Презентація "Медична реабілітація" (лекції)

ЛЕКЦІЯ 1: ВСТУП ДО РЕАБІЛІТАЦІЇ

Загальне поняття реабілітації, її сутність і види. Реабілітація як поняття,є відносно новим в історії людства. У більшості культур люди, які стали інвалідами, або були такими від народження, або не змогли відновитися після перенесеної травми підлягали вигнанню (ізоляції) або навіть підлягали знищенню.

Термін «реабілітація» використовується віддавна в юридичній практиці стосовно до осіб, відновлених у правах. Що стосується медицини, то історія реабілітації починається від років першої світової війни, коли у Великобританії були створені ортопедичні госпіталі для лікування інвалідів війни. У цих госпіталях широко застосовувалася трудотерапія, що здійснювалася під керівництвом кваліфікованих робітників. Трудотерапія знайшла своє застосування в психіатричній практика як засіб лікування душевнохворих.

Значний розвиток реабілітації відбувся після другої світової війни, коли почали створювати різноманітні реабілітаційні служби і центри, коли Р. стала предметом турбот деяких громадських організацій і виділилася в окрему дисципліну.

Поняття «реабілітація» вперше було застосовано офіційно до хворих туберкульозом, коли в 1946 році у Вашингтоні був проведений конгрес по реабілітації цих хворих. Незважаючи на широке використання цього терміна в медичній науці і практиці, у відношенні сутності реабілітації, а також цілей і завдань її дотепер немає єдиної точки зору. У одних країнах під реабілітацією розуміють тільки відновлення здоров'я, в других це поняття відноситься і до відновлення працездатності, в третіх - до надання матеріальної допомоги постраждалим і т.д.

Вперше питання реабілітації в міжнародному масштабі розглядалось у 1958 року, коли відбулося засідання експертів ВОЗ по медичній реабілітації. У 1960 році було організаційно оформлено Міжнародне товариство по реабілітації інвалідів, що є членом ВОЗ і працює в тісному контакті з ООН, а також із ЮНИСЕФ, ЮНЕСКО і Міжнародним робочим бюро (МРБ). З ініціативи ИСРД кожні три роки проводяться міжнародні конгреси, на яких розглядаються різноманітні проблеми реабілітації. Наукові товариства по реабілітації організовані і працюють у багатьох країнах.

Ця галузь діяльності розглядається в нашій країні як державна проблема і регламентується відповідними законодавчими актами і постановами Уряду. Хоча зараз у нас прийнятий більш гуманний погляд на інвалідів, є люди які, продовжують реагувати на інвалідів з відразою. На сьогоднішній день існує безліч визначень поняття реабілітація. Перш за все розглянемо погляди українських вчених.

РЕАБІЛІТАЦІЯ (Р.) (лат. Rehabilitatio - відновлення; re - означає «знову», habilitas – «здатність, спроможність») - комплекс медичних, психологічних, педагогічних, професійних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення (або компенсацію) порушених функцій організму і працездатності хворих і інвалідів.

Реабілітація – це процес спрямований на досягнення певної мети людини, яка перенесла травму, захворювання або має загальний ослаблений стан організму. Реабілітація передбачає, що ця людина раніше була здатна адекватно функціонувати в тих сферах діяльності, активність в яких підлягала ослабленню. Відповідно, мета реабілітації – відновлення, повернення людини до попереднього стану або до попередньої здатності нормально функціонувати.

Види реабілітаціїМедична реабілітація – відновлення нормального фізичного стану;Соціальна реабілітація – відновлення здатності до соціальної адаптації і функціонування в соціумі;Психологічна реабілітація – процес відновлення психічних здатностей, які були втрачені. Вона направлена на усунення екстримальних перенапружень, які деформують нормальне психічне функціонування та поведінку людини.

Поняття Реабілітація починається із поняття «недостатність». Недостатність (Н.) – це наявність відносно важкого, тривалого, але принципово підлягаючого відновленню порушення (сомат., психіч.), яке суб’єктивно або об’єктивно ускладнює життя людини і є наслідком відхилення у поведінці. В цьому визначенні ясно показано, що Н. характеризується не тільки самим порушенням, але й його наслідками, його переробкою самим індивідом, а також реакцією соц. оточення.

На сьогоднішній день кількість людей, що постраждали від різноманітних соціальних, економічних, природних, техногенних психотравмуючих чинників неухильно зростає. Частково це пов’язано зі всезростаючою стресогенністю нинішнього людського існування. Економічні негаразди, соціальна нестабільність, екологічні та техногенні катастрофи, стихійні лиха та озброєні конфлікти призводять до зростання загального напруження, невротизації, а отже – до збільшення чисельності осіб, які потребують специфічної допомоги в сфері психічного здоров’я.

