Презентація "М.Гоголь. Ревізор"

«РЕВІЗОР»Микола Васильович Гоголь. Бойко І. М. Для 9 кл.

Кімната в домі городничого. Ява ІГородничий, попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл, суддя дільничний пристав, лікар, двоє квартальних. Г о р о д н и ч и й. Я запросив вас, панове, на те, щоб сказати вам пренеприємну звістку: до нас їде ревізор. А м о с Ф е д о р о в и ч. Як, ревізор?А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Як, ревізор?Г о р о д н и ч и й. Ревізор із Петербурга, інкогніто. Та ще й з секретним дорученням. А м о с Ф е д о р о в и ч. От тобі й на!А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. От не було клопоту, то май!

Оскільки в місті в усіх закладах безлад, всі чиновники крадуть та виконують свої обов'язки не сумлінно, всі присутні лякаються, особливо того, що – інкогніто… Городничий дає поради чиновникам

Попечителю богоугодних закладів. Г о р о д н и ч и й. Негаразд, що у вас хворі такий міцний тютюн курять, що завжди розічхаєшся, коли увійдеш. Та й краще, якби їх було менше: зразу прикладуть до поганого догляду чи до невмілості лікаря. А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. О! щодо лікування ми з Христіаном Івановичем добрали своїх способів: чим ближче до натури, тим краще — ліків дорогих ми не вживаємо. Людина проста: якщо помре, то й так помре; якщо видужає, то й так видужає. Та й Христіанові Івановичу важкувато було б з ними розмовляти: він по-руськи й слова не знає.

Судді Ляпкіну-Тяпкіну. Г о р о д н и ч и й. Вам теж порадив би, Амосе Федоровичу, звернути увагу на урядові установи. У вас там у прихожій, куди звичайно приходять просителі, сторожі завели свійських гусей з маленькими гусенятами, які так і сновигають попід ногами. Воно, звісно, домашнім хазяйством заводитися всякому похвально, і чому ж сторожеві й не завести його? тільки, знаєте, в такому місці непристойно... Я й перше хотів вам це сказати, та все якось забував.

А м о с Ф е д о р о в и ч. (суддя) Я кажу всім одверто, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша річ. Г о р о д н и ч и й. Ну, хортенятами, або чим іншим — однаково хабарі. А м о с Ф е д о р о в и ч. Ну, ні, Антоне Антоновичу. А от, наприклад, коли в кого-небудь шуба коштує п’ятсот карбованців, та дружині шаль...

Поштмейстеру наказали всі листи відкривати та читати. П о ш т м е й с т е р. Знаю, знаю... Цього не вчіть, це я роблю не те, щоб через осторогу, а більше з цікавості: страх люблю дізнатися, що є нового на світі. Я вам скажу, що це прецікаве читання. Іншого листа з насолодою прочитаєш 

І раптом прибігають поміщики Бобчинський та Добчинський й повідомляють, що ревізор вже приїхав, живе в готелі інкогніто…Д о б ч и н с ь к и й. Він! і грошей не платить, і не їде. Кому ж би й бути, як не йому? І подорожня прописана в Саратов. Миргород. Бобчинський і Добчинський

Городничий вирішує запросити підозрілого подорожнього – Хлестакова– до себе в гості і спробувати вирішити питання звичним методом – хабарем.

А Хлестаков, виявляється, просто юнак, що промотав у столиці гроші та їде додому, як каже його слуга: «А все він винен. Що з ним зробиш? Батенько пришле грошики, що б то їх притримати — та куди... як почне гуляти: їздить візником, кожний день ти діставай до театру квиток, а там через тиждень, диви — й посилає на товчок продавати новий фрак. Іншим разом усе до останньої сорочки спустить, так що на ньому тільки й залишиться що сюртучина та шинелина.. Їй-богу, правда!»

Хлестаков довго не розуміє, що йому дають хабарі, йому здається, що всі в місті добрі та позичають йому гроші.

Хлестаков знайомиться з жінкою та дочкою городничого і упадає за обома по черзі, брешучи про себе та свою значимість (він і письменник, і журналіст, і багатій…)

