Обстоюй тільки ту справу, яку вважаєш справедливою, тоді

ти матимеш достатньо сили, щоб вистояти до кінця.

@ М. Маринович

Мета уроку :дати цілісне поняття учням про завдання Української хартії вільної людини; ознайомити з діяльністю Мирослава Мариновича та його політичною позицією. Розвивати навички критичного мислення. Сприяти формуванню національної свідомості через популяризацію Української хартії вільної людини.

Очікувані результати: учні називають основні віхи діяльності М. Мариновича, грамотно та змістовно висловлюють свої думки, аргументовано пояснюють свої переконання.

Тип уроку:засвоєння знань

Обладнання і матеріали: ноутбук,  портрет М. Мариновича, текст УХВЛ, фотоілюстрації.   

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка готовності учнів до уроку

ІІІ.Мотивація навчальної діяльності

1.          Ви бажаєте жити в успішній державі? Від чого залежить успіх нашої держави?

2.        Які цілі перед собою Ви ставите?

3.        Як Ви розумієте поняттям “хартія”?

IV.    Вивчення нового матеріалу

1.          Українська хартія вільної Людини

2.        Концепція УХВЛ та її основні ідеї

3.        Мирослав Маринович: життєпис, політичні погляди, бібліографія

Українська хартія вільної Людини

Програмний документ Ініціативної групи "Першого грудня",    який         формулює     "життєві орієнтири"     для суспільства, пропонує відповідь на головні виклики, що постають перед громадянами. Спрямований на об’

єднання всіх, хто прагне "доброго і гідного життя в Україні і навколо неї". Це звернення інтелектуалів є своєрідним етичним кодексом громадянського суспільства 21 ст. і водночас ідейним маніфестом групи.

Хартія оприлюднена 8 грудня 2012 з нагоди 21-ї річниці референдуму щодо незалежності України. Її уклали й підписали всі засновники Ініціативної групи "Першого грудня": В.Брюховецький, Б.Гаврилишин, С.

Глузман, В.Горбулін, кардинал Л.Гузар, І.Дзюба, М.

Маринович, М.Попович, Є.Сверстюк, В.Скуратівський, І.

Юхновський.

Наріжні камені хартії

Відповідальність за своє життя, а отже, його успіх, добробут і щастя нікому не може бути переданою. Ми самі несемо відповідальність за себе

Мораль і духовні цінності не можуть бути відкладеними на завтра. Вони завжди потрібні сьогодні.

Ми будуємо те, що уявляємо, а отже, від глибини, масштабу і творчого хисту нашої уяви залежить наше майбутнє

Концепція УХВЛ та її основні ідеї

"Першого грудня": "Вільна людина у вільній країні".

              В’ячеслав                       Богдан                  Семен Глузман          кардинал        Іван Дзюба

Брюховецький                 Гаврилишин                                        Любомир Гузар

Вадим

      Мирослав ^{Попович}                                          Скуратівський      ЮхновськийІгор                                      Володимир Горбулін

Мирослав Франкович

Маринович -

 український правозахисник,

публіцист, релігієзнавець, члензасновник Української

Гельсінської групи, організатор амністерського руху в Україні, віцеректор Українського

Католицького Університету у Львові.

Життєпис Мариновича

Мирослава

❏ Народився 4 січня 1949 року в с. Комаровичі Старосамбірського району

Дрогобицької, а нині Львівської області

❏ Навчався в середній школі в Дрогобичі, яку закінчив із золотою медаллю.

Потім рік працював у Дрогобичі. Перший запис у трудовій книжці — “звільнений секретар комітету ВЛКСМ заводу”

❏ 1967 року Мирослав Маринович вступив до Львівського політехнічного інституту. У роки навчання там виступав із критикою радянської політики, обстоюючи принципи, формально закріплені в Конституції СРСР. Через це 1970 року відбулася його перша зустріч з КДБ. Мариновича позбавили т. зв. “допуску” і звільнили з військової кафедри, у зв’язку з чим, не одержавши офіцерського звання, Маринович мусив служити в армії після закінчення інституту рядовим

❏ 1972 року закінчив Львівський політехнічний і рік працював перекладачем з англійської мови на Івано-Франківському заводі “Позитрон”. Тоді ж познайомився зі львівськими й київськими дисидентами. 22 травня 1973 року в Києві його затримала й обшукала міліція, коли він покладав квіти до

Вони

засудив Мариновича   до Маринович засновник першої групи “Міжнародної

Амністії” в СРСР (1991), Української асоціації “Міжнародної Амністії” (УАМА), з 1993 до 1998 був головою Національного комітету УАМА.

Маринович — член громадської ради УкраїнськоАмериканського бюро захисту прав людини, лауреат премій журналу “Сучасність” і премії імені Валерія Марченка (1995), учасник багатьох вітчизняних і міжнародних конференцій з прав людини і релігієзнавства, викладав історію християнства в Дрогобицькому педагогічному інституті, є співробітником Інституту східноєвропейських досліджень.

Від 1997 року Маринович — директор Інституту Релігії і Суспільства Львівської Богословської Академії, член Українського Богословського Наукового Товариства.

13 вересня 2010 року Мирослав Маринович очолив українське відділення міжнародного ПЕН-клубу. Таке рішення одностайно було прийнято на засіданні українського ПЕНклубу в Києві.

Один з учасників Унівської групи. Один з учасників ініціативної групи “Першого грудня”.