Реабілітаційна психологія (РП.) – це прикладна галузь психології, а якщо точніше, то психології здоров’я, що вивчає методи, завдання та практичний інструментарій психологічної реабілітації, як специфічного виду психологічної допомоги населенню. Відповідно, мета РП. – ознайомлення з основними теоретичними положеннями та практичними методами психологічної реабілітації.

Психологічні заходи нерозривно пов'язані з медичними, тому що сприяють ще в період лікування психологічній підготовці хворого (постраждалого) до необхідної адаптації, реадаптації або перекваліфікації при неповному відновленні його професійних навичок. Психологічна реабілітація має велике значення при підготовці хворого до хірургічного втручання для вселення в нього віри в спроможність після операції продовжити трудову діяльність і відновити свою соціальну повноцінність. Психопрофілактика і психотерапія полегшують реабілітацію на наступних етапах. У більшості випадків психологічну підготовку постраждалого проводить лікуючий лікар, хоча вона більш ефективна, якщо нею займається лікар-психотерапевт, психолог.

Процес реабілітації починається з оцінки та лікування хвороби, травми або патологічного стану. Окрім цього повинна відбуватися оцінка будь-якого дефіциту, що залишається після лікування та його впливу на соціальні, психічні та професійні навики людини. Лікування стану в гострому періоді орієнтовано на травму або захворювання, що може призвести до інвалідності. Реабілітація же, навпаки, орієнтується на ті навики, які є збереженими, і на ті, які можуть бути сформовані на основі резервних можливостей людини. Отже реабілітація містить в собі визначення та корекцію факторів, які пов’язані як з особистістю, так і з оточенням людини, і які заважають повноцінній участі людини в житті суспільства.

фактори, які пов’язані як з особистістю, так і з оточенням людини

Визначення засобів реабілітації та послуг, які допоможуть пацієнту відновити порушені або компенсувати втрачені здібності. Вік має велике значення при плануванні реабілітаційного процесу; увесь контингент можна за віком розділити на 4 групи: 1. дитячий, у якому необхідні в основному педагогічні і трудові заходи, здійснювані в спеціалізованих дитячих дошкільних установах, школах і професійних училищах; 2. підлітковий, у якому трудові і професійні навики дістаються у професійних школах, училищах, технікумах, а при психічних розладах у лікувально-трудових майстернях; 3. молодий і середній вік (при наявності виробничої або спеціальної підготовки), у якому в більшості випадків підготовка здійснюється по індивідуальній програмі на робочому місці у виробничих умовах, як правило, із збереженням колишньої кваліфікації (зниження кваліфікації або декваліфікація допускаються тільки при несприятливому клінічному і трудовому прогнозі); 4. передпенсійний і пенсійний, у якому показані полегшені умови праці зі зниженням кваліфікації.

При підготовці плану реабілітації враховується також статева приналежність реабілітанта, хоча вона і менш суттєва, чим вікові різниці. Слід пам'ятати, що жінки в порівнянні з чоловіками більш глибоко переживають стан своєї особистісної дестабілізації, у першу чергу в сімейних умовах. Тому тут на перший план виступає психологічна адаптація. У зв'язку з фізіологічними особливостями жіночого організму до вибору професії або роботи, доступній жінці, нерідко матері, потрібне уважне ставлення. Для створення нормальної обстановки на роботі й у сім'ї найчастіше потрібна допомога громадськості і родичів.

трудові заходи

Види реабілітаційних програм та умови проведення:1. Стаціонарна програма. Здійснюється в умовах стаціонару і є найбільш ефективною оскільки людина забезпечується всіма видами реабілітації;2. Денний стаціонар. Людина живе вдома, а на час проведення реабілітаційних заходів знаходиться в клініці;3. Амбулаторна програма. Здійснюється у відділеннях відновлюючої терапії при поліклініках, де пацієнт знаходиться на час проведення реабілітаційних заходів;4. Домашня програма. Пацієнт всі реабілітаційні заходи приймає вдома. Перевага в тому, що людина отримує всі необхідні навики в звичайній для неї обстановці;