Х л е с т а к о в. Без чинів, прошу сідати. (Городничий і всі сідають). Я не люблю церемонії. Навпаки, я навіть стараюсь, стараюсь прослизнути непомітно. Але ніяк не можна сховатись, ніяк не можна! Тільки вийду куди-небудь, вже й кажуть: "Он", кажуть, "Іван Олександрович іде!". А одного разу мене вважали навіть за головнокомандувача: солдати вискочили з гауптвахти і зробили рушницею. Потім уже офіцер, який мені дуже знайомий, каже мені: "Ну, братіку, ми тебе зовсім вважали за головнокомандувача". А н н а А н д р і ї в н а. Скажіть-но, як!Х л е с т а к о в. Та мене вже скрізь знають... З гарненькими актрисами знайомий. Я ж бо теж різні водевільчики... Літераторів часто бачу. З Пушкіним на дружній нозі. Бувало часто кажу йому: "Ну, що, брат Пушкін?" — "Та так, брат", відповідає бувало: "так якось усе..." Великий оригінал. А н н а А н д р і ї в н а. То ви й пишете? Як це, мабуть, приємно письменникові. Ви, певно, і в журнали вмішуєте?Х л е с т а к о в. Так, і в журнали вмішую. Моїх, зрештою, багато є творів: Одруження Фігаро, Роберт Диявол, Норма. Уже й назв навіть не пам’ятаю. І все принагідно: я не хотів писати, але театральна дирекція каже: "Будь ласка, братіку, напиши що-небудь". Думаю собі: "Хай уже так, будь ласка, братіку". І тут-таки в один вечір, здається, все написав, усіх вразив (с. 177-178)

Хлестаков. Та що, справді? Я такий! я не подивлюсь ні на кого... я кажу всім: "Я сам себе знаю, сам". Я скрізь, скрізь. У палац кожен день їжджу. Мене завтра ж поставлять відразу на фельдмарш... (Підковзується і мало не гепається на підлогу, але його шанобливо підтримують чиновники). Г о р о д н и ч и й (підходячи і трусячись усім тілом, силкується вимовити). А ва-ва-ва... ва... Х л е с т а к о в (швидким уривчастим голосом). Що таке?Г о р о д н и ч и й. А ва-ва-ва... ва... Х л е с т а к о в (таким самим голосом). Не розберу нічого, все дурниці. Г о р о д н и ч и й. Ва-ва-ва... шество, превосходительство, чи не накажете відпочити?.. от і кімната, і все, що треба.

Входять обережно, майже навшпиньки: Амос Федорович, Артемій Филипович, поштмейстер Лука Лукич, Добчинський і Бобчинський у повному параді і мундирах. Вся сцена відбувається півголосом. А м о с Ф е д о р о в и ч (шикує всіх півколом). Бога ради, панове, швидше кружка, та більше порядку. Бог з ним: і до палацу їздить, і державну раду картає! Шикуйтесь на військову ногу, неодмінно на військову ногу! Ви, Петре Івановичу, забіжіть з того боку, а ви, Петре Івановичу, станьте ось тут. (Обидва Петри Івановичі забігають навшпиньки). А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Воля ваша, Амосе Федоровичу, нам слід би дещо зробити. А м о с Ф е д о р о в и ч. А що саме?А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Ну, відомо, що. А м о с Ф е д о р о в и ч. Підсунути?А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Ну, так, хоч би й підсунути. А м о с Ф е д о р о в и ч. Небезпечно, чорт забери! розкричиться: державна особа.

І всі чиновники «підсовують», ще й один на одного доносять Хлестакову. Х л е с т а к о в (сам). Тут багато чиновників. Мені здається, одначе ж, вони мене вважають за державну особу. Певно, я вчора їм підпустив туману. Ото дурні! Напишу-но я про все в Петербург до Тряпічкіна: він пописує статейки — хай-но він їх подушить гарненько. Гей, Осипе! дай мені паперу й чорнила! (Осип визирнув із дверей, промовивши: "зараз"). А вже Тряпічкіну, справді, коли хто потрапить на зубок,— стережись: батька рідного не пожаліє заради слівця, та й гроші теж любить. А втім, чиновники ці добрі люди; це з їх боку хороша риса, що вони мені позичили. Перегляну навмисне, скільки в мене грошей. Це від судді триста; це від поштмейстера триста, шістсот, сімсот, вісімсот... Який заялозений папірець! Вісімсот, дев’ятсот... Ого! за тисячу перескочило...

Хлестаков і Марія Антонівна. М а р і я А н т о н і в н а. Ой!Х л е с т а к о в. Чого ви так злякались, панночко?М а р і я А н т о н і в н а. Ні, я не злякалась. Х л е с т а к о в (хизується). Даруйте, панночко, мені дуже приємно, що ви мене маєте за таку людину, яка... Чи насмілюся спитати вас: куди ви намірялися йти?М а р і я А н т о н і в н а. Справді, я нікуди не йшла. Х л е с т а к о в. Чого ж, приміром, ви нікуди не йшли?М а р і я А н т о н і в н а. Я думала, чи не тут мамуня... Х л е с т а к о в. Ні, мені хотілося б знати, чого ви нікуди не йшли?М а р і я А н т о н і в н а. Я вам перешкодила. Ви працювали над важливими справами. Х л е с т а к о в (хизується). А ваші очі кращі, ніж важливі справи... Ви ніяк не можете мені перешкодити, ніяким чином не можете; навпаки, ви можете зробити приємність. М а р і я А н т о н і в н а. Ви говорите по-столичному. Х л е с т а к о в. Для такої прекрасної особи, як ви. Чи насмілюсь бути таким щасливим, щоб запропонувати вам стільця? Але ні, вам треба не стільця, а трон. М а р і я А н т о н і в н а. Справді, я не знаю... мені так треба було йти. (Сіла). Х л е с т а к о в. Яка у вас чудова хусточка!М а р і я А н т о н і в н а. Ви насмішник, аби тільки посміятися з провінціальних. Х л е с т а к о в. Як би я бажав, панночко, бути вашою хусточкою, щоб обіймати вашу лілейну шийку. (с.184-185)