Політичні погляди

Багато колишніх політв'язнів йшло у політику. Але не Маринович: "Я не політик. Навіть Чорновіл мені телефонував і казав, мовляв, йдіть у політику".

"Але я розумів, що мушу бути причетним до зміни ментальності людей. Політична діяльність, боротьба за владу тощо – усе це не для мене.

Регулярно відмовляюсь від усіх пропозицій увійти в парламент. Для мене виступ перед молодими людьми дає значно більше розкоші для душі, ніж виступ перед парламентом"

@ М. Маринович

Мирослав Маринович вважає, ȘȍȒȎȍȊȤȑȇȖȌȍȋȒ

ȅȇȑȑȤȉȏǿȥȌȇȌȄȆȋȤȌȌȍȎǿȌȒȢ ȃȒȔȀȄȆȁȤȃȎȍȁȤȃǿȊțȌȍȐȑȤȈ

ȌȄȎȏȍȓȄȐȤȍȌǿȊȤȆȋȒȉȍȏȒȎȕȤȥ

ȈȉȒȋȤȁȐȑȁǿȁȆǿȢȋȌȍȂȍ ȁȍȏȍȂȒȁǿȌȌȞȑǿȋȐȑȇȁȍȐȑȤ ȉȍȏȍȑȉȍȆȍȏȍȐȑȤȈ

ȔȒȑȍȏȞȌȐȑȁǿȃǿȏȋǿȘȍ

ȆȍȃȞȂȌȒȑȍȂȍȁȉȍȐȑȝȋȁȤȃ ǡȄȏȐǿȖȄ

На його думку, Україні потрібні еліти, які, окрім високого професіоналізму, були б вірними принципам політичної й особистої доброчесності.

Мірилом для них має бути система цінностей, де на першому місці - людська гідність. При цьому вони не зраджували б своїм моральним принципам навіть тоді, коли до цього їх спонукають практичні інтереси партії, лояльність до вищого керівництва чи приватне прохання кума. Саме таким діячам під силу буде остаточно розірвати пуповину зі старою системою.

Виходячи з цього, М. Маринович вважає, що  появі ціннісно іншої політичної партії може й повинна передувати поява нового й тривалого суспільного руху, який і привнесе бажані цінності в життя суспільства. В появі такого руху має проявитися мудрість народу та його інстинкт самозбереження. Бо політика, економіка й армія — все це може бути ефективним лише тоді, коли в основі всього закладено потужний дух: пошанування гідності людини, вірність правді, міжлюдська довіра й готовність до солідарності.

Як твердив митрополит Андрей Шептицький, Батьківщина може забезпечити своїм громадянам щастя лише тоді, коли буде «не тільки матеріальним, а й моральним тілом»

На думку М. Мариновича, прогноз і курс успішної України – молодь. Він вірить, що саме молодь об'єднає Схід, Захід, Північ та Південь.

ǡȍȌǿ ȌȄ ȌȄȐȄ Ȍǿ ȐȁȍȥȔ ȎȤȃȍȗȁǿȔ ȎȍȏȍȔȒ ȎȍȎȄȏȄȃȌȤȔ ȐȑȍȊȤȑț ǫȍȊȍȃȤ Ȋȝȃȇ ȁȌȒȑȏȤȗȌțȍ ȁȤȊțȌȤ ȑǿ ȊȄȂȗȄ ȁȇȆȌǿȝȑț Ȏȏǿȁȍ ȀȒȑȇ ȤȌȗȇȋ ȌȤȅ Ȋȝȃȇ ȋȍȂȍ ȎȍȉȍȊȤȌȌȞ ǖ ȕȄ ȃǿȢ ȍȐȌȍȁȒ ȑȍȋȒ Șȍ ȋȇ ȑǿȉȤ ȏȤȆȌȤ ȋȍȅȄȋȍȐȤȐȑȇȆǿȍȃȇȌȐȑȤȊȑǿȆȌǿȈȑȇ ȐȎȤȊțȌȒ ȋȍȁȒ, – переконаний дисидент.

                           Книга         містить         ґрунтовний         аналіз

проповідницької спадщини Митро полита Андрея Шептицького з точки зору її відповідності (чи невідповідності) методологічному принципу, що в нинішній час отримав назву «позитивної суми», або

«win-win».        Генезу    цього      способу думання Митрополит виводив із богослов’я, а приклади його застосування самим Митрополитом автор знаходить у посланнях Кир Андрея у сфері економічних стосунків, національних взаємин, державного       будівництва,    міжконфесійних    та міжрелігійних відносин.

Маринович М. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми». — Львів Видавництво Старого Лева, 2019. — 248 с.

VІ. Підсумок уроку

Вправа “Валіза досвіду”

Що корисного ви дізналися на сьогоднішньому уроці й візьмете з собою на майбутнє?

“Для українців дуже характерно думати: там є якісь дяді, які мають це зробити. Неправда. Мені страшенно

подобається вислів британського аналітика Джеймса

Шерра, який говорить, що різниця між Україною і

Росією в тому, що Росія - це країна з сильною державою і слабким громадянським суспільством, а

Україна - це країна зі слабкою державою і сильним громадянським суспільством. Отже, не чекаймо на державу”.

@ М. Маринович

Список використаної літератури

1.            Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—1980-х років. — К.: Либідь, 1995. — С. 161—164, 173

2.            Маринович, Мирослав Франкович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 361

3.            А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. — К.: Видавництво ім. О.Теліги. — 1998. — С. 210, 211, 223.