^ Вид допомоги. Психологічне консультування. Психологічна корекція. Психотерапія. Об’єкт впливу. Клієнт, пацієнт. Клієнт, пацієнт. Пацієнт. Предмет. Проблема, індивідуально-психологічні особливостіПроблема та особистісні аномаліїПсихопатологічні симптопи, характерологічні девіаціїСпосібІнформування, навчання. Тренінг. Активний вплив (терапія) різними способами. Позиція клієнта. Активна, відповідальний за результат. Активна, відповідальний за результат. Пасивна, не відповідальний за результат. Мета впливу. Формування особистісної позиціїФормування навиків психологічної компетентностіКупірування психопатологічної симптоматики. Тривалість. Короткотривала (10-15 сеансів)Середньої тривалості (2-3 місяці)Довготривала (6 місяців і більше)

ЛЕКЦІЯ 2: Типи психологічних реакцій на хворобу

Можна виділити три головні реакції хворого на своє захворювання: стенична, астенічна і раціональна.1. При активній позиції хворого до лікування і обстеження говорять про стеничну реакцію на хворобу. Є, проте, і негативна сторона цієї поведінки, оскільки хворий може бути не здібним до виконання необхідних обмежень стереотипу життя.2. При астенічній реакції на захворювання у хворих є схильність до песимізму і недовірливості, але вони відносно легше, ніж хворі із стеничною реакцією, психологічно пристосовуються до захворювання.3. При раціональному типові реакції має місце реальна оцінка ситуації і раціональний відхід від фрустрації.4. Ряд авторів описує тип відношення до хвороби, маючи на увазі характер взаємодії, що складається при цьому між лікарем і пацієнтом.

Типи особової реакції на захворювання. Реакція співдружності. Ця реакція характерна для осіб з розвиненим інтелектом. Вони як би з перших днів захворювання стають «асистентами» лікаря, демонструючи не просто слухняність, але і рідку пунктуальність, увагу, доброзичливість. Вони безмежно довіряють своєму лікареві, що лікує, і вдячливі йому за допомогу. Спокійна реакція. Така реакція характерна для осіб із стійкими емоційно-вольовими процесами. Вони пунктуальні, адекватно реагують на всі вказівки лікаря, точно виконують лікувально-оздоровчі заходи.

Вони не просто спокійні, а навіть представляються «солідними» і «статечними», легко вступають в контакт з медичним персоналом. Можуть інколи не усвідомлювати свою хворобу, що заважає лікареві виявити вплив психіки на хворобу. Неусвідомлювана реакція. Така реакція, маючи патологічну основу виконує у ряді випадків роль психологічного захисту, і цю форму захисту не завжди слід усувати, особливо при важких захворюваннях з несприятливим результатом.

Реакція сліду. Хворі знаходяться у владі упереджень, тенденційності. Вони підозрілі. Недовірливі. Насилу вступають в контакт з лікарем, що лікує, не надають серйозного значення його вказівкам і порадам. У них часто виникає конфлікт з медичним персоналом. Не дивлячись на психічне здоров'я, вони демонструють часом так звану «подвійну переорієнтацію».

Панічна реакція. Хворі знаходяться у владі страху, легко вселяються, часто непослідовні, лікуються одночасно в різних лікувальних установах, як би перевіряючи одного лікаря іншим лікарем. Часто лікуються у знахарів. Їх дії неадекватні, помилкові, характерна афектна нестійкість.

Руйнівна реакція. Хворі поводяться не адекватно, необережно, ігноруючи всі вказівки лікаря, що лікує. Такі особи не бажають міняти звичний спосіб життя, професійне навантаження. Це супроводжується відмовою від прийому ліків, від стаціонарного лікування. Наслідки такої реакції бувають часто несприятливими.

ЛЕКЦІЯ 3: психологічна реабілітація військових

Війна залишає слід на кожному, хто хоча б день брав участь у бойових діях. Повертаючись додому, кожна людина може опинитися в ситуації, коли потребуватиме додаткової медичної та психологічної допомоги. На сьогодні Центральна військово-лікарська комісія вже видала понад 20 тисяч постанов, що пов'язують поранення, контузію, каліцтво чи захворювання з участю в АТО.

Враховуючи наведені дані, цілком імовірно, що навантаження на медико-реабілітаційні заклади зростатиме, а характер звернень створить нові виклики для української системи охорони здоров'я. За три роки війни так і не було ухвалено законодавчих змін, які б унормували порядок надання реабілітаційних послуг. З аналізу норм чинного законодавства випливає, що система реабілітації спрямована лише на тих, хто вже має інвалідність. І це парадокс, оскільки реабілітація насамперед потрібна для того, щоб уникнути інвалідизації і запобігти погіршенню стану здоров'я.

