильченко

Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище – Панасенко) народився 27 грудня 1878 р. У центрі містечка, біля майдану, стояла стара похилена хата, в якій жила (8 душ) сім’я швеця, котрий взимку шив чоботи селянам, а влітку обробляв свою маленьку нивку. «Хоч родина Васильченкова була дуже незаможна,-згадував про своє дитинство педагог,- але хатнє життя в сім’ї було тихе і лагідне, без свар і лайки. Діти виховувалися по давніх народних звичаях, які часто-густо цілком зіходилися з думками про виховання кращих педагогів.

Народився Степан Васильович Васильченко в місті Ічня, що на Чернігівщині, в родина шевця 8 січня 1879 року. Змалечку батько привчав своїх дітей до читання та заохочував їх до знань. Бажання писати у Васильченка виявилося дуже рано, і найпершими спробами на літературній ниві стали його щоденники. У 1919 році Степан Васильченко жив у Кам’янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася». 1920 року подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України. 

Першою в новому калейдоскопі шкіл була школа у глухому селі Брусове на Полтавщині. Тут Степан Васильович Васильченко не лише збирав з допомогою своїх учнів пісні та казки, організовував драматичний кружок, а й робив спроби проводити уроки Закону Божого, які було покладено на нього, українською мовою. У Брусові він написав свій перший україномовний друкований твір – статтю «Народня школа і рідна мова на Вкраїні : Замітки народнього вчителя», що побачила світ в 1906 р. на сторінках київського літературно-наукового журналу «Нова громада».

“Приблуда” Степана Васильченко Рік написання – 1925 Жанр – оповідання

Тема – тяжке життя сиріт у перші революційні роки. Оповідання “Приблуда”  С. Васильченко написав 1925 року. Сюжет оповідання «Приблуда» взято із життя дитячого будинку. Адже у 20-х роках XX ст. Васильченко був завідувачем дитячого будинку. Васильченко хотів показати нове в людських стосунках, в людській психології. Вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник показує нам – у їх взаєминах паростки людської моралі та гуманності. В оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. Безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. Але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання. Умови життя в дитячому будинку вкрай складні – діти по троє сплять на одному ліжку, немає одягу, немає їжі, «хліба ні кришки». Діти знали, що за зовнішньою непривітність, сердитістю, постійною буркотливістю Параски Калістратівни (так звали завідувачку) криється чуле й добре серце. Вона цілий день клопочеться й свариться то з інспектором, то з дітьми, бо ледве дає собі раду, чим нагодувати, у що вдягнути та взути силу-силенну дітвори, яку закинули в дитячий будинок.

Характеристика героїв. Параска Калістратівна – завідуюча дитячого будинку. Вона має добре й чуйне серце. Діти прозвали її Ревою. Вона, замкнувшись у своїй кімнаті, ревне плаче, не можучи спокійно дивитися на дитячі злидні й поневіряння. Портрет завідувачки: «…голос, як труба, іде, як буря. Висока, огрядна, в мужичих чоботях, шумить-гримить… Зранку гасала по установах, змагалася, прохала, сварилась…»Мишко – безпритульний 10-річний хлопчик. Змарнілий, обідраний, босі ноги всі в грязюці, в лахмітті, виразки на ногах… Мишко говорив, що прийшов погуляти до дітей. Але як виявилося, він – безпритульний. Риси характеру Мишка: кмітливий, допитливий, жвавий, співучий хлопчина. Діти називають його майбутнім «Моцартом». Хлопчик виявляє здібності до музики та читання художніх творів. Діти, дізнавшись, що цей хлопчик – сирота, оточують  зворушливою увагою і піклуванням майбутнього «Моцарта». Спочатку діти переховують хлопчика-приблуду з тим, аби переконати Параску Калістратівну залишити його в дитячому будинку. Дітям притаманне почуття товариськості, взаємодопомоги. Вони знали, хай там що, а Рева не встоїть перед їхнім проханням прийняти до дитбудинку ще й цікавого хлопчика-приблуду. Дітям вдалося переконати Параску Калістратівну залишити Мишка в дитячому будинку. Герої оповідання «Приблуда» знають вже про свої можливості, перспективи. Це надає їм впевненості й оптимізму. Адже мало не всі в будинку, як визначила сама Параска Калістратівна , були майбутні великі люди: хто – інженер, хто – професор, хто – артист. Не зважаючи на всю гіркоту, співчуття автора до образів-персонажів твору, в оповіданні зустрічаємо гумористичні епізоди. Гумор як вияв співчутливо-доброзичливого ставлення письменника до маленьких героїв, як засіб позитивної характеристики.

План твору “Приблуда”Поява Мишка в дитячому будинку. Вигадки про батьків. Сльози сироти“Рада” дітей. Допомога сиріт. Викриття зівідуючоїДозвіл залишитися.

Засоби гумористичного зображення. Використання жартівливих народних пісень, що їх співають вихованці дитячого будинку:«На горі качата –Роди, Боже, дівчата. А хлопців не роди,Бо то самі іроди».2. Використання кумедної ситуації (Читання Мишком книжки догори дригом).3. Примітивне використання іноземних слів (Дер штуль, дер зуп)4. Вживання просторічних слів (Актор, фортеп’яно, губернатка )