Хлестаков посватав дочку городничого, той щасливий і пишається, грозить тим городянам, що на нього жалілись «ревізору», як слід помститись. І коли городничий вже радий, що все склалось добре, прибігає поштмейстер і каже, що розкрив листа Хлестакова і прочитав, як він описує всіх чиновників. І головне – що він не ревізор…

Городничий в шоціГородничий. Чого смієтесь? із себе смієтесь!.. Ех, ви!.. (Тупає зі злості ногами по підлозі). Я б усіх отих писак! У, перодряпи, ліберали прокляті! чортове насіння! Вузлом би усіх зав’язав, на борошно б стер вас усіх, та чортові в підбивку! в шапку, туди йому!.. (Тикає кулаком і б’є підбором по підлозі).(Після деякої мовчанки). Досі не можу отямитись. От, справді, якщо бог хоче покарати, то відбере перше розум. Ну, що було в цьому вітрогонові схожого на ревізора? Нічого не було! От просто ні на півмізинця не було схожого — і раптом усі: ревізор, ревізор! Ну, хто перший пустив, що він ревізор? Кажіть!

Ява остання. Ті самі і жандарм. Ж а н д а р м. Чиновник, що приїхав за іменним наказом з Петербурга, викликає вас цю ж мить до себе. Він зупинився в гостиниці.(Сказані слова вражають, як громом, усіх. Звук подиву однодушно вилітає з дамських уст; вся група, враз перемінивши пози, залишається скам’янілою). НІМА СЦЕНА

Поміркуй. Що висміює Гоголь?Які вади чиновників (влади) існують і сьогодні?Як ви думаєте, чому в комедії відкритий фінал?Чому Хлестакова прийняли за ревізора?Чому не названо місто (повітове містечко N)?Прокоментуйте епіграф до п'єси

Хабарництво. Свавілля та беззаконня влади. Самочинство «господарів» міста. Розкрадання казни. Приниження людської гідностіЦинізм, ницість. Грабунок населення. Пияцтво, карточні ігри, плітки. Лінь. Неосвіченість. Безкарність. Пороки, що їх висміює Гоголь

Характеристика образу Хлестакова

Характеристика образу Хлестакова. Гоголь: Х л е с т а к о в, юнак років двадцяти трьох, тоненький, худенький; трохи придуркуватий і, як кажуть, без царя в голові — один із тих людей, яких у канцеляріях звуть найпустоголовішими. Говорить і діє без будь-якої тями. Він неспроможний зупинити сталої уваги на якій-небудь думці. Мова його уривчаста, і слова вилітають із уст його цілком несподівано. Чим більше виконавець цієї ролі виявить щиросердності й простоти, тим більше він виграє. Одягнений за модою. Не дуже розумний. Бреше, іноді без користі та потреби. Не злий. Легко закохується. Вміє догоджати дамам. Не думає, перш ніж зробити. Легковажний (« без царя в голове»)Гравець. Мета життя -- розваги

Нагла брехня, похвальба, легковажна хвастливість. Хлестаковщина

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Посада ПІПЯк ім'я характеризує«Грішки»Городничий. Смотритель училищ. Суддя. Поштмейстер Попечитель богоугодних закладів. Поміщики Поліцейский. Держиморда. Чиновники міста

Композиція комедіїЕкспозиція Зав'язка. Кульмінація. Розв'язка Лист. Поява Бобчинського та Добчинського з інформацією про приїзд ревізора. Читання листа Хлестакова. Поява чиновника, що повідомляє про приїзд ревізора

Назвіть сатиричні прийоми в комедії «Ревізор»Характеристики персонажів. Невідповідність слів та дій Абсурдність ситуацій. Прізвища, що характеризують

https://www.ukrlib.com.ua/world/printithttp://dart.org.ru/kartinki-revizor-gogol.htmlhttps://litobozrenie.com. Використані джерела. Н. Міляновська . Зарубіжна література: підручни для 9 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Тернопіль: Астон, 2017