. Психологічна реабілітація військовослужбовців АТО - це діяльність, що здійснюється суб'єктами психологічної роботи (психологами, волонтерами і т.д.), спрямована на відновлення психічних функцій, особистісних властивостей і системи відносин особистості військовослужбовця, що дозволяє йому успішно вирішувати життєві завдання і функціонувати в мирному соціумі. Безпосередньо, психологічна реабілітація вирішує широке коло завдань психологічної допомоги учасникам АТО. До них відноситься в найпершу чергу: нормалізація психічного стану; відновлення порушених (втрачених) психічних функцій; гармонізація «Я-образу» ветеранів війни зі сформованою соціально-особистісною ситуацією (поранення, інвалідизація тощо); надання допомоги у встановленні конструктивних відносин з оточуючими.

Психологічна реабілітація, безумовно, є різновидом психологічної допомоги в тій частині, в якій вона націлюється на відновлення втрачених (порушених) психічних можливостей і здоров'я. Тобто її об'єктом є особи, які отримали бойову психічну травму, що проявляється гостро або відстрочена в часі. Психологічна реабілітація передбачає мобілізацію психологічних можливостей військовослужбовців у подоланні наслідків поранень, травм, інвалідизації, купірування больових відчуттів, психологічну підготовку постраждалих до хірургічних операцій та в післяопераційний період.

Професійно-психологічна реабілітація спрямовується на швидке відновлення професійно-важливих якостей поранених, психотравмованих військовослужбовців та інвалідів військових дій, їх професійну переорієнтацію і перепідготовку, працевлаштування та професійну адаптацію, зняття втоми та відновлення фізичної працездатності. Соціально-психологічна реабілітація орієнтується на створення навколо ветеранів бойових дій реабілітаційних умов соціального середовища.

Паралельно з реалізацією принципу «безбар'єрної» архітектури в містобудуванні та транспорті (бордюри, перила, ліфти, тощо), - аналогічно має бути реалізований принцип «безбар'єрних» відносин для інвалідів у суспільстві. У суспільній свідомості необхідно формувати образ інваліда з реальними перспективами у кар'єрі, в динаміці соціального статусу.

Соціально-психологічна реадаптація здійснюється з усіма учасниками бойових дій в цілях профілактики розвитку у них посттравматичних стресових розладів, дезадаптації, конфліктів з оточуючими. У процес соціально-психологічної реадаптації психологічна реабілітація входить як складова частина, що стосується допомоги особам з симптомами психічних дисгармоній.

Психологічна реабілітація може виступати і як самостійна діяльність, спрямована на відновлення психічних функцій, бойових можливостей і особистісних якостей учасників бойових дій, які отримали бойову психологічну травму, в інтересах швидкого повернення їх у бойовий стрій.

Таким чином, по суті, за мету в психологічній реабілітації ставиться відновлення психічного здоров'я та ефективної соціальної поведінки. Однак, слід пам'ятати, що психореабілітаційні заходи можуть починати здійснюватися уже в ході бойових дій і тривають протягом тривалого часу в процесі мирної життя з особами, які страждають ПТСР. Посттравматичний стресовий розлад – це довготермінова реакція на стрес перебування у зоні військових дій.

Специфічними завданнями психологічної реабілітації, що проводиться в зоні бойових дій, є:- діагностика наявності, виду та рівня психічного розладу;- евакуація військовослужбовців, яким потрібна госпіталізація для відновлення психічного здоров'я;- відновлення порушених (втрачених) психічних функцій до рівня, що дозволяє виконувати бойові завдання;- корекція самосвідомості, самооцінки, самопочуття і бойової мотивації у військовослужбовців, які отримали психічні розлади, фізичні каліцтва;- надання допомоги військовослужбовцям у їх підготовці до хірургічних операцій, в купірування больових відчуттів у поранених, швидке повернення психотравмованих військовослужбовців у бойовий склад підрозділів і т.д.

Логіка реабілітаційного підходу полягає в тому, щоб спочатку підготувати ветеранів бойових дій, інвалідів до активної психотерапевтичної співпраці шляхом зняття неактуальної напруги, агресії, недовіри, для вивчення їх психологічних особливостей та специфіки психологічних проблем.

Зниження у учасників бойових дій почуття ізольованості, розвиток почуття приналежності до групи і людській спільноти, психологічного комфорту. Формування умінь і навичок побудови точного образу партнерів по спілкуванню, «калібрування» їх комунікативних стратегій; вдосконалення тактики комунікативного приєднання до партнера по спілкуванню; розвиток навичок управління процесом взаємодії у звичайних і конфліктних ситуаціях та оцінки ефективності комунікації.

