Олекса́ндр Сергі́йович Пу́шкін (179 9—1837) — російський поет, драматург та прозаїк. До Овідія. Овідію, живу поблизу тихих берегів, Куди колись приніс ти батьківських богів В суворе заслання, де попіл свій зоставив. І твій жалібний плач місця оці прославив. Іон Теодореску “ Овідій у вигнанні”
Ле́ся Украї́нка (1871 – 1913) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Поема “ Ніобея”…Ох, якби ж хоч одно, хоч найменше зо мною зосталось,те дитяточко любе, моє немовляточко рідне!Може б, устонька гожі так міцно могли притулитись до грудей кам’яних, що збудили б життя в моїм серці, і гарячая кров поборола б холодний сей мармур,і камінні сі руки, простягнені марне у безвість,знов обняли б теє тільце злотисте і ніжне, мов квітка,і камінні уста, що поблідли й склепилися в горі,знов би могли цілувати ті оченьки, іскорки ясні. Або вже б серце розбилось, і я б, як людина, сконала,та не стояла б страшною потворою, каменем в тузі. Мертва ж бо я і тепер, а тільки живі мої сльози…Поетеса розкриває страждання матері, що втратила всіх своїх дітей.