Начання учасників прийомам психічної саморегуляції і розширення своїх психологічних можливостей в інтересах отримання влади над власними емоційними реакціями, зниження тривожності, відновлення почуття особистісної цілісності та контролю над подіями, а також ефективного спілкування. Це призводить до вирішення особистісних проблем учасників, що проявляються у сфері їх спілкування з оточуючими

Таким чином, в процесі вищезгаданих заходів з'являється місце як для розблокування системи психологічного захисту військовослужбовців, так і для створення емоційно-підтримуючої атмосфери в групі, та для здійснення індивідуальної й групової психокорекції, навчання навичкам ефективного спілкування.

ЛЕКЦІЯ 4: Особливості психологічних розладів і реакції при онкологічнихзахворюваннях

Онкологічні, як і всі інші важкі захворювання у багатьох хворих викликають хвилювання, тривогу, страх. Їх хвилюють думки про те, як проходитиме хвороба і наскільки вона небезпечна для життя, оскільки серед людей існує помилкова думка, що рак - хвороба невиліковна. Супутні психоемоційному стану негативні емоції, напруга або депресія можуть посилити перебіг хвороби. Наявні в світовій науковій літературі відомості про вплив емоційних відхилень на онкологічних хворих свідчать, що не лише перебіг захворювання, але і соціально-психологічна реабілітація хворого, повернення його до активного повноцінного життя в сім'ї і суспільстві, зниження риски повторного захворювання, багато в чому залежать від відношення людини до хвороби, його душевного стану, волі, активної позиції, направленої на боротьбу з недугою.

Психіка хворого раком в період розвитку хвороби багато в чому аналогічна психіці хворого, страждаючого будь-яким важким соматичним захворюванням. Для початкового періоду характерні певні особливості психіки, пов'язані з хворобливим процесом. Під час встановлення діагнозу психічні розлади вичерпуються психогенними проявами. І спочатку це, як правило, страх перед діагнозом.

Виділяють чотири періоди в психічному стані онкологічного хворого: передмедичний, амбулаторний, стаціонарний і період диспансерного спостереження. Спочатку хворий на рак прагне не додавати своїй хворобі значення, він не звертає уваги на неї, «біжить» від неї. При раку, в його початкових стадіях, немає хворих, з іпохондричною фіксацією на хворобливих відчуттях. Ніхто з них не бравує хворобою, але і не вважає хворобу ганьбою. У цьому періоді (до остаточного встановлення діагнозу) суїцидальні спроби рідкі.

Початковий період, під час якого зміни психіки виражені виразно, змінються «діагностичним», коли хворий так чи інакше дізнається про своє захворювання. У картині психічних порушень поведінка стає афектна. Цей період продовжується декілька тижнів, а потім вираженість афектних переживань згладжується, хворий пристосовується до нової ситуації. У діагностичний період психогенна реакція рідко досягає по вираженості психотичної. Ця реакція може виражатися в патологічному спокої, пасивності, фантазуванні, візуалізації своїх нав'язливих думок і побоювань, заміні і навіть під час загрозливих аналізів.

Але з цього часу починається боротьба особи з грізною небезпекою, що насувається. На цю боротьбу мобілізуються інстинктивні сили, ефективність, перебудовується інтелектуальна робота, міняється відношення до зовнішнього і внутрішнього світу. У «розгорнутій» фазі захворювання у хворих є серйозні поразки і порушення функції внутрішніх органів. Деякі уникають операцій, інші готуються до неї, отримують спеціальне лікування. Такі хворі не виносять навіть слабкий біль, не переносять уколів, вливань. Мова, зовнішній вигляд, пози, обличчя хворого стають монотонними і одноманітними.

Період повного розвитку хвороби характеризується наявністю соматогенних змін психіки. На перше місце виступає астено-депресивний фон переживань. Активні сили особи використовуються для здійснення дійсного або символічного виходу з хвороби. Суїцидальні спроби, як правило, не зустрічаються. Ракові психози спостерігаються у вигляді депресій, параноїдальних спалахів. Часто є бредоподібні сумніви, ілюзії, гіпналогічні галюцинації, тривожно-депресивна зосередженість, падіння вищих вольових функцій. Внутрішній світ хворого характеризується бляклими фарбами. Міняється сприйняття часу, воно йде швидше.

Страх, тривога, напруга – всі ці явища, безумовно, мають пояснення, якщо розглядати діагноз «рак» як психотравмуючий чинник, що викликає психологічний стрес. Під психічною травмою розуміється шкода, нанесена психічному здоров'ю людини в результаті інтенсивної дії несприятливих чинників середовища або гостроемоційних, стресових дій інших людей на його психіку. Таким чином, різні емоційні реакції: страх, тривога, переживання формують єдину картину емоційного стресу.